Рішення № 26151027, 14.09.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-66/9677-2012 14.09.12

Суддя господарського суду міста Києва Гончаров С.А.

при секретарі судового засідання Прудніковій Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Старт."

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

про стягнення 36271,38 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Єремов М.С. за довіреністю №1 від 04.07.12

Сич Ю.М. керівник

від відповідача: Андрієвська О.В. за довіреністю №247 від 13.07.12

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Старт.", звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 35563,49 грн. заборгованості, з яких: 35250,00 грн. -сума основного боргу, 89,57 грн. -3% річних, 223,92 грн. -процентів за користування чужими грошовими коштами.

14.09.2012 року позивач звернувся до суду з заявою про збільшення позовних вимог, відповідно до якої остаточними позовними вимогами, що є предметом розгляду у даній справі є стягнення 36271,38 грн. заборгованості, з яких: 35250,00 грн. -сума основного боргу, 291,82 грн. -3% річних, 729,56 грн. -процентів за користування чужими грошовими коштами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на існування у відповідача заборгованості за поставлений позивачем за накладною від 30.12.2010 року товар на суму 35250 грн., а також наявність у відповідача обов'язку сплатити 3% річних за прострочення виконання зобов'язання.

Позивач також зазначає про наявність у відповідача, у відповідності до положень ст.. 1214 ЦК України обов'язків, сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами. При цьому, позивач стверджує, що в даному випадку, оскільки договором та законом за користування чужими грошовими коштами на період прострочення виконання грошового зобов'язання розмір процентів не встановлений, відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України за аналогією повинна застосовуватись ч. 1 ст. 1048 ЦК України, згідно з якою, якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Відповідач, згідно з відзивом на позовну заяву, проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що відповідачем не було отримано майно на суму 35250,00 грн. згідно рахунку-фактури № СФ-0002173 від 27.12.2010 року. Також, відповідач стверджу, що оскільки між ним та позивачем не було домовленості щодо стягнення процентів за користування чужими коштами, ця вимога суперечить вимогам чинного законодавства України.

В судових засіданнях судом оголошувались перерви: з 10.08.2012 року до 07.09.2012 року о 12:30 год. та з 07.09.2012 року до 14.09.2012 року о 10:50 год.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд ВСТАНОВИВ:

В грудні 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Старт." та Публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" було досягнуто домовленість щодо придбання відповідачем товару -акумуляторів (надалі - товар).

Згідно наведеної домовленості, 27.12.2010 року позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0002173 від 27.12.2010 року на суму 35250,00 грн., в якому зазначено про необхідність оплатити товару в строк до 31.12.2010 року.

30.12.2010 року за видатковою накладною від 30.12.2010 року № РН-0001699 позивачем було передано, а відповідачем отримано товар на загальну суму 35250,00 грн.

Приймання товару здійснювалось представником відповідача, Скурихіним М.О., на підставі довіреності від 30.12.2010 року № 1954, копію якої долучено до матеріалів справи.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено, що Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи зазначене та зважаючи на обставини справи, судом встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб шляхом підписання між сторонами видаткової накладної.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Факт одержання відповідачем товару підтверджується видатковою накладною від 30.12.2010 року № РН-0001699, підписану повноважними представниками сторін, копію якої долучено до матеріалів справи.

21.05.2012 року позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу від 18.05.2012 року № 65 про сплату заборгованості за отриманий товар в сумі 35250,00 грн. згідно рахунку-фактури № СФ-0002173 від 27.12.2010 року, видаткової накладної від 30.12.2010 року № РН-0001699 та довіреності № 1954 від 30.12.2010 року.

Як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення № 0303601315702, наведена вимога була отримана відповідачем 28.05.2012 року.

Проте, відповідачем свої зобов'язання щодо оплати товару, отриманого за накладною від 30.12.2010 року № РН-0001699, не були виконані, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за поставлений товар в сумі 35250,00 грн., яка заявлена позивачем до стягнення.

Твердження відповідача про неотримання ним майна на суму 35250,00 грн. згідно рахунку-фактури № СФ-0002173 від 27.12.2010 року суд до уваги не приймає з огляду на наступне.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин неотримання ним товару, а також доказів того, що особа, якою приймався товар від позивача за довіреністю № 1954 від 30.12.2010 року, є неналежним представником відповідача.

Разом з тим, отримання відповідачем від позивача товару на загальну суму 35250,00грн. є такою, що підтверджується матеріалами справи

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про сплату відповідачем суми заборгованості у розмірі 35250,00 грн.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 35250,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків щодо оплати товару, отриманого за накладною від 30.12.2010 року № РН-0001699, призвело до прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, позивачем за період з 05.06.2012р. по 13.09.2012 року нараховані та пред'явлені до стягнення три відсотки річних в сумі 291,82 грн.

Враховуючи, що несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань підтверджено обставинами та доказами у справі, суд погоджується зі зробленим позивачем розрахунком трьох процентів річних у розмірі 291,82 грн., який, за висновками суду, є арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам законодавства, внаслідок чого позов в цій частині також підлягає задоволенню у визначеному позивачем розмірі.

Позивачем також заявлено до суду вимогу про стягнення з відповідача 729,56 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як зазначалось, в обґрунтування таких вимог позивач посилався на положення ст. 1214 ЦК України. При цьому, позивач стверджував, що в даному випадку, оскільки договором та законом за користування чужими грошовими коштами на період прострочення виконання грошового зобов'язання розмір процентів не встановлений, відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України за аналогією повинна застосовуватись ч. 1 ст. 1048 ЦК України, згідно з якою, якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Суд зауважує, що такі вимоги та твердження позивача не узгоджуються з приписами чинного законодавства України з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно ст. 536 цього ж кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проте, у даному випадку, суд не вбачає наявності обставин безпідставного одержання чи збереження відповідачем грошей позивача, що унеможливлює застосування до даних правовідносин статті 1214 Цивільного кодексу України.

Натомість, матеріали справи свідчать про невиконання відповідачем грошового зобов'язання щодо оплати отриманого за накладною товару.

Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, як зазначалось, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у даному випадку, до спірних правовідносин в частині відповідальності відповідача підлягає застосуванню стаття 625 Цивільного кодексу України.

Позивачем, у відповідності до наведеної норми, нараховані та заявлені до стягнення 3% річних від простроченої суми, та, як зазначалось, позовні вимоги в цій частині судом задоволені.

Наведені обставини свідчать про безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідача 729,56 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статті 1214 Цивільного кодексу України.

Щодо тверджень позивача про застосування до даних правовідносин . 1 ст. 1048 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

В даному випадку, цивільні відносини в частині відповідальності відповідача врегульовані статтею 625 Цивільного кодексу України, що обумовлює відсутність підстав для застосування за аналогією положень статті 1048 Цивільного кодексу України, яка стосується договору позики.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 729,56 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Судові витрати підлягають віднесенню на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 22, 32, 33, 35, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Старт." до Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 36271,38 грн. заборгованості, з яких: 35250,00 грн. -сума основного боргу, 291,82 грн. -3% річних, 729,56 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами -задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1а, ЄДРПОУ 03327664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Старт." (03036, м. Київ, пр.. Повітрофлотський, 92-б, ЄДРПОУ 35848370) 35541,82 грн. заборгованості (з яких: 35250,00 грн. -сума основного боргу, 291,82 грн. -3% річних) та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1577,13 грн.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині -відмовити.

В судовому засіданні 14.09.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення складено в повному обсязі та підписане 19.09.2012р.

Суддя С.А. Гончаров