Ухвала суду № 26183673, 28.09.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2012 р. Справа № 134967/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Ніколіна В.В., Заверухи О.Б.,

з участю секретаря судового засідання Барана П.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Червонограді Львівської області Державної податкової служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.06.2012 року у справі за позовом Спільного підприємства «Київ-Захід» у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у місті Червонограді Львівської області Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2012 року Спільне підприємство «Київ-Захід» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Позивач, СП «Київ-Захід») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Червонограді Львівської області Державної податкової служби України (далі - Відповідач, ДПІ у місті Червонограді) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000012200 від 18.04.2012 року.

Позивач в позовній заяві стверджує, що висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентом - ТзОВ «Солодка країна - К» є необґрунтованими та незаконними, що підтверджується первинними документами. Вважає, що ним правильно сформовані валові доходи, валові витрати та податок на прибуток по операціях з придбання цукру в вищезазначеного контрагента. Стверджує, що висновок відповідача щодо завищення позивачем суми витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування у ІІІ кварталі 2011 року на суму 163166,67 грн, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 37528,33 грн не відповідає дійсності.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.06.2012 року позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що надані Позивачем документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між СП «Київ-Захід» та його контрагентами. Акт податкової інспекції не містить об'єктивного аналізу господарських операцій, вчинених Позивачем і ґрунтується виключно на припущеннях щодо безтоварності операцій.

Постанову суду першої інстанції оскаржила ДПІ у місті Червонограді, подавши на неї апеляційну скаргу.

Відповідач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню.

Звертає увагу на те, що в процесі проведення перевірки, результати якої оскаржуються платником податків, встановлено неправомірне відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з ТзОВ «Солодка країна-К», які фактично не відбувались. Посилається на акт документальної позапланової невиїзної перевірки №107/231/37322549 від 15.02.2012 ТзОВ «Солодка країна-К», який надійшов від ДПІ в Рогатинському районі Івано-Франківської області, яким встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності ТзОВ «Солодка країна-К» у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України. Вважає, що висновки, викладені в акті перевірки, та оспорюване податкове повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими.

Позивач надав суду заперечення на апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Вислухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, який просить задовольнити апеляційну скаргу, представників Позивача, які просять в задоволенні апеляційної скарги відмовити, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у м. Червонограді у період 06.04.2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку СП «Київ-Захід» з питань правильності формування валових доходів, валових витрат та податку на прибуток по операціях з придбання цукру в липні 2011 року в ТзОВ «Солодка країна-К» та його подальшої реалізації. За результатами даної перевірки складено акт №156/23-1/20780000 від 06.04.2012 р. та прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012200, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання на загальну суму 37528 (тридцять сім тисяч п'ятсот двадцять вісім) грн., 33 коп.

Як вбачається з висновків акта перевірки, перевіркою встановлено:

- порушення пп.138.1.1 п.138.1, пп.138.2 ст 138 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), внаслідок чого завищено суму витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування у ІІІ кварталі 2011 року на суму 163166,67 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 37528,33 грн.;

- порушення ч.1,5 ст203, 215, п.1 ст216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання зазначених статей в момент вчинення правочинів із ТзОВ «Солодка країна-К» по отриманню ТМЦ, оскільки такі правочини не були спрямовані на реальне настання наслідків передбачених ними та відповідно є нікчемними.

13.07.2011 року позивач домовився із ТзОВ «Солодка країна-К» про купівлю-продаж товару - цукру-піску в кількості 22 т та оформили в електронній формі заявку-договір на перевезення вантажу автомобільним транспортом. При цьому згідно договору-заявки товар завантажувався за адресою складу ТзОВ «Солодка країна-К» - у м. Володимир-Волинському, вул. Луцька, 230, ВАТ «Володимирцукор». На підтвердження правомірності даних дій СП «Київ-Захід» надано ТзОВ «Солодка країна-К» копію договору оренди майна №01/03-11 ОР від 01.03.2011 р. між ВАТ «Володимирцукор» ( Орендодавцем) та ТзОВ «'Солодка країна-К» (Орендар).

