Рішення № 26122278, 25.09.2012, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 2609/14436/12

№ 2-4035/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2012 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого -судді Бурлаки О.В.,

за участю секретаря Сіроштан О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра»про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 12 жовтня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра»та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 90/П/27/2006-840.

Зазначає, що згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства»від 17.09.2008 року були внесені зміни у статут ВАТ КБ «Надра», відповідно до яких нове повне найменування Банку стало Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра». Дані зміни, відповідно до Листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 4010 від 10.04.2009 року, не є зміною організаційно-правої форми господарювання товариства.

Згідно з умовами Кредитного договору позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 16 043 доларів США 00 центів на придбання автотранспортного засобу, зі сплатою відсотків за користування кредитом, які розраховуються позивачем на підставі відсоткової ставки у розмірі 10% річних. Відповідач за умовами кредитного договору зобов'язався щомісячно до 10 числа поточного місяця сплачувати мінімальний платіж у розмірі 377 доларів США 00 центів.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе обов'язків за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 10.05.2012 року становить 57 266,92 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості 457 488,27 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 10 294,19 доларів США, що еквівалентно 82 237,20 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості; заборгованості по сплаті відсотків -1 962,94 доларів США, що еквівалентно 15 681,31 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості; заборгованості по сплаті комісії -1 653,87 доларів США, що еквівалентно 13 212,25 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості; пені за прострочення сплати кредиту -41 751,63 доларів США, що еквівалентно 333 541,24 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості; штрафу за порушення умов кредитного договору -1 604,30 доларів США, що еквівалентно 12 816,27 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості.

Враховуючи викладене, просив позов задовольнити. Також просив стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору у розмірі 3 219,00 грн.

Відповідач, не погоджуючись з вимогами ПАТ «КБ «Надра», у свою чергу 09.07.2012 року звернувся до суду із зустрічним позовом про захист прав споживача та визнання кредитного договору № 90/П/27/2006-840 від 12 жовтня 2006 року недійсним, який був прийнятий судом відповідно до ухвали суду від 10.07.2012 року. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 12 жовтня 2006 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 90/П/27/2006-840, згідно з умовами якого відповідач надав позивачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 16 043,00 доларів США на придбання автотранспортного засобу, зі сплатою відсотків за користування кредитом, які розраховуються відповідачем на підставі відсоткової ставки у розмірі 10% річних. Зазначає, що при підписанні даного договору, відповідачем було порушено законні права позивача. Кредитний договір за своїм змістом і текстом не відповідає законодавству України та суперечить його вимогам, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки та банківські діяльність»та Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а також інтересам та волі позивача, порушує його права та законні інтереси.

Так, позивач зазначає, що відповідачем порушено діюче законодавство в сфері обігу валюти в Україні та вказує, що єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня, з чого випливає, що у валютному кредитному договорі відсутній предмет договору. Законодавством прямо передбачена необхідність отримання відповідної ліцензії Національного Банку України. При підписанні договору йому не було повідомлено про умови надання кредиту, не надано в повному обсязі інформації про умови кредитування, Банк не попередив позивача про те, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач, а також про те, що його послуги, зважаючи на їх ціну (вартість), явно не задовольнятимуть інтереси і вимоги позивача, також Банк не попередив і про те, що вартість кредиту може істотно зрости, ніж це очікувалось під час укладення договору. Крім того, зазначає, що кредитний договір суперечить п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»в частині відсутності у договорі умов зміни і припинення дії договору у тому числі зміни процентної ставки. Банк в односторонньому порядку даним договором залишив за собою право в будь-який час підвищувати процентну ставку, а також передбачив своє право в разі незгоди позичальника, чи взагалі без згоди, вимагати повернення всієї суми кредиту. Вважає, що договір кредиту укладено з порушенням принципу рівності його сторін, а також договір містить численні дискримінаційні умови щодо встановлення зобов'язань позичальника, обмежень його прав, що суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Також вважає, що кредитний договір є недійсним, оскільки він суперечить закону, зокрема порушення ст. 215 ЦК України.

