Ухвала суду № 26105277, 09.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" серпня 2012 р. м. Київ К/9991/7870/11

№ К/9991/7870/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Вербицької О.В., Костенка М.І.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011

у справі № 2а-14685/10/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Селтікс»

до 1. Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва,

2. Головного управління Державного казначейства України в м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду від 15.11.2010, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 у частині скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерського району м. Києва № 0000240702/0 від 06.04.2010, № 0000240702/1 від 11.06.2010, № 0000240702/2 від 29.07.2010, № 0000240702/3 від 20.10.2010 про зменшення ТОВ «Селтікс»суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларованої за січень 2010 року, на 806685,00 грн.; № 0000420702/0 від 04.06.2010, № 0000420702/1 від 10.09.2010 про зменшення суми бюджетного відшкодування, задекларованої за січень 2010 року, на 2172663,00 грн.; № 0000430702/0 від 04.06.2010, № 0000430702/1 від 10.09.2010 про визначення ТОВ «Селтікс»податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 1208619,00 грн., в тому числі 805746,00 грн. -основний платіж та 402873,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Судові рішення вмотивовані висновком суду про підтвердження сум податку на додану вартість, включених ТОВ «Селтікс»до податкового кредиту та до суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, податковими накладними, виписаними ТОВ «Абріс-09»та ТОВ «Грант»на поставку шкіряного напівфабрикату «веб-блу»несортованого; посиланням на відсутність факту визнання недійсними судом договорів поставки від 01.10.2009 № 01/10/2009 та від 02.11.2007 № 02/11/07. укладених позивачем з ТОВ «Абріс-09»та ТОВ «Грант»відповідно, підтвердження розрахунку між позивачем і зазначеними постачальниками за поставлений товар та факту експорту позивачем придбаного в цих постачальників товару належно оформленими вантажними митними деклараціями.

У касаційній скарзі ДПІ у Печерському районі м. Києва просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(Закон № 168/97-ВР), статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення в податковому обліку ТОВ «Селтікс»з податку на додану вартість січень 2010 року задекларованої суми бюджетного відшкодування на 806685,00 грн. та 2172663,00 грн., донарахування податкових зобов'язань за грудень 2009 року в сумі 805746,00 грн. стали висновки контролюючого органу, викладені в акті про результати позапланової виїзної перевірки від 31.03.2010 № 32/0702/33302513, про завищення товариством суми податкового кредиту за грудень 2009 року на 806685,00 грн. та суми бюджетного відшкодування за січень 2010 року на 806685,00 грн., та в акті про результати невиїзної документальної перевірки від 31.05.2010 № 5/07-02/33302513 -про завищення сум податкового кредиту за жовтень 2009 року на 259585,00 грн., за листопад 2009 року на 965563,00 грн., за грудень 2009 року на 2575052,00 грн., за січень 2010 року на 1269649,00 грн. та суми бюджетного відшкодування за січень 2010 року на 2172663,00 грн. (а.с. 94, 1773, т. 1). Такий висновок контролюючого органу обґрунтований посиланням на встановлені під час зустрічних перевірок ТОВ «Абріс-09»та ТОВ «Грант», на підставі податкових накладних яких позивач включив зазначені суми ПДВ до податкового кредиту на бюджетного відшкодування, а також контрагентів цих суб'єктів підприємницької діяльності в ланцюгу поставок шкіряного напівфабрикату «веб-блу»до позивача, а саме: ТОВ «Кайманс»та ТОВ «Багмір»- факти відсутності у цих суб'єктів виробничих активів (в тому числі складських приміщень, транспортних засобів) та трудових ресурсів (персоналу), які б давали можливість реально здійснювати господарську діяльність, зокрема поставки товарів в такому обсязі; їх відсутності за юридичною адресою та приховування фактичного місця знаходження; державної реєстрації цих підприємств на підставних осіб, тобто факти, що свідчать про фіктивність зазначених суб'єктів підприємницької діяльності.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником -платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, зменшення сум бюджетного відшкодування ПДВ.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факт поставки позивачу зазначеними постачальниками товарів, вартість яких та суми ПДВ в ціні за які позивач включив до валових витрат та до податкового кредиту в податкових деклараціях за вищевказані податкові звітні періоди, не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність зменшення в податковому обліку позивача сум податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування, донарахування суми податкових зобов'язань, ДПІ в судовому процесі зазначала на встановлені в ході зустрічних перевірок ТОВ «Абріс-09»та ТОВ «Грант»факти, які виключають реальність поставок товарів за товарними накладними та податковими накладними, виписаними від імені цих підприємств та наданими позивачем під час перевірки. На підтвердження цього доводу ДПІ посилалась на такі обставини, як існування штучно створених підстав для декларування сум ПДВ учасниками поставок шкіряного напівфабрикату «веб-блу»в ланцюгу поставок від ТОВ «Абріс-09»до позивача, проміжні ланки в яких, а саме: ТОВ «Багмір», ТОВ «Кайманс»та ТОВ «Грант»- виступали посередниками (поставки в жовтні -грудні 2009 року, січні 2010 року), при відсутності виробника товару, оскільки ТОВ «Абрис-09»було створене без мети здійснення господарської діяльності, у зв'язку з чим ця юридична особа припинена постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.03.2010. ДПІ посилалась на те, що під час проведення оперативно-розшукових дій УПМ ДПА у м. Києва допитано громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які засвідчили факт державної реєстрації ТОВ «Абрис-09»та ТОВ «Багмір»без мети здійснення господарської діяльності, відсутності такої діяльності з боку цих товариств, юридичну неспроможність документів, в тому числі податкових накладних, виписаних від імені цих підприємств, з огляду на те, що вони, як засновники, директори та головні бухгалтері в одній особі не підписували ці документи та не уповноважували інших осіб на представництво цих підприємств в господарських операціях. Ці факти, як свідчить приєднана до справи копія постанови слідчого з особливо важливих справ СВ ПМ ДПА у м. Києві від 16.04.2010, в тому числі стали підставою для порушення кримінальної справи відносно громадянина ОСОБА_4, директора ТОВ «Селтікс», за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 ст. 15, частиною 5 ст. 191 КК України (а.с. 198-100, т. 2).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011, до ТОВ «Абріс-09»та ТОВ «Селтікс»застосовані юридичні наслідки нікчемності договору від 15.11.2009 № 15/11/09 як такого, що укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Підставою для цього послужило встановлення в судовому процесі факту укладення цього договору з метою створення штучних підстав для отримання бюджетного відшкодування ТОВ «Селтікс», задекларованого за січень 2010 року в сумі 806685,35 грн. при відсутності реальних операцій з поставки шкіряного напівфабрикату «веб-блу»між ТОВ «Багмір», ТОВ «Абріс-09», ТОВ «Селтікс»і знову ТОВ «Багмір».

