Рішення № 26181996, 18.06.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2012 року

справа № 5020-497/2012

за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(вул. Луначарського,5, м. Севастополь, 99011),

до Об`єднання громадян «Консорціум розвитку м. Севастополя»

(вул. В. Морська, 50, м. Севастополь, 99011),

про стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 84 403,10 грн.,

суддя Щербаков С.О.

за участю:

представників сторін –не з`явились;

Суть спору:

08.05.2012 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до Об`єднання громадян «Консорціум розвитку м. Севастополя», в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 844403,10 грн., з яких 10762,54 грн. заборгованість по орендній платі за період з листопада 2010 по 27.05.2011, 459,11 грн. пені, 3074,54 грн. 30% річних, 70106,91 грн. штрафу.

Позовні вимоги, з посиланням на статті 526, 625, 653 Цивільного кодексу України, статті 18, 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, умови договору оренди нерухомого майна № 165-03 від 24.10.2003, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов’язків щодо сплати орендної плати за період з листопада 2010 по 27.05.2011.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 11.05.2012 було порушено провадження по справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 23.05.2012.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 23.05.2012 розгляд справи відкладався на 18.06.2012.

У судове засідання 18.06.2012 представники сторін не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю його представника. Відповідач про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до статті 81-1 ГПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 № 01-08/140 “Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві”).

Відповідно до пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Також статтею 64 ГПК України визначено, що у разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Копія ухвали надсилалась судом відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та у спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Таким чином, про час та місце розгляду справи він був повідомлений належним чином.

Крім того, стаття 22 ГПК України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим ст.59 ГПК України, щодо надання відзиву на позов.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю сторін за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд,–

встановив:

26.02.2010 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та обєднанням громадян «Консорціум розвитку м. Севастополя»(Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № 67-10 (далі –Договір) (а.с. 22-23) відповідно до якого з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності, орендодавець передає, а орендар приймає в оренду майно –вбудовані підвальні приміщення п’ятиповерхового житлового будинку, загальною площею 72,60 кв.м., що розташовані по вул. Велика Морська,50 у м. Севастополі (далі –об’єкт оренди).

Об’єкт оренди знаходиться на балансі Комунального підприємства «РЕП-17», вартість якого згідно незалежної оцінки, станом на 31.01.2010 становить 405271,00 гривень (пункт 1.1. Договору).

Розмір орендної плати визначається відповідно до Рішення сесії міської Ради №1617 від 13.03.2007 та становить 23368,97 грн. на рік. Амортизаційні відрахування та вартість послуг Орендодавця не включаються в орендну плату (пункт 3.1 Договору).

Орендна плата за перший місяць оренди складає 2406,63 грн. та перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20-го числа поточного місяця (пункт 3.2 Договору).

У пункті 4.4.3. договору орендар зобов’язався своєчасно вносити орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов’язані з користуванням об’єкту оренди, у тому числі оплату комунальних та експлуатаційних послуг.

Строк дії Договору був визначений сторонами з моменту підписання та до 09.12.2011.

Відповідно до п. 2.5. Договору, вступ орендаря у користування майном настає одночасно з підписанням акту прийому-передачі об’єкта оренди.

Як вбачається з акту прийому-передачі орендованого майна від 26.02.2010 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (орендодавець) та балансоутримувач Комунальне підприємство «РЕП-17»передали в оренду, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно –вбудовані підвальні приміщення, п’ятиповерхового житлового будинку, загальною площею 72,60 кв.м., що розташовані по вул. Велика Морська,50 у м. Севастополі, вартість якого за незалежною оцінкою склала 405271,00 грн. (а.с. 24).

Крім того, 26.02.2010 сторонами підписаний розрахунок розміру орендної плати до договору оренди № 67-10 від 26.02.2010, розмір якої за перший місяць оренди склав –2406,63 грн. (а.с. 25).

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 11.05.2011 у справі № 5020-174/2011 за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської ради до місцевої громадської організації «Об`єднання громадян «Консорціум розвитку м. Севастополя»про розірвання договору оренди та звільнення приміщень, позовні вимоги були задоволені частково, зокрема, стягнуто суму заборгованості у розмірі 19172,92 грн. за період з 26.02.2010 по 31.10.2010, а також було розірвано договір оренди нерухомого майна №67-10 від 25.02.2010 укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської ради та місцевою громадською організацією «Об`єднання громадян «Консорціум розвитку м. Севастополя», зобов’язано звільнити вбудовані підвальні приміщення, п’ятиповерхового житлового будинку, загальною площею 72,60 кв.м., що розташовані по вул. Велика Морська,50 у м. Севастополі і передати їх Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (а.с.26-30).

Рішення набрало законної сили 28.05.2011.

На думку позивача, відповідачем зобов’язання по внесенню орендної плати за період з листопада 2010 відповідно до умов договору виконувались не належним чином, а оскільки рішенням суду зобов’язання відповідача по внесенню орендної плати припинились з 28.05.2011, тому за користування орендованим майном у період з листопада 2010 по 27.05.2011 він повинен сплатити заборгованість по орендній платі, пеню, 30% річних та штраф, що стало підставою для нарахування позивачем відповідачу заборгованості по орендній платі у розмірі 10762,54 грн., 459,11 грн. пені, 3074,54 грн. 30% річних, штрафу у розмірі 70106,91 грн. та причиною звернення із відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Статтями 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 284, 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.

