Ухвала суду № 26112483, 19.09.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2012 р.Справа № 2-а/1570/6371/11

Категорія:8.2.6Головуючий в 1 інстанції: Федусик А.Г.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді - Шеметенко Л.П.

суддів - Домусчі С.Д.

Кравець О.О.

при секретарі - Гречаному В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 січня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Джерман-Автоцентр" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) "Джерман-Автоцентр" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції (далі ДПІ) у Київському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень від 05 серпня 2011 року:

- №0001832301/0 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 178 541 грн. (142 833 грн. - за основним платежем; 35 708 грн. - за штрафними санкціями);

- №0001842301/0 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на суму 134 030 грн. (114 267 грн. - за основним платежем; 19 763 грн. - за штрафними санкціями).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що спірні рішення грунтуються на висновках відповідача про нікчемність правочинів, укладених товариством зі своїми контрагентами. Однак, ці висновки є такими, що суперечать обставинам господарської діяльності товариства. Крім того, відповідачем, у порушенням п.86.7 ст. 86 ПК України, не були враховані заперечення позивача до акта перевірки.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що вважає його необгрунтованим.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 січня 2012 року адміністративний позов ТОВ "Джерман-Автоцентр" задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси від 05 серпня 2011 року №0001832301 про донарахування ТОВ "Джерман-Автоцентр" грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 178 541 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 142 833 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 35 708 грн., та податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси від 05 серпня 2011 року №0001842301 про донарахування ТОВ "Джерман-Автоцентр" грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 134 030 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 114 267 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 19 763 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ДПІ у Київському районі м. Одеси подало апеляційну скаргу, в якій апелянтом ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В період з 30 червня по 20 липня 2011 року ДПІ була проведена планова виїзна перевірка ТОВ з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 березня 2011 року.

За результатами перевірки складений акт №1893/23-02/26054401 від 25 липня 2011 року, в якому зазначено, крім іншого, про порушення позивачем вимог пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток на 142 833 грн., а також вимог пп.7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ на суму 114 267 грн.

Вказані висновки обґрунтовано тим, що ТОВ у перевіряємому періоді віднесло до складу валових витрати по правовідносинам з ТОВ "Лоу Консалт" та ТОВ "Фордінвестплюс" в загальному розмірі 571 333 грн. Разом з тим, в ході проведення перевірок вказаних контрагентів позивача було встановлено, що вони не знаходяться за юридичною адресою, не мають основних засобів та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, усі угоди цих підприємств не були направлені на створення правових наслідків, які обумовлені цими угодами, а тому є нікчемними. З вказаних підстав ДПІ прийшло до висновку, що позивач безпідставно відніс витрати по правовідносинам з ТОВ "Лоу Консалт" та ТОВ "Фордінвестплюс" до складу валових, а також відповідно і ПДВ по цим операціям до свого податкового кредиту.

На підставі цього акта перевірки ДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення №0001832301/0 від 05 серпня 2011 року, яким позивачу було збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 178 541 грн., тому числі 142 833 грн. за основним платежем, та 35 708 грн. за штрафними санкціями, та №0001842301/0 від 05 серпня 2011 року, яким позивачу було збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 134 030 грн., тому числі 114 267 грн. за основним платежем, та 19 763 грн. за штрафними санкціями.

01 жовтня 2010 року та 01 грудня 2010 року між позивачем та ТОВ "Лоу Консалт" і ТОВ "Фордінвестплюс" відповідно були укладені договори на надання консалтингових послуг.

За результатами виконання цих угод вказані контрагенти видали на ім'я позивача відповідні податкові накладні. Факт виконання угод підтверджується актами виконаних робіт, матеріалами навчань співробітників позивача та отриманими за їх результатами сертифікатами

Відповідачем не було надано суду доказів щодо визнання вказаних угод між позивачем та ТОВ "Лоу Консалт" і ТОВ "Фордінвестплюс" у встановленому законом порядку недійсними.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що реальність угод, укладених позивачем з ТОВ "Лоу Консалт" і ТОВ "Фордінвестплюс" достатньо підтверджена первинними документами, а доводи відповідача про нікчемність цих угод є безпідставними, у зв'язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення не грунтуються на законі і, тому, підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ДПІ у Київському районі м. Одеси вказується, що правочини позивача з ТОВ "Лоу Консалт" та ТОВ "Фордінвестплюс" є нікчемними і, тому, позивач неправомірно формував податковий кредит та валові витрати на їх підставі, відповідно, спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Колегія суддів не приймає до уваги наведені доводи апелянта, виходячи з наступного.

Статтею 20 "Права органів державної податкової служби" ПК України не передбачено право органів державної податкової служби на визнання в актах перевірок правочинів нікчемними.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

ЦК України містить загальні правила про недійсні правочини -це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу Закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст. 236 ЦК України.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена Законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Також, колегія суддів вважає можливим зазначити наступне.

Відповідно до п.11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" - державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених Законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Згідно ч.1 ст. 207, ч.1 ст. 208 ГК України - господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам Закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Разом з тим, положення ст. 207 та ст. 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З наведеного слідує, що висновки про нікчемність правочинів відноситься до компетенції судів, а не податкових органів, також, слідує, що у випадку, коли у податкового органу є підстави вважати нікчемним правочин, він звертається до суду за стягненням в доход держави майна, належного сторонам за цим правочином, а не визначає суму податкового зобов'язання.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення не можуть ґрунтуватися на висновках податкового органу про нікчемність правочинів.

Крім того, відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Також, зі змісту п.п.7.4, 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" слідує, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку,

при цьому, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту), а право на податковий кредит виникає або з дати розрахунку платника податку за товари (роботи послуги), або з дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 198 ПК України -право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст. 198).

Таким чином, правомірність формування валових витрат та податкового кредиту визначається в першу чергу фактом придбання товарів з метою використання у власній господарській діяльності платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що 01 жовтня 2010 року та 01 грудня 2010 року між позивачем та ТОВ "Лоу Консалт" і ТОВ "Фордінвестплюс" відповідно були укладені договори на надання консалтингових послуг, виконання яких підтверджується актами виконаних робіт, матеріалами навчань співробітників позивача та отриманими за їх результатами сертифікатами.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про правомірне формування позивачем валових витрати і податкового кредиту та необхідність задоволення позовних вимог є правильними.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 січня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст судового рішення виготовлено 24 вересня 2012 року.

Головуючий:/підпис/Л Л.П. Шеметенко Суддя:/підпис/С.Д. Домусчі Суддя:/підпис/О.О. Кравець