Ухвала суду № 26183636, 28.09.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2012 р. Справа № 134973/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Ніколіна В.В., Заверухи О.Б.,

з участю секретаря судового засідання Барана П.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2012 року в справі за позовом Сокальського міського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В травні 2012 року Сокальське міське комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства (далі - Позивач, Сокальське МКПВКГ) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Сокальському районі) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000191601, прийнятого 16.03.2012 року Відповідачем.

Ухвалою суду справу за даним позовом об'єднано в одне провадженні із справою за позовом Сокальського МКПВКГ про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000351601, прийнятого 21.05.2012 року Відповідачем.

Поданою до суду заявою Позивач збільшив позовні вимоги та просив з тих самих підстав скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000411301, прийняте 11.06.2012 року ДПІ у Сокальському районі.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю прийняття Відповідачем оскаржуваних повідомлень-рішень, оскільки Позивачем частково сплачувалися самостійно задекларовані зобов'язання, однак податковий орган сплачені суми зарахував не у відповідності до визначеного Позивачем у платіжних дорученнях призначення, через що застосовані штрафні санкції у визначених в податкових повідомленнях-рішеннях сумах є необґрунтованими.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2012 року позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що відповідно до чинного на час часткової сплати Сокальським МКПВКГ грошових зобов'язань законодавства право визначати призначення платежу належало виключно платнику і податковий орган не був наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Тому самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час нарахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Свою позицію суд першої інстанції також мотивував посиланнями на судову практику судів вищих інстанцій.

З постановою окружного суду не погодився Відповідач, який подав на неї апеляційну скаргу, яка обґрунтована тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не врахував положень Податкового Кодексу України (далі - ПКУ), який чітко передбачає обов'язок органів державної податкової служби у випадку наявності у платника податків податкового боргу зараховувати кошти, які сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Тому, на думку апелянта, окружним судом неправильно застосовані норми матеріального права. ДПІ у Сокальському районі просить скасувати постанову від 13.07.2012 року.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник апелянта наполягав на задоволенні апеляційної скарги, представник Позивача проти скарги заперечував, вважаючи рішення суду першої інстанції законним.

Вислухавши суддю-доповідача, осіб, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

В справі встановлено, що Відповідачем 13.03.2012 року, 07.05.2012 року та 30.05.2012 року проведено перевірки своєчасності сплати самостійно визначених податкових зобов'язань до бюджету, про що 13.03.2012 року, 07.05.2012 року та 30.05.2012 року складено акти №№ 215/1601/20845840, 121/1601/20845840 та 188/1601/20845840 відповідно.

На підставі складених за результатами перевірок актів Відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000191601 від 16.03.2012 року про зобов'язання Позивача сплатити за затримку 696 календарних днів сплати грошового зобов'язання в сумі 162150,63 грн. штраф у розмірі 20% - 32413,13 грн.; № 0000351601 від 21.05.2012 року про зобов'язання Позивача сплатити за затримку 696 календарних днів сплати грошового зобов'язання в сумі 114779,06 грн. штраф у розмірі 20% - 22955,81 грн.; № 0000411601 від 11.06.20142 року про зобов'язання Позивача сплатити за затримку на 664 календарних дні сплати грошового зобов'язання в сумі 64061,88 грн. штраф у розмірі 20% - 12812,38 грн.

Підставою прийняття Відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень є викладені у вказаних актах перевірки висновки про порушення Позивачем пункту 57.1 статті 57 ПКУ щодо своєчасності сплати сум самостійно визначених податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Крім того, встановлено подання Сокальським МКПВКГ до податкового органу податкових декларацій з податку на додану вартість: за квітень 2009 року, у якій задекларовано до сплати податкове зобов'язання в сумі 43502,00 грн. з граничним терміном сплати 01.06.2009 року; за січень 2010 року, у якій задекларовано до сплати податкове зобов'язання в сумі 47162,00 грн. з граничним терміном сплати 02.03.2010 року; за лютий 2010 року, у якій задекларовано до сплати податкове зобов'язання в сумі 55728,00 грн. з граничним терміном сплати 30.03.2010 року; за березень 2010 року, у якій задекларовано до сплати податкове зобов'язання в сумі 43805,00 грн. з граничним терміном сплати 30.04.2010 року; за квітень 2010 року, у якій задекларовано до сплати податкове зобов'язання в сумі 53014,00 грн. з граничним терміном сплати 31.05.2010 року; за травень 2010 року, у якій задекларовано до сплати податкове зобов'язання в сумі 53710,00 грн. з граничним терміном сплати 30.06.2010 року; за червень 2010 року, у якій задекларовано до сплати податкове зобов'язання в сумі 43812,00 грн. з граничним терміном сплати 30.07.2010 року; за липень 2010 року, у якій задекларовано до сплати податкове зобов'язання в сумі 54626,00 грн. з граничним терміном сплати 30.08.2010 року.