Обов'язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 5 статті 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статті 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачають, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються. Частиною 3 цієї статті визначено, що якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Як встановлено судом, договір оренди нерухомого майна № 67-10 від 26.02.2010 було розірвано та з відповідача стягнуто заборгованість по орендній платі за період з 26.02.2010 по 31.10.2010 рішенням господарського суду у справі №5020-174/2011 від 11.05.2011, яке набрало законної сили 28.05.2011.

Таким чином, судом встановлено, що зобов’язання відповідача по внесенню орендної плати припинились 28.05.2011.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 610, ч.3 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України доказів погашення спірної суми заборгованості по орендній платі об’єкта оренди відповідачем суду не надано.

Отже, аналізуючи сукупність встановлених обставин, вищенаведені приписи матеріального закону, судом встановлений факт порушення відповідачем зобов’язання щодо повної та своєчасної оплати орендної плати за договором оренди нерухомого майна № 67-10 від 26.02.2010 за період з листопада 2010 по 27.05.2011 на загальну суму –10762,54 грн.

У зв’язку з цим вимоги позову щодо стягнення заборгованості по орендній платі за цей період є обґрунтованими і підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Також пунктом 8.5 договору сторони узгодили, що у випадку порушення строку внесення орендної плати, визначеного цим договором, орендар сплачує на користь орендодавця понад збитків пеню у розмірі 200 процентів від облікової ставки Національного банку України, яка діє в період, за яким буде нараховуватись пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню за період з лютого 2011 року по травень 2011 року у розмірі 459,11 грн.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України пеня визначена як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, відповідно до статей 3, 4 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Зважаючи на те, що судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем обов’язку щодо внесення орендної плати, суд вважає правомірним нарахування позивачем суми пені від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд знаходить його вірним, а вимоги позивача, щодо сплати відповідачем пені у розмірі 459,11 грн. такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 8.6 Договору від 26.02.2010 сторони узгодили, що у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватись більш ніж 30 календарних днів, орендодавець має право вимагати, а орендар зобов’язаний сплатити на користь орендодавця понад збитки 30 % річних від прострочення суми за весь період прострочення.

Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача 30% річних від простроченої суми за період з листопада 2010 року по травень 2011 року у розмірі 3074,54 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 30% річних, суд дійшов висновку про те, що він відповідає умовам договору та чинному законодавству.

За таких обставин позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму штрафу у розмірі 70106,91 грн., враховуючи положення пункту 8.7 Договору, згідно з яким у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватись більш ніж 60 календарних днів орендар сплачує на користь орендодавця поверх збитків штраф в сумі трикратного розміру річної орендної плати за договором.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Стаття 217 Господарського кодексу України визначає види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки; такими засобами є: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов’язання або неналежно виконаного зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя статті 549 Цивільного кодексу України).

У разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити штраф - господарську санкцію у вигляді грошової суми (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взятий розмір орендної плати за рік, яка становить 23368,97 грн. Таким чином, загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 70106,91 грн. (23368,97 грн. * 3) (арк. с.7).

В той же час, стаття 232 Господарського кодексу України передбачає, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з’ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії.

З матеріалів справи вбачається, що заявлений до сплати штраф є надмірно великим порівняно із заборгованістю по орендній платі, у зв’язку із чим, суд вважає можливим зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу, встановивши його в сумі місячної орендної плати - 2696,74 грн. (орендна плата за серпень 2011 року з урахуванням індексу інфляції).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у сумі 16992,93 грн., з яких: 10762,54 грн. основної суми заборгованості, 459,11 грн. пені, 3074,54 грн. 30% річних, 2696,74 грн. штрафу.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1609,50 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 43, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Об`єднання громадян «Консорціум розвитку м. Севастополя» (вул. В. Морська, 50, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 25875604) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради ( вул. Луначарського, буд. 5, м. Севастополь, 99011, на р/р місцевого бюджету 33213870700001 в ДУ ДКСУ м. Севастополя, МФО 824509, код в ЄДРПОУ 38022717, код платежу –22080400) заборгованість за Договором оренди нерухомого майна №67-10 від 26.02.2010 у розмірі 16992,93 грн. (шістнадцять тисяч дев’ятсот дев’яносто дві грн. 93 коп.), з яких: 10762,54 грн. основної суми заборгованості, 459,11 грн. пені, 3074,54 грн. 30% річних, 2696,74 грн. штрафу.

3. Стягнути з Об`єднання громадян «Консорціум розвитку м. Севастополя» (вул. В. Морська, 50, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 25875604) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради ( вул. Луначарського, буд. 5, м. Севастополь, 99011, р/р 37188003000416 в ДУ ДКСУ м. Севастополя, МФО 824509, КОД в ЄДРПОУ 25750044, отримувач –ФКМ СМР) судовий збір у розмірі 1609,50 грн. (одна тисяча шістсот дев'ять гривень 50 коп).

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено відповідно до вимог

статті 84 Господарського процесуального

кодексу України та підписано 25.06.2012.

Суддя С.О. Щербаков