Ухвала суду № 26167021, 25.09.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

25.09.12 р. № 5006/19/8-62/2012

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Демідової П.В.

Розглянувши матеріали

за позовом: Публічного акціонерного товариства „ВТБ банк", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЛ-Експерт», м. Донецьк

про визнання недійсною та скасування оцінки, здійсненої відповідачем за результатами рецензіювання звіту незалежної оцінки щодо визначення вартості нерухомого майна - будівля кафе з підсобними та господарськими приміщеннями загальною площею 476,9 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Старобешівська, 183

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „ВТБ банк", м. Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЛ-Експерт», м. Донецьк про визнання недійсною та скасування оцінки, здійсненої відповідачем за результатами рецензіювання звіту незалежної оцінки щодо визначення вартості нерухомого майна - будівля кафе з підсобними та господарськими приміщеннями загальною площею 476,9 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Старобешівська, 183.

Розглянувши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, судом встановлене наступне:

Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди, в тому числі - господарський суд Донецької області, розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

З огляду на вимоги статей 1, 41, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст.1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

За змістом ст.15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ч.2 ст.20 Господарського кодексу України, кожна особа (суб'єкт господарювання) має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Чинною Конституцією України (ст.55) гарантовано кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. З урахуванням цього в п.10 ч.2 ст.16 ЦК України сформульовано загальне правило про можливість пред'явлення на захист порушеного цивільного права вимоги про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, а також зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Способи захисту, передбачені статтею 16 ЦК України, за своїм змістом є видами матеріально-правових вимог, які може заявити особа в суді.

Частиною 2 ст.20 ГК України розширено до невизначеного кола суб'єктів перелік осіб, акти яких можуть бути визнані недійсними повністю або частково, якщо вони суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживача.

Отже, виходячи із зазначених норм, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі, актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акта.

Суд враховує позицію Президії Вищого арбітражного суду від 26.01.2000 № 02-5/35 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", за якою юридичним актом, який може бути оскаржений в порядку господарського судочинства, є юридична форма рішень державного чи іншого органу (посадової особи), тобто офіційний письмовий документ, виданий в межах компетенції органу, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб'єктів.

Згідно зі ст.12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. За приписами ст. 3 Закону, оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою Законом та є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Оскільки висновок є частиною процесу оцінки, він також є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача з визначених питань, а не його рішенням.

Водночас, зазначений документ не є нормативно-правовим актом, оскільки він не встановлює, не змінює і не скасовує норми права та не підлягає неодноразовому застосуванню; не є актом індивідуальним актом, оскільки не породжує права та обов'язки позивача та йому не адресований.

З огляду на вищевикладене, здійснена відповідачем оцінка за результатами рецензіювання звіту незалежної оцінки не підпадає під наведені ознаки юридичного акту, не є актом державного чи іншого органу, тому не може бути предметом самостійного оскарження в господарському суді. Аналогічну правову позицію з цього приводу висловлено Вищим господарським судом України в постановах від 14.06.2011р. по справі № 2/5/2011/5003, від 28.02.2011р. по справі №31/98, від 09.09.2011р. по справі №14/174, від 03.08.2010р. по справі №10/3н, від 11.04.2012р. по справі №5017/2012/124.

Таким чином, враховуючи положення ст.12 ГПК України, спір про визнання недійсною та скасування оцінки, здійсненої відповідачем за результатами рецензіювання звіту незалежної оцінки щодо визначення вартості нерухомого майна - будівля кафе з підсобними та господарськими приміщеннями загальною площею 476,9 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Старобешівська, 183, не підлягає вирішенню у позовному провадженні в господарських судах України, тому суд відмовляє у прийнятті позовної заяви ПАТ «ВТБ Банк» на підставі п.1 ст.62 ГПК України.

За змістом п.3 ч.1 ст.7 Закону України „Про судовий збір", в разі відмови у відкритті провадження у справі сплачена сума судового збору повністю повертається за ухвалою суду. Проаналізувавши положення ст.62 Господарського процесуального кодексу, суд дійшов висновку, що в господарському судочинстві відмова у відкритті провадження по справі опосередковує винесення ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви.

Керуючись ст.55 Конституції України, ст.ст.15-16 Цивільного кодексу України ст.20 Господарського кодексу України, ст.12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", ст.22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Законом України «Про судовий збір», ст.ст.1, 41, 12, 62, 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у прийнятті позовної заяви Публічного акціонерного товариства „ВТБ банк", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЛ-Експерт», м. Донецьк про визнання недійсною та скасування оцінки, здійсненої відповідачем за результатами рецензіювання звіту незалежної оцінки щодо визначення вартості нерухомого майна - будівля кафе з підсобними та господарськими приміщеннями загальною площею 476,9 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Старобешівська, 183.

Повернути Публічному акціонерному товариству „ВТБ Банк" (01004, м. Київ, бул.Тараса Шевченка/вул.Пушкінська, 8/26, ЄДРПОУ 14359319, МФО 321767) судовий збір в сумі 1 073,00 грн., сплачений меморіальним ордером №39702 від 14.09.2012р.

Додаток для позивача: позовна заява №2793/300-2 від 21.09.2012р. з доданими до неї документами, всього - на 27 арк.

Суддя Демідова П.В.