14.07.2011 р. СП «Київ-Захід» (покупець) у письмовій формі укладено Договір №1407 з ТзОВ «Солодка країна-К» (постачальник) про постачання товару - цукру-піску. Згідно умов договору платіжним дорученням №6136 від 14.07.2011р. на суму 195800.00 грн, в тч. 32633,33 грн. - ПДВ, покупець оплатив товар в кількості 22 тони, перерахувавши дану суму на розрахунковий рахунок постачальника.

Виконання вищевказаного договору підтверджується видатковою накладною № РН-0000095 від 14.07.2011р. на суму 195800,0 грн., в т.ч. ПДВ 32633,33 грн (цукор білий в мішках п/п в кількості 22,000 т по ціні без ПДВ 7416,67 грн/т - постачальник ТзОВ «Солодка країна-К»), податковою накладною від 14.07.2011 року № 102 на суму 195800,0 грн., в т.ч. ПДВ 32633,33грн. (цукор білий в мішках п/п в кількості 22,000 т по ціні без ПДВ 7416,67 грн/т) - постачальник ТзОВ «Солодка країна-К»; товарно-транспортною накладною № 87 від 14.07.2011р. і подорожнім листом вантажного автомобіля № 588464, з відміткою вказаного Постачальника про відвантаження цукру, завіреними його підписом та печаткою. Одночасно Постачальником надано посвідчення від 17.07.2011 року про якість цукру білого кристалічного ДС-ТУ 4623:2006; сертифікат відповідності серії ВВ, термін дії сертифікату з 18.03.2011 року по 18.12.2011 року; висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 10.12.2009 року № 05.03.02-04/79906, висновок дійсний протягом терміну дії ДСТУ 4623:2006.

На підтвердження перевезення вказаної кількості ТМЦ позивачем долучено до справи доручення на водія ОСОБА_1 на отримання цукру від ТзОВ «Солодка країна-К» від 14.07.2011р., подорожній лист вантажного автомобіля № 588464 від 14.07.2011 р, з відміткою маршруту руху «м. Червоноград- м.Вол.Волинський».

В свою чергу позивач реалізував придбаний товар наступним покупцям:

- ТзОВ «Горизонт» на підставі договору № 837/09 від 30.09.2009 року згідно видаткової накладної №93908 від 20.07.2011 року на суму 1006,00 грн.;

- ДВАТ «Шахта «Надія» на підставі договору №40 від 28.02.2011 року згідно видаткової накладної №93916 від 20.07.2011 року на суму 2480,00 грн.;

- ТзОВ «Гравіс» на підставі договору №72/07 від 26.02.2007 року згідно видаткових накладних № 94916 від 21.07.2011 року на суму 1393,5 грн., № 94921 від 21.07.2011 року на суму 929,00 грн., № 94845 від 21.07.2011 року на суму 1393,5 грн.;

- ТзОВ «Дельта» на підставі договору № 900/09 від 23.10.2009 року згідно видаткової накладної № 95696 від 23.07.2011 року на суму 504,5 грн.;

- ДП «Львіввугілля «Шахта «Червоноградська» на підставі договору № 539/10 від 11.08.2010 року згідно видаткової накладної № 95986 від 25.07.2011 року на суму 496,00 грн.;

- ФОП ОСОБА_2 на підставі договору № 499/10 від 02.08.2010 року згідно видаткової накладної № 96115 від 26.07.2011 року на суму 504,5 грн.;

- ДВАТ «Шахта «Надія» на підставі договору № 40 від 28.02.2011 року згідно видаткової накладної № 96119 від 26.07.2011 року на суму 2472,5 грн.;

- ФОП ОСОБА_3 на підставі договору № 500/10 від 02.08.2010 року згідно видаткової накладної № 96261 від 26.07.2011 року на суму 496,00 грн.;

- ФОП ОСОБА_4 на підставі договору згідно видаткової накладної № 97781 від 28.07.2011 року на суму 500,5 грн.;

- ВАТ «Бродівський завод сухого знежиреного молока» на підставі договору № 747/07 від 03.10.2007 року згідно видаткової накладної № 98630 від 30.07.2011 року на суму 496,00 грн.;

- ТзОВ «Горизонт» на підставі договору № 837/09 від 30.09.2009 року згідно видаткової накладної № 99964 від 03.08.2011 року на суму 1513,5 грн.