Позивачем згідно наявних в справі платіжних доручень сплачено податок на додану вартість: за квітень 2009 року в сумі 15000 грн. із задекларованої суми 43502,00 грн., за січень 2010 року в сумі 32500 грн. із задекларованої суми 47162,00 грн., за лютий 2010 року в сумі 30000 грн. із задекларованої суми 55728,00 грн., за березень 2010 року в сумі 37285 грн. із задекларованої суми 43805,00 грн., за квітень 2010 року в сумі 25000 грн. із задекларованої суми 53014,00 грн., за травень 2010 року в сумі 25000 грн. із задекларованої суми 53710,00 грн., за червень 2010 року в сумі 25000 грн. із задекларованої суми 43812,00 грн., за липень 2010 року в сумі 12000 грн. із задекларованої суми 54626,00 грн.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи не були спростовані в ходе перегляду справи судом апеляційної інстанції, а також не заперечувалися сторонами.

Відповідно до встановлених обставин справи окружний суд правильно застосував норми матеріального права.

Так, декларування Позивачем грошових зобов'язань та їх часткова сплата здійснювалися у період до серпня 2010 року, під час дії Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ (далі - Закон № 2181-ІІІ), згідно підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 якого платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації.

Згідно пункту 5.1 статті 5 цього Закону податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Пунктом 5.3. статті 5 Закону № 2181-ІІІ передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно підпункту 4.1.4«а» пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-ІІІ податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового ) місяця.

Відповідно до пункту 4.1.5 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-ІІІ якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-ІІІ визначений принцип рівності бюджетних інтересів.

Підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-ІІІ передбачено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України від 20.05.1999 року «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому відповідно до пункту 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону № 2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом № 2181-ІІІ, який є спеціальним законом з питань оподаткування і встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Отже, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 Закону № 2181-ІІІ, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податків сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Встановлений пунктом Закону № 2181-ІІІ перелік порушень податкового законодавства, за допущення яких вживаються заходи відповідальності, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Серед таких порушень немає недотримання порядку погашення податкового боргу та податкових зобов'язань, встановленого пунктом 7.7 статті 7 цього Закону.

Таким чином, на час дії Закону № 2181-ІІІ не передбачалося застосування спеціальних заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань у порядку календарної черговості їх виникнення. У вказаних випадках до платника податків мали б вживатися передбачені Законом заходи примусового стягнення податкового боргу, а також застосовуватися штрафні санкції за порушення граничних строків сплати податкових зобов'язань.

Суд першої інстанції, саме таким чином застосувавши норми матеріального права та підтвердивши свою позицію посиланнями на судову практику Вищого адміністративного суду та Верховного Суду України, правильно вирішив справу.

Крім того, з врахуванням неправомірних дій ДПІ у Сокальському районі щодо зміни призначення платежу, окружний суд дійшов привального висновку про безпідставність висновку Відповідача щодо строків та розмірів затримки Позивачем сплати грошового зобов'язання, тому що такі дій Відповідача призвели до невірного визначення в актах перевірок сум та невірного визначення розміру штрафних санкцій за допущені Сокальським МКПВКГ порушення.

Оскільки суд самостійно не може виокремити та ідентифікувати недійсну частину прийнятих Відповідачем та оскаржених Позивачем податкових повідомлень-рішень, Львівським окружним адміністративним судом вірно прийнято рішення про визнання цих повідомлень-рішень протиправними та їх скасування.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно застосував норми матеріального і процесуального права та прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2012 року в справі № 2а-2808/12/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.С. Затолочний

Судді: В.В. Ніколін

О.Б. Заверуха

Повний текст виготовлено 28.09.2012 року