Постанова № 26140980, 17.09.2012, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2012 року Справа № 1170/2а-2400/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді -Чубари Н.В.

секретар судового засідання -Черна О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом Малого приватного підприємства «Тарон»до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

МПП «Тарон»(далі -позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС (далі -відповідач) щодо визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ від 02.07.2012 року № 0000470222, яким товариству визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 216537 грн., в т.ч. за основним платежем в розмірі 149983 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 66554 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем пп.7.4.1,7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.2, п.198.3,п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 149983 грн.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу викладеному в акті перевірки, оскільки господарські операції з контрагентами -ФОП ОСОБА_1, ПП «Белвас», ТОВ «Іта-баніо»та ПП «Техноснаб»мали реальний характер.

Висновки перевіряючих щодо заниження податку на додану вартість МПП «Тарон»ґрунтуються на висновках акта перевірки ФОП ОСОБА_1 № 98/1710/2639013392 від 10.06.2011 року, акту перевірки ПП «Белвас»від 26.12.2011 року № 197/23-1/32222453, акту перевірки ПП «Техноснаб»від 10.02.2012 року № 294/231/32513727 та акту перевірки ТОВ «Іта-баніо»№ 1019/22-3/33498270 від 25.04.2012 року, в яких не підтверджено реальність здійснення господарських операцій даних контрагентів з платниками податків при здійсненні операцій придбання ТМЦ у підприємств та подальшої їх реалізації по ланцюгу постачання.

Фактично висновок акта перевірки вказує лише на порушення контрагентами ст.203,215,216 ЦК, та не вказується на порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України. Відповідач неправомірно покладає відповідальність за дії можливої недобросовісної, діючої з умислом, сторони угоди на іншу сторону, яка закон не порушувала.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги із зазначених підстав.

Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, посилався на те, що проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою МПП «Тарон»встановлено, що господарські операції позивача з контрагентами -ФОП ОСОБА_1, ПП «Белвас», ТОВ «Іта-баніо»та ПП «Техноснаб»не мали реального характеру, так як укладені правочини є нікчемними. Тому, винесене за результатами перевірки податкове повідомлення -рішення, прийняте згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак адміністративний позов не підлягає задоволенню.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 17.09.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено до 21.09.2012 р., про що сторонам оголошено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частини постанови з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

На підставі наказу Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки»від 07.06.2012 № 531 податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку МПП «Тарон» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року.

За результатами перевірки складено акт № 50/22-2/13758371 від 15.06.2012 р., в якому зафіксовано, що взаємовідносини між МПП «Тарон»та ФОП ОСОБА_1, ПП «Белвас», ТОВ «Іта-баніо»та ПП «Техноснаб»за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 р., які відповідно до ч.1,2 ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю; пп.7.4.1,7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану сумі 149983 грн. (а. с. 10-33)

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що згідно акту перевірки ФОП ОСОБА_1 № 98/1710/2639013392 від 10.06.2011 року, акту перевірки ПП «Белвас»від 26.12.2011 року №197/23-1/32222453, акту перевірки ПП «Техноснаб»від 10.02.2012 року №294/231/32513727 та акту перевірки ТОВ «Іта-баніо»№1019/22-3/33498270 від 25.04.2012 року, в яких не підтверджено реальність здійснення господарських операцій даних контрагентів з платниками податків при здійсненні операцій придбання ТМЦ у підприємств та подальшої їх реалізації по ланцюгу постачання.

В акті перевірки № 50/22-2/13758371 від 15.06.2012 р. податковим органом зроблені висновки про те, що правочини між позивачем та його контрагентами здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже зазначені правочини є нікчемними і не створюють юридичних наслідків. Такі правочини по суті вчинялися з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Діяльність МПП «Тарон»була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентами-постачальниками, які не виконували своїх зобов'язань.

На підставі висновків викладених в акті перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.07.2012 р. № 0000470222, яким МПП «Тарон»визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість за основним платежем: в сумі 149983 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 66554грн. (а. с. 9).

Суд не погоджується з висновками податкового органу з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996- XIV (далі за текстом -Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі Закон) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи з положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (основних фондів) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, згідно норм діючого податкового законодавства України можливість віднесення платником до податкового кредиту сум податків залежить лише від їх сплати в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва, та наявності належним чином оформленої податкової накладної.

З матеріалів справи не вбачається жодного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальником по ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальником у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльні платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.

В пункті 198.6 ст. 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.

З наданих до справи копій документів вбачається, що первинні документи, а саме: накладні, податкові накладні, позивачем та контрагентами належним чином складені на виконання укладених між ними договорів підряду № 48/09 від 02.11.2009 р., договору поставки № 24 від 24.10.2011 року, договору про надання послуг механізмами від 07.11.2011 року № 07-11, договору підряду від 26.10.2007 р. № 100/04, також додаткових угод до вказаних договорів (а. с. 126 -148).

Оплата товару підтверджується платіжними дорученнями (а. с. 39 -50).

Всі документи підписані відповідальними особами та скріплені печатками як позивача так і контрагентами. (а. с. 51-67)

Отже, в судовому засіданні доведено фактичне здійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні".

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів визначені ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно положень ст.ст.215, 216, 228 ЦК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Зміст акта перевірки № 50/22-2/13758371 від 15.06.2012 р. позивача свідчить про те, що перевірка проводилася з використанням акта перевірки ФОП ОСОБА_1 №98/1710/2639013392 від 10.06.2011 року, акту перевірки ПП «Белвас»від 26.12.2011 року №197/23-1/32222453, акту перевірки ПП «Техноснаб»від 10.02.2012 року №294/231/32513727 та акту перевірки ТОВ «Іта-баніо»№1019/22-3/33498270 від 25.04.2012 року (а.с. 81-120).

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що згідно акта перевірки ФОП ОСОБА_1 №98/1710/2639013392 від 10.06.2011 року, акту перевірки ПП «Белвас»від 26.12.2011 року №197/23-1/32222453, акту перевірки ПП «Техноснаб»від 10.02.2012 року №294/231/32513727 та акту перевірки ТОВ «Іта-баніо»№1019/22-3/33498270 від 25.04.2012 року, в яких не підтверджено реальність здійснення господарських операцій даних контрагентів з платниками податків при здійсненні операцій придбання ТМЦ у підприємств та подальшої їх реалізації по ланцюгу постачання.

При цьому, первинні документи по взаємовідносинах позивача та ФОП ОСОБА_1, ПП «Белвас», ПП «Техноснаб»та ТОВ «Іта-баніо»проігноровані податковою інспекцією для встановлення реальності господарських операцій, також відсутні будь-які посилання податкового органу, що первинні документи МПП «Тарон»визнані в судовому порядку недійсними.

Якщо особа не виконує своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Суд враховує, що податковим органом обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовано.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 02.07.2012р. № 0000470222.

Присудити фізичній МПП «Тарон»судові витрати з державного бюджету шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України безспірно списати з рахунку податкового органу грошові кошти в розмірі 2165,37 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя (підпис) Н.В. Чубара

З оригіналом згідно:

Суддя Н.В.Чубара