Таким чином, на підставі викладеного просив визнати кредитний договір № 90/П/27/2006-840 від 12 жовтня 2006 року недійсним з моменту його укладення та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та застосувати односторонню реституцію, а саме: зобов'язати відповідача повернути позивачу сплачені по кредитному договору № 90/П/27/2006-840 від 12 жовтня 2006 року відсотки, пеню, штрафні санкції, комісію тощо.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом ПАТ «КБ «Надра»первісний позов підтримав в повному обсязі та просив задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позовній заяві. В задоволенні зустрічного позову про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним просив відмовити, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість, вказавши, що банком при укладенні даного кредитного договору було дотримано всіх вимог чинного на той час законодавства, як з питань захисту прав споживачів, так і з питань валютного кредитування. Зазначив, що позивач за зустрічним позовом підтвердив факт ознайомлення із умовами кредитного договору, підписавши анкету-заяву на отримання кредиту. Тобто, ОСОБА_1 були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили його прийняти їх на вкрай невигідних для себе умовах, надав суду письмові заперечення (а.с. 87-92). Крім того, просив застосувати строки позовної давності.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні зустрічну позовну заяву про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним підтримали в повному обсязі з підстав, наведених у ній, проти задоволення первісного позову про стягнення заборгованості за кредитним договором заперечували.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані в справі докази, приходить до висновку про часткове задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову з таких підстав.

Судом встановлено, що 12 жовтня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 90/П/27/2006-840 (а.с. 10-12).

Згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства»від 17.09.2008 року були внесені зміни у статут ВАТ КБ «Надра», відповідно до яких нове повне найменування Банку стало Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра». Дані зміни, відповідно до Листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 4010 від 10.04.2009 року, не є зміною організаційно-правої форми господарювання товариства.

Згідно п. 1.1. Кредитного договору позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 16 043 доларів США 00 центів на придбання автотранспортного засобу.

Відповідно до п. 1.3.1 Кредитного договору відсотки за користування кредитом розраховуються Банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 10% річних.

Згідно пунктів 3.3.1, 3.3.2, 3.3.3 Кредитного договору позичальник зобов'язався щомісячно до 10 числа поточного місяця сплачувати мінімальний платіж у розмірі 377 доларів США 00 центів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи те, що 12 жовтня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра»та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 90/П/27/2006-840, суд приходить до висновку, що сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору та взяли на себе зобов'язання щодо виконання даного договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно п. 5.2 Кредитного договору у разі порушення позичальником вимог п.п. 4.3.1, 4.3.2, 4.3.7, 4.3.9, 4.3.10 цього Договору, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 10% від суми кредиту, визначеної у п. 1.1 цього Договору, за кожен випадок.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 549, ч. 1 ст. 550, ст. 551, ст. 552 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Плата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе обов'язків за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 10.05.2012 року становить 57 266,92 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості 457 488,27 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 10 294,19 доларів США, що еквівалентно 82 237,20 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості; заборгованості по сплаті відсотків -1 962,94 доларів США, що еквівалентно 15 681,31 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості; заборгованості по сплаті комісії -1 653,87 доларів США, що еквівалентно 13 212,25 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості; пені за прострочення сплати кредиту -41 751,63 доларів США, що еквівалентно 333 541,24 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості; штрафу за порушення умов кредитного договору -1 604,30 доларів США, що еквівалентно 12 816,27 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості.

Наявність заборгованості підтверджується даними розрахунків заборгованості по кредиту, наданими позивачем (а.с. 7-9).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань із повного погашення всієї суми заборгованості за кредитним договором, чим порушив умови договору, щодо строків повернення кредиту, а також сплати відсотків, що призвело до утворення заборгованості.

Банк свої зобов'язання по договору щодо надання кредиту виконав, що підтверджується валютним меморіальним ордером № NL-2 від 12.10.2006 року про надання кредиту ОСОБА_1 в сумі 16 043 доларів США 00 центів (а.с. 6).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Істотними обставинами в розумінні ст. 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником, матеріальне становище.

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 10.11.2011 року N 15-рп/2011 вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що первісні позовні вимоги є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме суд враховуючи положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та, враховуючи розмір пені, а також ступінь виконання зобов'язання, з урахуванням обставин справи та виходячи з розміру основної заборгованості по кредиту, вважає, що розмір пені є високим по відношенню до розміру заборгованості за основним боргом та є значною сумою, а, отже, вбачає підстави для зменшення розміру пені за прострочення строків виконання зобов'язань до 5 147,10 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 41 118,60 грн.

Обговорюючи законність та обґрунтованість зустрічних позовних вимог про захист прав споживача та визнання кредитного договору № 90/П/27/2006-840 від 12 жовтня 2006 року недійсним, суд приходить до такого висновку.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином Цивільним кодексом України встановлений перелік вимог, недодержання яких у момент вчинення правочину, є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно п. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Як встановлено з матеріалів справи, а також пояснень відповідача та представника відповідача, наданих в судовому засіданні, письмових доказів, долучених до матеріалів справи, кредитний договір № 90/П/27/2006-840 від 12 жовтня 2006 року не суперечить цивільному законодавству та іншим правовим актам, а також моральним засадам суспільства, особи, які їх вчинили мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, вказаний правочин вчинений у формі, встановленій законом, і спрямований на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом також встановлено, що умови укладеного договору сторонами визнавались та виконувались відповідно до порядку встановленого такими договорами, жодних вимог щодо зміни окремих положень даних договорів сторонами не вимагалось, що підтверджує вільне волевиявлення сторін при укладанні такого договору, повне розуміння сторонами змісту таких договорів та наслідки їх укладання.

Також судом встановлено, що відповідач підтвердив факт ознайомлення із умовами кредитного договору, підписавши анкету-заяву на отримання кредиту № NL-2 від 12 жовтня 2006 року (а.с. 14), що спростовує його твердження про невиконання банком вимог закону Закону України «Про захист прав споживачів» щодо роз'яснення позичальнику детального розпису загальної вартості кредиту та настання валютних ризиків.

Згідно положень Закону України «Про захист прав споживачів»договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом із нарахованими відсотками. Отже сторонами даного правочину є кредитодавець (банк або інша фінансова установа) та позичальник (споживач) (п. 1. ст. 1054 ЦК України).

Банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованості суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Основними ознаками кредиту є строковість, платність і зворотність. Відповідно до вимог ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносини Банку з клієнтом регулюються законодавством України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Згідно із ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами за всіма істотними умовами, а саме згідно п. 8.5 Кредитного договору цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання позичальником прийнятих на себе зобов'язань.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитись від одержання кредиту частково або у повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання.

Також відповідно до п. 6 ст. 11 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів»споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Слід звернути увагу на той факт, що відповідач ОСОБА_1 не відмовився від виконання умов кредитного договору, а Банк, в свою чергу свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, здійснивши видачу кредитних коштів на підставі письмової заяви Позичальника.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами. Будучи пов'язаними саме взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), які є чітко прописаними в Кредитному договорі, сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання або змінювати його умови.

Оскільки договір є обов'язковим для виконання сторонами, відповідач зобов'язаний виконувати взяті на себе зобов'язання за всіма існуючими умовами Кредитного договору № 90/П/27/2006-840 від 12.10.2006 року та виконувати їх належним чином у встановлений строк.

В своїх зустрічним позовних вимогах відповідач ОСОБА_1 посилається на норми вимог закону щодо проведення операцій з валютою.

Але слід зазначити, що законодавством України при проведенні операцій з валютою передбачено певний порядок її використання.

Щодо отримання банком індивідуальної ліцензії для здійснення операцій з надання та одержання кредиту в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, то суд зазначає наступне.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому не встановлено будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг Іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Так, згідно із вимогами ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банки мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, отримання відсотків від позичальників за такими кредитами на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема залучення і розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Стаття 533 ЦК України передбачає, що грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Але якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та нормативно-правові акти не передбачають обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті. Пунктом «в» ч. 4 ст. 5 Декрету передбачено, що НБУ видає індивідуальні ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті. Таким чином, за наявності відповідної ліцензії, надання кредитів в іноземній валюті передбачено законодавством.

При цьому, згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. А саме дане положення закріплено п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», де зазначається, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійсненні операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в»п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, відповідно до норм ст.ст. 192, 533, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»банки та інші установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Отже твердження відповідача ОСОБА_1 про незаконність надання та виконання Кредитного договору в іноземній валюті є такими, що не відповідають вимогам закону.

Також слід звернути увагу на те, що відповідачу ОСОБА_1 були повністю відомі істотні умови Кредитного договору, так як Позичальник жодного разу не звернувся до кредитора за роз'ясненням положень договору, які були йому не зрозумілі, тим самим погоджуючись із всіма умовами кредитного договору. Умови договору передбачають двостороннє встановлення прав та обов'язків як Позичальника, так і Кредитора, передбачених ст. 1054 ЦК України, а саме: за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (Кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти, та умов самого договору. Укладаючи Кредитний договір, сторони дійшли згоди щодо встановлення прав та обов'язків кожної сторони.

З наведених вище письмових доказів вбачається, що укладений між сторонами Кредитний договір № 90/П/27/2006-840 від 12.10.2006 року повністю відповідає вимогам діючого законодавства, підтвердженням чого є також згода на укладення даного правочину та його підписання з боку позичальника.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд не погоджується з доводами відповідача та представника відповідача за первісним позовом про те що, кредитний договір за своїм змістом і текстом не відповідає законодавству України та суперечить його вимогам, інтересам та волі позивача, порушує його права та законні інтереси, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Отже, при укладенні та виконанні кредитного договору не було порушено чинне законодавство, зокрема загальні засади цивільного законодавства, визначені ст. 3 ЦК України, положення спеціального законодавства щодо валютних операцій, та твердження відповідача та представника відповідача за зустрічним позовом щодо невідповідності умов кредитного договору законодавству України є цілком безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Виходячи з обставин, на які посилається ОСОБА_1 як на підставу позовних вимог, суд приходить до висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено перед судом їх переконливості та обґрунтованості, не надано жодних достатніх доказів на підтвердження позовних вимог, натомість доводи позивача за зустрічним позовом спростовуються матеріалами справи, а отже в задоволенні зустрічного позову про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору, - слід відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві -пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі вищевикладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про захист прав споживача», Законом України «Про фінансові послуги та державне рулювання ринків фінансових послуг», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статтями 3, 10, 11, 15, 27, 31, 57-60, 88, 208-209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК

України, на підставі статей 3, 13, 16, 192, 203, 215-217, 236, 509, 525, 526, 530, 533, 536, 548, 549-552, 610-612, 625-627, 629, 638, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра», код ЄДРПОУ 20025456, МФО 320564, р/р 29099810002077, місцезнаходження якого за адресою: м. Київ, вул. Артема, 15 заборгованість за кредитом в сумі 10294 доларів США 19 центів, що за офіційним курсом НБУ становить 82 237 грн. 20 коп., заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом в сумі 1962 доларів США 94 центи, що за офіційним курсом НБУ становить 15681 грн. 31 коп., заборгованість по сплаті комісії за користування кредитом в сумі 1653 долари США 87 центів, що за офіційним курсом НБУ становить 13212 грн. 25 коп., пеню за прострочення сплати кредиту в сумі 5147 доларів США 10 центів, що за офіційним курсом НБУ становить 41118 грн. 60 коп. та штраф за порушення умов кредитного договору в сумі 1604 долари США 30 центів, що за офіційним курсом НБУ становить 12 816 грн. 27 коп.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра», код ЄДРПОУ 20025456, МФО 320564, р/р 29099810002077, місцезнаходження якого за адресою: м. Київ, вул. Артема, 15 витрати по оплаті судового збору в сумі 1650 грн. 65 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра», про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним -відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Солом'янського

районного суду м. Києва О.В. Бурлака