Факти, встановлені в постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2010 відповідно до частини 1 ст. 72 КАС України мають преюдиційне значення при розгляді даної справи, оскільки стосуються одних і тих же операцій з поставки та постачальників.

Позивач не надав документів, які б підтверджували розрахунок за придбаний товар у ПП «ТТВ», а також факт перевезення товарів, придбаних як у цього підприємства, так і у ТОВ «БК «Будзвязок»». Висновок суду, який погодився з доводами позивача, що відсутність документів на перевезення товарів обумовлена тим, що доставка товарів здійснювалась постачальниками, не переконливий. Суд не звернув увагу, що відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна -це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Один із екземплярів товарно-транспортної накладної, як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, передається вантажоодержувачу, і служить для оприбуткування вантажу (товару). За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності у покупця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку -продавця.

В постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ»до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування цих правових норм та зазначив, що неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність поставки. Ця правова позиція Верховного Суду України згідно з приписом частини першої ст. 244-2 КАС України повинна враховуватись судами при розгляді справ відповідної категорії.

З огляду на наведене висновок судів попередніх інстанцій про реальність поставок між позивачем та ТОВ «Абріс-09», ТОВ «Грант», ТОВ «Кайманс», ТОВ «Багмір»є передчасним, оскільки такий висновок зроблений без дотримання вимог статей 69, 70, 86 КАС України. Докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача. Доказами обставин, які стосуються реальності операцій з поставки шкіряного напівфабрикату можуть бути, зокрема і докази, що містяться в кримінальній справі, порушеній відносно громадянина ОСОБА_4

Відповідно до статті 11 КАС суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 КАС судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини другої ст. 227 цього Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги зазначене в цій ухвалі, правильно встановити обставини справи та дати їм належну юридичну оцінку. Водночас суду слід дотриматися правової позиції щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, викладеної в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара»до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Керуючись ст.ст. 220, 223, частинами другою та четвертою ст.227, ст.ст. 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суду України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задовольнити частково; скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 та постанову Окружного адміністративного суду від 15.11.2010; справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий підписЄ.А. УсенкоСудді підписО.В. Вербицька підписМ.І. Костенко