Як вбачається із картки руху ТМЦ - цукру, за період з 15.07.2011 року по 08.08.2011 року СП «Київ-Захід» реалізовано 1,900 тонн цукру за вищевказаними договорами покупцям-юридичним та фізичним особам-підприємцям, 4,600 тонн - доставлено за адресами магазинів, 10,500 тонн - фасування, 5,000 тонн - в залишку.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно із статтею 9 Закону № 996-XIV первинні документи мають мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно пункту 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4 Положення передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

В представлених позивачем документах судом не виявлено порушень вищевказаних положень закону, отже позивач обґрунтовано, на підставі таких документів, визначив об'єкт оподаткування відповідно до статті 138 ПКУ.

Згідно з пп.138.1.1,п.138.1,п.138.2 ст138 ПКУ витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4,138.6-138.9,138.11 цієї статті, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5 підпунктами 138.10.5,138.10.6 п.138.10, підпунктами 138.11.138.12., крім витрат, визначених у пункті 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2,138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення податкового законодавства контрагентами Позивача, суд зазначає наступне.

Наявними в матеріалах справи доказами (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, інформація, отримана з офіційного веб-сайту ДПС України) підтверджуються факти того, що ТзОВ «Солодка крана - К» на час укладення договорів купівлі-продажу з позивачем було належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість і мало право на випуск податкових накладних.

Згідно частини 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру,є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до ст ст. 46-49 ПКУ ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент позивача у подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Позивач, як платник податків, не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Як зазначено в пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати замість будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Закон не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Щодо доводів апеляційної скарги про нікчемність та фіктивність операцій позивача з контрагентами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Одним з таких правочинів відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України є правочин, який порушує публічний порядок. Зокрема, згідно частини 1 вказаної статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Пленум Верховного суду України в пункті 18 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 зазначає, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договори між Позивачем та його контрагентом за своїм змістом не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідно не є нікчемними.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

До таких підстав, зокрема, належить фіктивність правочину. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

На момент розгляду справи немає даних про визнання правочинів позивача недійсними і відповідач не висуває вимог про таке визнання, тому відповідно до закріпленої статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, зазначені вище договори позивача суд апеляційної інстанції вважає правомірними.

Проте суд апеляційної інстанції вважає, що сутність правового регулювання податкових відносин полягає в оподаткуванні господарської операції, виходячи не з її правової форми, а з економічного змісту такої операції.

Згідно статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, послуг, а також ввезення та вивезення товарів за межі митної території України. Визначення терміна постачання товарів наведене в пункті 14.1.191 Податкового кодексу України. Сутність операцій, що підпадають під визначення постачання товарів, полягає у відчуженні товарів будь-яким способом як за добровільним рішенням платника, так і при примусовому відчуженні за рішенням суду, як оплатно, так і безоплатно.

На думку суду, при вирішенні спору про віднесення або невіднесення господарської операції до об'єктів оподаткування ПДВ, необхідно виходити з економічного змісту операції, а не з її правової форми (виду договору, що оформлює відповідну операцію). Тому, для перекваліфікації операції як такої, що не відбулася в цілях оподаткування визнання відповідного правочину недійсним не вимагається. Суд встановлює наявність чи відсутність такої операції, а відповідно і обґрунтованість визначення об'єкта оподаткування, на підставі поданих сторонами доказів з урахуванням презумпції правомірності рішень платника податку.

Отже, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що не знайшли свого підтвердження доводи Відповідача про порушення Позивачем вимог пунктів 138.1.1, 138.2 ст 138 Податкового кодексу України та статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, а також щодо завищення СП «Київ-Захід» суми витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування у ІІІ кварталі 2011 р. на суму 163166,67 грн, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 37528,33 грн.

Отже доводи апеляційної скарги не відповідають законодавству України та не можуть бути підставою для її задоволення.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст..ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Червонограді Львівської області Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.06.2012 року у справі № 2а-3683/12/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.С. Затолочний

Судді: В.В. Ніколін

О.Б. Заверуха

Повний текст виготовлено 28.09.2012 року