Ухвала суду № 26133241, 18.09.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2012 р.

Справа № 24475/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Каралюса В.М.,

суддів: Савицької Н.В., Улицького В.З.,

за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства „Тернопіль-транзит” на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 березня 2010 року у справі за позовом приватного підприємства „Тернопіль-транзит” до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

В січні 2010 року позивач приватне підприємство „Тернопіль-транзит” звернувся до суду з адміністративним позовом до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції, в якому просив податкове повідомлення-рішення від 07.12.2009 року № 0000262306/0/73534 в якому визначено завищення бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за вересень 2009 року в сумі 93217 грн., податкове повідомлення-рішення від 19.01.2010 року № 0000012306/0/1795 в якому визначено завищення бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за жовтень 2009 року в сумі 138593 грн. визнати нечинними.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 березня 2010 року в задоволенні позову приватного підприємства „Тернопіль-транзит” до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень від 07.02.2009 року № 0000262306/0/73534 та від 19.01.2010 року № 0000012306/0/1795 відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, його оскаржив позивач, який вважає, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки викладені в постанові суду не відповідають обставинам справи, обставини, що мають значення для справи до кінця не з’ясовані, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову якою позов задоволити.

Як на доводи в своїй апеляційній скарзі покликається на те, що він не погоджеється з рішеннями від 07.12.2009р. №0000262306/0/73534 та від 19.01.2010р. №0000012306/0/1795, вважає, що вони прийнятті в порушення норм ЗУ «Про податок на додану вартість» (надалі Закон про ПДВ) та митного законодавства. Так, зазначає, що в порушення вимог чинного законодавства продажну ціну автомобілів безпідставно прирівнено до митної вартості та зменшено суму бюджетного відшкодування. Відповідач при визначенні звичайної ціни не взяв до уваги п.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який визначено, що звичайною визначається ціна товарів (робіт, послуг) визначена сторонами договору. Таким чином, апелянт робить висновок про те, що контролюючий орган по-своєму трактує норми податкового законодавства та прийняв податкові повідомлення - рішення на підставі неіснуючих норм права.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції проведено позапланову виїзну документальну перевірка приватного підприємства «Тернопіль-транзит» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника податку за вересень 2009р., яка виникла за рахунок від’ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період 01.08.2009р. по 31.08.2009р.

За результатами зазначеної перевірки був складений Акт від 27.11.2009 року № 11145/23-623/32750432, відповідно до якого встановлено, що позивачем порушено вимоги п.п.7.5.2. п.7.5., п.п.7.4.1. п.7.4 , п.п.7.3.6.п.7.3 ст.7. п.4.1.п.4.3. ст.4 , 7.7.1,7.7.2 п.7.7.ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема: завищено від’ємне значення з податку на додану вартість за вересень 2009року 138593грн.; завищено заявлену суму бюджетного відшкодування по декларації з податку на додану вартість за вересень 2009року на суму 93217 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки від 27.11.2009 року відповідачем 07.12.2009року прийнято податкове повідомлення - рішення за №0000262306/0/73534, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 93217грн.

Також, працівниками Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції проводилася позапланова виїзна документальна перевірка приватного підприємства «Тернопіль-транзит» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника податку за жовтень 2009р., яка виникла за рахунок від’ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період 01.09.2009р. по 30.09.2009р.

За результатами перевірки складено Акт від 31.12.2009р. №12626/23-623/32750432, згідно якого встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.5.2. п.7.5., п.п.7.4.1. п.7.4, п.п.7.3.6.п.7.3 ст.7. п.4.1.п.4.3. ст.4 , 7.7.1,7.7.2 п.7.7.ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: завищено від’ємне значення з ПДВ за жовтень 2009року на суму 81783грн. та занижено позитивне значення на суму 136698 грн.; завищено заявлену суму бюджетного відшкодування по декларації з ПДВ за жовтень 2009 року на суму 138593 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки від 31.12.2009року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 19.01.2010р. за № 0000012306/0/1795, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 138593грн.

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції з приводу правомірності винесених відповідачем рішень підставним, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 % від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням товарів (у тому числі при їх імпорті) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 вищеназваного Закону для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону.

Відповідно до пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Як вбачається з матеріалів справи позивач при розмитнені товарів, сплатив податок на додану вартість виходячи з митної вартості визначеної у митній декларації.

Згідно актів перевірки від 27.11.2009р. та 31.12.2009р. в подальшому при поставці товарів на митній території України позивач розрахував базу оподаткування, виходячи з вартості, яка була більшою від контрактної (фактурної) вартості, однак яка була менше митної вартості.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), що включаються до ціни товарів (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Таким чином, оскільки ціна імпортованого товару з метою обчислення податку на додану вартість регулюється нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та митного законодавства та встановлюється у розмірі договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням зазначених вище витрат та податків, зборів (обов'язкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування, то сплачений при імпорті товарів податок на додану вартість, обчислений відповідно до вимог податкового і митного законодавства, включається до складу податкового кредиту платника податку за умови використання імпортованих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тому, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що при подальшій реалізації імпортного товару податкові зобов'язання визначаються за правилами, встановленими пунктом 4.1 статті 4 Закону, а саме, у разі, якщо його договірна (контрактна) вартість буде нижче за звичайну ціну, база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, тобто не нижче договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням зазначених вище витрат та податків, зборів (обов'язкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування.

Позивач імпортуючи вживані транспортні засоби до складу податкового кредиту включав суму податку на додану вартість обчислену при імпорті із загальної суми митної вартості та мита, а до складу податкових зобовязань суму податку на додану вартість від реалізації вживаних транспортних засобів від обчисленої суми, що становить вище загальної ціни придбання але нижче рівня митної вартості.

Таким чином позивач безпідставно при поставці товарів на митній території України визначав базу оподаткування виходячи з вартості, яка була вищою ціни придбання (фактурної вартості), але нижче рівня митної вартості товару, що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість та до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач правомірно прийняв оскаржені податкові повідомлення - рішення від 07.12. 2009р. №0000262306/0/73534, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 93217грн. та від 19.01.2010р. №0000012306/0/1795, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 138593грн. на підставі вимог чинного законодавства та в межах наданих законом повноважень, а тому у задоволені позову слід відмовити.

Колегія суддів відхиляє покликання апелянта про те, що зазначені п.п. 4.3, ст. 4 4.3. Закону України «Про податок на додану вартість» регулюють виключно операції з імпорту товарів на митну територію України, і не є нормою Закону, яка регулює норми сплати податку на додану вартість при проведені операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу на території України, тобто рішення контролюючого органу прийнято на підставі помилкового застосування іншої норми права, що привело до неправильно прийняття рішення за наслідками перевірки, і є незаконним.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Тернопіль-транзит” залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 березня 2010 року у справі № 2а-281/10 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.М. Каралюс

суддя Н.В. Савицька

суддя В.З. Улицький

Повний текст ухвали виготовлений 21.09.2012 року