Рішення № 26145770, 21.09.2012, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2012 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Перепелюк Л. М.

суддів: Кулянди М.І.,Одинака О.О.

секретар Тодоряк Г.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої за договором діє ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 червня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно та усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на частину квартири, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, усунення перешкод в користуванні квартирою та встановлення порядку користування нею, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1

про визнання права власності на нерухоме майно та усунення перешкод в

користуванні жилим приміщенням.

Посилався на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 липня 2001 року.

Крім того вказував, що 14 листопада 1987 року між ним та ОСОБА_1 був укладений шлюб, який рішенням Шевченківського райсуду м. Чернівці від 22 січня 2010 року був розірваний. При цьому було встановлено, що вони разом не проживають більше 10-ти років і весь цей час відповідачка проживає

за кордоном.

Вказував також, що хоча квартира і була придбана ним під час

перебування у шлюбі з відповідачкою, дане майно не є об»єктом спільної

сумісної власності, а є його особистою приватною власністю.

До укладення шлюбу із ОСОБА_1 за договором дарування від 6

березня 1986 року він прийняв у дар від своєї сестри ОСОБА_5 13/100

частин жилого будинку по АДРЕСА_5 і дане майно було

його особистою приватною власністю. У березні 1996 року він продав дану

квартиру за 140 000 000 крб. і через 3 місяці придбав кВ. АДРЕСА_4 за 161 000 000 крб.

24 травня 2001 року він продав дану квартиру, оскільки вже з кінця

1999 року вони разом не проживали і відповідачка повідомила йому, що не збирається жити з ним однією сім'єю і 13 липня 2001 року придбав спірну квартиру по АДРЕСА_1.

Вказував, що влітку 2001 року відповідачка приїхала з Італії з метою проходження лікування і попросила його зареєструвати її в купленій ним квартирі, на що він погодився. Не дивлячись на те, що ОСОБА_1 була

зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1,

фактично в ній не проживала, а в кінці 2001 року виїхала назад до Італії і з того часу з нею не бачився.

Він має бажання продати цю квартиру, але не може, оскільки згідно закону вона вважається спільним сумісним майном подружжя, а сама реєстрація відповідачки в цій квартирі перешкоджає йому користуватися та розпоряджатися приватною власністю.

Просив визнати спірну квартиру його особистою приватною власністю та усунути перешкоди в користуванні цією квартирою з боку ОСОБА_1шляхом зняття її з реєстрації.

Представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2, який діє в

інтересах на підставі договору, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3

Костянтиновича та ОСОБА_4 про визнання

власності на частину квартири, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, усунення перешкод в користуванні квартирою та встановлення порядку користування нею.

Посилався на те, що в період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_6 була придбана АДРЕСА_1.

Вказував, що рішенням Шевченківського райсуду м.Чернівці

квітня 2011 року було визнано за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на спірну квартиру, яке ухвалою апеляційного суду

області від 11 травня 2011 року залишено без змін, а ухвалою

спеціалізованого суду У країни з розгляду цивільних та кримінальних від 2 листопада 2011 року вищевказані рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці та апеляційного суду Чернівецької області визнані незаконними, необґрунтованими та скасовані.

Вказував, що ОСОБА_3 незаконно продав спірну квартиру ОСОБА_4, оскільки договір купівлі-продажу здійснений ним на

підставі скасованих судових рішень, а тому правові підстави, відповідно до

яких була відчужена спірна квартира, визнані незаконними, а тому договір купівлі-продажу є частково недійсним в частині продажу 1/2 частини цієї квартири.

Спірна квартира, яка придбана 13 липня 2001 року, є

спільною сумісною власністю подружжя, набутою в період шлюбу, і підлягає поділу в рівних частках, тому просив визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, визнати частково недійсним

договір купівлі-продажу цієї квартири від 25 червня 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, усунути перешкоди в користуванні квартирою ОСОБА_1, вселивши її туди, встановити певний порядок квартирою.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 червня 2012 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно та усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_3. Усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_3 квартирою АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_1 шляхом зняття її з реєстрації за даною адресою.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на частину квартири, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, усунення перешкод в користуванні квартирою та встановлення порядку користування нею відмовлено через необґрунтованість його пред'явлення.

На дане рішення суду ОСОБА_1, в інтересах якої за договором діє ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 червня 2012 року скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно та усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням відмовити, зустрічний позов її до ОСОБА_3та ОСОБА_4 про визнання права власності на частину квартири, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, усунення перешкод в користуванні квартирою та встановлення порядку користування нею задовольнити.

Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, є незаконним та необґрунтованим.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ст.309 ч.1 ЦПК України передбачає, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є:

- неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

- недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

- невідповідність висновків суду обставинам справи;

- порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно та усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на частину квартири, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, усунення перешкод в користуванні квартирою та встановлення порядку користування нею, зіслався на те, що спірна квартира придбана ОСОБА_3 під час перебування в шлюбі з ОСОБА_1, однак дане майно не є об'єктом спільної сумісної власності, а є приватною особистою власністю ОСОБА_3, оскільки придбана ним за його особисті кошти, виручені від реалізації власного майна.

Проте, такий висновок суду не відповідає обставинам справи, встановленим судом, та нормам матеріального права. При ухваленні оскаржуваного рішення суд порушив також норми процесуального права.

Відповідно до ст. 22 КпШС України , яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі

індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були

придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за

винятком коштовностей та предметів розкоші.

Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і

розпоряджається належним йому роздільним майном.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від

12 червня 1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм

Кодексу про шлюб та сім'ю України», що був чинним на момент виникнення правовідносин між сторонами, вирішуючи спори між

подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно

нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення

господарства, з'ясовувати джерело, час його придбання. При цьому

належить виходити з того, що відповідно до ст.ст. 22, 25, 27-1 КпШС

України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в

період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом

права приватної власності (крім майна нажитого кожним із

подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному

припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може

бути віднесено до спільної сумісної власності або визнано такою

власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно

збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з

подружжя чи їх обох.

Якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання

спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження

або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування,

надбане за кошти, що належали йому до шлюбу або іншого

роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до

визнання його спільною сумісною власністю на підставі

ст. 25 КпШС України) мають враховуватися при визначенні часток

подружжя у спільній сумісній власності (ст. 28 КпШС України).

Пославшись в оскаржуваному рішенні на вищезазначені

вимоги норм матеріального права та положення постанови Пленуму

Верховного Суду України, якими регулюються спірні

правовідносини, суд першої інстанції при вирішенні спору фактично

не врахував їх та зробив висновки, які не відповідають обставинам

справи та вимогам закону.

Визнаючи за позивачем право власності на спірну квартиру та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд не врахував, що чинним на час виникнення спірних правовідносин КпШС України

презюмується право спільної сумісної власності на майно, нажите

подружжям за час шлюбу. Виходячи з цього, надбане за час шлюбу

майно вважається спільною сумісною власністю подружжя і тому

саме позивач має довести, що спірне майно було придбане ним у

шлюбі за кошти, які належали йому особисто.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому

шлюбі з 14.11.1987 року по 22.01.2010 рік. Спірну квартиру було придбано на ім'я позивача 13 липня 2001 року, тобто під час шлюбу

сторін та коли шлюбні стосунки ще не були припинені. Таким чином, у суду не було підстав стверджувати, що на квартиру не розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя.

В матеріалах справи відсутні належні докази того, що кошти,

на які придбано спірну квартиру, є особистими коштами

ОСОБА_3, як і відсутні докази того, що кошти, які були отримані

ним від продажу квартири АДРЕСА_4 були використані саме для купівлі спірної квартири. Крім

того, не доведено, що зазначена квартира, яка також була придбана

на ім'я ОСОБА_3 під час шлюбу, була особистою власністю

позивача. Висновок суду в тій частині, що на придбання

вищезазначеної квартири позивачем були використані його особисті

кошти, отримані ним від продажу подарованої йому 13/100 частин

домоволодіння АДРЕСА_5 не підтверджені належними доказами.

Не враховані судом обставини, що встановлені у мотивувальній частині рішення апеляційного суду Чернівецької області від 18.04.2012 р. за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, яким змінено заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22.01.2010 р. про те, що в період шлюбу, а саме 13 липня 2001 року, сторонами було придбано 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1, вони разом зареєструвались у зазначеній квартирі, після придбання зазначеної квартири зробили ремонт у спірній квартирі, хоча, відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач ОСОБА_3 не довів суду належними та допустимими доказами факт придбання ним спірної квартири за особисті кошти, а тому суд першої інстанції безпідставно задовольнив його позов про визнання права особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 та усунув перешкоди в користуванні даною квартирою з боку ОСОБА_1 шляхом зняття її з реєстрації за даною адресою, у зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно та усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням.

Скасуванню також підлягає рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину квартири, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, усунення перешкод в користуванні квартирою та встановлення порядку користування нею.

Оскільки спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, що підтверджується наведеними вище доказами, то відповідно до ч.1 ст. 28 КпШС України та ч.12 ст. 70 СК України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Як передбачено ст.. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Таким чином, оскільки ОСОБА_3 оспорює право ОСОБА_1 на Ѕ частку у спільному майні подружжя, відповідно остання вправі вимагати у судовому порядку визначити належну їй частку і така вимога підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Як передбачає п.44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Інструкція) дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Договори щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя. Згода на укладення такого договору повинна бути посвідчена нотаріально. Про наявність згоди другого подружжя зазначається в тексті договору з посиланням на реєстровий номер , за яким ця згода посвідчена та дату її посвідчення. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Ч. 2 ст. 65 СК України передбачає, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно до ч.1 ст.201 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_3, діючи всупереч вимогам зазначених норм права, одноособово розпорядився належною сторонам на праві спільної сумісної власності квартирою, уклавши договір купівлі-продажу квартири з відповідачкою ОСОБА_4, тобто зазначений правочин укладений з порушенням норм ЦК України та інших актів цивільного законодавства, а тому, відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України він є недійсним відповідно до вимог позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині продажу Ѕ частини квартири.

Підлягають задоволенню вимоги позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_1 про вселення її у спірну квартиру та визначення порядку користування нею, що відповідно до ст.. 391 ЦК України, є способом захисту права власника на користування та розпорядження своїм майном.

З врахуванням наведених обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно та усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням та задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на частину квартири, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, усунення перешкод в користуванні квартирою та встановлення порядку користування нею.

Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої за договором діє ОСОБА_2, задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 червня 2012 року скасувати.

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно та усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням відмовити.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на частину квартири, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, усунення перешкод в користуванні квартирою та встановлення порядку користування нею задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Визнати частково недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 від 25 червня 2011 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького МНО ОСОБА_7 і зареєстрованому у реєстрі за №5622, в частині продажу Ѕ частини квартири.

Усунути перешкоди у користуванні квартирою ОСОБА_1 шляхом вселення ОСОБА_8 в квартиру за адресою АДРЕСА_1.

Встановити порядок користування квартирою за адресою АДРЕСА_1, виділивши ОСОБА_1 у користування кімнату площею -15,40 кв.м. позначену на поверхневому плані за №7-5, а ОСОБА_4 -кімнату площею -12,10 кв.м. позначену на поверхневому плані за №7-6, кухню, вбиральню, ванну кімнату, коридор, комору залишити в спільному користуванні.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту вступу його в законну силу.

Головуючий:

Судді: