Ухвала суду № 26114570, 20.09.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-8654/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"20" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача -Накопила О.А.,

представника відповідача -Приходько О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укоенергобуд»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2012 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Укоенергобуд»звернулось у суд з позовом до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення від 28.03.2012 року №0001502208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність відповідачем висновку правомірності віднесення позивача до складу платників екологічного податку.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Обговорюючи правомірність рішення контролюючого органу, судова колегія приходить до наступного.

Судовою колегією установлено, що 7 березня 2012 за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Укоенергобуд»з питань дотримання вимог податкового, валютного за період з 01.07.2009 року по 31.12.2011 року та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС складено акт №120/23-7/34189303, яким, зокрема, встановлено порушення позивачем п. 249.1 ст. 249, п. 250.1 ст. 250 ПК України.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001502208 від 28.03.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з екологічного податку за період І кварталу 2011 року у розмірі 22359,75 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 21678,75 грн. та 681,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Обговорюючи правомірність такого рішення суб'єкта владних повноважень, колегія суддів приходить до наступного.

Як убачається із матеріалів справи, спірні правовідносини виникли у період дії Податкового Кодексу України № 2755-ІІІ (далі ПК України), який набрав чинності з 01.01.2011 року та регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Тому судом при вирішенні спору застосовуються норми Податкового кодексу України.

Порядок оподаткування з екологічного податку визначений розділом VІІІ названого кодексу .

Згідно з п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 ПК України платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються: розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Відповідно до п.п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 ПК України об'єктом та базою оподаткування є обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.

При цьому, розміщенням відходів, у розумінні пп. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 цього ж Кодексу та ст. 1 Закону України «Про відходи», є зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи» спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Отже, як слідує із системного аналізу вказаних правових норм, платниками екологічного податку, зокрема, є суб'єкти господарювання, що здійснюють під час провадження своєї діяльності зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Пунктом 3 Правил надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2008 р. № 1070, встановлено, що власники або балансоутримувачі житлових будинків, земельних ділянок укладають договори з особою, яка визначена виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, та забезпечують роздільне збирання побутових відходів.

Тобто фактичного розміщення відходів власники та балансоутримувачі не здійснюють.

Основне призначення спеціально відведених місць чи об'єктів - видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження.

Отже, контейнери для побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів.

Як убачається з матеріалів справи, між позивачем та ДП «Спеціалізоване управління №2»ВАТ «Будмеханізація»укладено договір №3-11 від 02.02.2011 на вивіз побутових відходів відповідно до якого, останній вивозить тверді побутові відходи щомісяця.

Доказів здійснення позивачем розміщення відходів саме у спеціально відведених місцях та наявності у позивача дозволу на використання вказаних місць суду не надано.

Отже, як слідує із системного аналізу вказаних правових норм, платниками екологічного податку, прийнятно до предмету даної адміністративної справи, є особи, які здійснюють розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач не здійснює розміщення відходів у спеціально-відведених місцях та не має відповідного дозволу на використання вказаних місць, він не є платником екологічного податку, хоча і не входить до суб'єктного складу осіб, які не є платниками зазначеного податку.

За даних обставин платниками такого податку є організації, що безпосередньо здійснюють розміщеня відходів позивача на спеціально відведених місцях у відповідності до укладених договорів на здійснення вивозу та утілізації побутових відходів.

Посилання апелянта на обґрунтування правомірності оскаржуваного рішення на ту обставину, що договір на вивезення будівельних відходів укладений лише 08.02.2011 року, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідачем не доведено утворення, розміщення та утилізацію побутових відходів позивачем у період з 01.01.2011 року до дати підписання названого договору.

Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Повний текст ухвали складений 25 вересня 2012 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М