Ухвала суду № 261431, 13.07.2006, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2006 року м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Усенко Є.А. (доповідач)

суддів: Ланченко Л.В., Маринчак Н.Є., Степашка О.І., Пилипчук Н.Г.

при секретарі: Павлушко Р.С.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.05

у справі № 32/177

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Добродій»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.05, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.05, позов ТОВ «Добродій» задоволено в повному обсязі: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва від 11.11.04 № 1086/23-1/22858781/1, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем: податок на прибуток у розмірі 331840,00 грн., в т.ч. 195200,00 грн. - основний платіж та 136640,00 грн. штрафні санкції.

Підставою для донарахування податку на прибуток та застосування штрафних санкцій слугував висновок ДПІ про порушення позивачем за період ІV кв. 2002 р. І кв.2004 р. п.п. 5.5.1 п.5.5 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: до складу валових витрат віднесено витрати по сплаті процентів у загальній сумі 1902,6 тис. грн.. за користування кредитами, які використовувались позивачем не за призначенням, тому що діяльність позивача не була направлена на отримання прибутку (кредитні кошти були перераховані позивачем контрагентам як передоплата на закупівлю нафти, бензину тощо, але згодом були повернуті позивачу без поставки товару) /акт перевірки від 27.08.04 № 488/23-1/.

Господарські суди при вирішенні спору дійшли висновку про правомірність віднесення товариством відсотків за користування банківськими кредитами до складу валових витрат виробництва та обігу з огляду на використання кредитів у власній господарській діяльності. При цьому суди посилалися на те, що укладання позивачем договорів купівлі-продажу /контрактів/ навіть при їх наступному розірванні свідчить про направленість діяльності на отримання доходу, яка визначає останню як господарську. Окрема ж господарська операція, направлена на отримання доходу, за результатами її здійснення не завжди може мати економічний ефект у вигляді доходу, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності.

В касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Києва просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Враховуючи фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, предметом доказування у даній справі є обставини, які б свідчили про звязок витрат позивача по виплаті процентів за отриманими кредитами з веденням господарської діяльності, що є необхідною ознакою валових витрат згідно підпункту 5.5.1 пункту 5.5 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.5 пункту 5 статті 5 вказаного Закону передбачені особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобовязаними. Згідно з пп.5.5.1 цього пункту до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, повязані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобовязаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у звязку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно норм ст.ст. 42, 43, 44 Господарського кодексу України, аналогічних за змістом нормам Закону України «Про підприємництво», який діяв у момент виникнення спірних правовідносин (4 кв. 2002- 4 кв.2003 рр.), підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності.

З врахуванням зазначених норм судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що діяльність підприємства щодо укладення, виконання чи розірвання господарських договорів, направлена на отримання доходу, зокрема, в матеріальній формі, є звичайною господарською діяльністю підприємства.

Зі змісту укладених позивачем договорів № 01/10-02-НС від 01.10.02, № Л 33/02-03 від 14.02.0, контрактів № 19-11-Р від 19.11.02, № КD-08-Nвід 19.08.03 № 08-12-Р від 08.12.03 вбачається, що їх метою є підвищення доходів (доходності господарської діяльності) сторін (в грошовій та матеріальній формах) від здійснення основних напрямків їх господарської діяльності, у звязку з чим виплата позивачем за час дії цих договорів /контрактів/ процентів за банківськими кредитами, кошти за якими були перераховані позивачем контрагентам на виконання зобовязань за цими договорами /контрактами/ повязана з веденням позивачем господарської діяльності та обумовлена останньою.

Відповідно до пункту 5.10 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок валових доходів або валових витрат (балансової вартості основних фондів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

За змістом наведеної норми матеріального права підставою для перерахунку, зокрема, валових витрат є зміна вартісної характеристики господарської операції, за результатами якої сформовані такі витрати.

Враховуючи, що розірвання договорів /контрактів/, на виконання зобовязань за якими позивачем були перераховані кредитні кошти, не стосувалося господарської операції, здійсненої між банком та позивачем щодо надання (отримання) кредитних коштів та сплати процентів за користування ними, у позивача не виник обовязок зменшити валові витрати на суму сплачених банку процентів за час користування кредитними коштами з метою виконання зобовязань за вищевказаними договорами /контрактами/.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правомірними висновки судів про відсутність підстав для донарахування податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій. Отже, оспорюване податкове повідомлення-рішення обґрунтовано визнано недійсним.

З огляду на правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо прав і обовязків сторін та правильного вирішення спору доводи касаційної скарги стосовно наявності підстав для скасувань постановлених у справі судових рішень є помилковими.

керуючись статтями 160,167, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.05 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий /підпис/ Усенко Є.А..

Судді /підпис/ Ланченко Л.В.

/підпис/ Маринчак Н.Є.

/підпис/ Степашко О.І.

/підпис/ Пилипчук Н.Г.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя Вищого адміністративного

суду України Усенко Є.А.