Постанова № 26086269, 20.09.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2012 р. Справа № 5023/2458/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Плужник О.В. , суддя Гетьман Р.А.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивача -Черкашин Ю.В., довіреність б/н від 23.01.2012 р.

відповідача -Щербаков О.В., довіреність № 559 від 28.04.2012 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2424 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 12.07.12 р. у справі № 5023/2458/12

за позовом Підприємство "Основа - Промінвест" Громадської організації "Фонд підтримки непрацездатних інвалідів", м. Харків

до Державного підприємства "Південна залізниця" м. Харків

про стягнення коштів 24968,49 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012 р. позивач - Підприємство "Основа - Промінвест" Громадської організації "Фонд підтримки непрацездатних інвалідів", м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача - Державного підприємства "Південна залізниця" м. Харків 24120,00 грн. основної заборгованості, 705,75 грн. пені та 142,74 грн. 3% річних. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язань щодо оплати отриманого товару у рамках укладеного між сторонами договору поставки б/н від 21.10.2011 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.07.2012 р. у справі № 5023/2458/12 (суддя Денисюк Т.С.) позов задоволено повністю, стягнуто з Державного підприємства "Південна залізниця" на користь Підприємства "Основа -Промінвест" Громадської організації "Фонд підтримки інвалідів" заборгованості у розмірі 24120,00 грн., пені у розмірі 705,75 грн., 3% річних у розмірі 142,74 грн. та 1609,50 грн. судового збору.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач не надав суду доказів погашення боргу, а також, що позовні вимоги позивача в сумі 24120 грн. підтверджуються наданими суду доказами та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо настання часу виконання обов'язку по оплаті отриманого товару, а саме не дав оцінки п. 5.1.4 договору, щодо дати поставки товару та надання відповідачу акту прийому-передачі товару, п. 4.2 договору щодо надання рахунків-фактур відповідачу. Вважає, що відсутність акту прийому-передачі товару унеможливлює встановлення дати, з якою пов'язаний початок перебігу строку виконання грошового зобов'язання. Крім того, суд зробив висновок, що датою отримання відповідачем товару є 21.12.2011 року, тобто з дати отримання товару за видатковою накладною № ОП-0000692 від 21.12.2011 року, та ін.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду та ін. В обґрунтування своєї позиції позивач посилається на те, що факт і дата поставки підтверджується видатковою накладною, двосторонніми перевіреними документами, які містять відомості про кількість, вважає, що відсутність в даному випадку акту приймання-передачі слід тлумачити так, що датою поставки за договором є дата підписання покупцем або його уповноваженим представником первинного документу бухгалтерської звітності, зі змісту якого можна встановити факт передачі постачальником покупцеві товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 21 жовтня 2011 року між сторонами укладений договір поставки (а. с. 11-15) відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупця (відповідача) певну продукцію або товар (далі -товар), відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1 до договору), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно здійснити оплату за товар відповідно до умов договору.

Згідно з п. п. 3.1., 3.2., 3.4. договору, покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною вказаною у специфікації № 1 (додаток №1), ціна вказуються в рахунках-фактурах, в національній валюті України, загальна сума по договору складає: 64320,00 грн.

Згідно з п. 4.2. договору, покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 45 банківських днів з дати поставки товару покупцю, при умові своєчасного надання постачальником рахунку-фактури, податкової накладної, документів якості на поставлений товар.

Згідно з п. 5.1. договору, поставка товару здійснюється на умовах DDP (Україна, м. Харків, вул. Південнопроектна, 2-А). Митне очищення товару здійснює постачальник в кінцевому пункті приймання товару (згідно ІНКОТЕРМС 2000). Товар поставляється транспортом постачальника за рахунок постачальника на склад покупця не пізніше 7 календарних днів з дня отримання повідомлення.

Згідно з п. 5.1.4. договору, датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником акту прийому-передачі товару, який готується постачальником та надається разом з товаром покупцю.

Згідно з п. 6.1.1 договору, покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

Відповідно до п. 7.2. договору, за несвоєчасну поставку товару, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% вартості товару, за кожен день прострочення; а за прострочення понад тридцять днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 7% вказаної вартості; за постачання неякісного товару постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20% від вартості поставленого товару, при цьому власними силами і засобами замінює неякісний товар.

Відповідно до п. 7.3. договору, за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.

21.12.2011 року позивач свої зобов'язання за вказаним договором в частині передання товару виконав та передав у власність відповідача товар на суму 24120,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ОП-0000692 від 21 грудня 2011 року (а. с. 17) та довіреністю № 982 від 21.12.2011 року про отримання товару на ім'я Сорокотяг Євгенії Павлівни, копії яких долучені до матеріалів справи (а. с. 18-19).

Як зазначає позивач, відповідачем не здійснено жодної оплати за поставлений йому товар, внаслідок чого у відповідача перед ним існує заборгованість на суму 24120,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією за вих. № 20 від 27.02.2012 року, в якій запропонував відповідачу сплатити суму заборгованості у розмірі 24120,00 грн., але відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив.

Позивач вдруге звернувся до відповідача листом за № 41 від 02.04.2012 року, в якому вимагав відповідача сплатити заборгованість у розмірі 24120,00 грн. за договором поставки б/н від 21.10.2011 року, також попередив відповідача, що у випадку несплати суми заборгованості протягом 10 (десяти) днів з дня отримання цього листа, позивач буде звертатись до господарського суду Харківської області, але відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив.

Обставини щодо несплати заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідач не надав суду доказів погашення боргу, а також те, що позовні вимоги позивача в сумі 24120 грн. підтверджуються наданими суду доказами та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 626-629 ЦК України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-2 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як вже було зазначено вище, між сторонами за договором поставки існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки).

Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" складеними при виконанні певної господарської операції в рамках зазначеного договору.

Виконуючи умови вказаного договору та специфікації № 1 до нього позивач передав відповідачу товар на загальну суму 24120,00 грн., що підтверджується видатковою накладною (а. с.17) та довіреністю № 982 від 21.12.2011 року (а. с. 18-19) про отримання товару Сорокотяг Є.П., в яких містяться посилання на договір б/н від 21.10.2011 року та на рахунок фактуру № ОП-0000782 від 21.12.2011 року, є штамп відповідача про отримання товару.

Зразок штампа покупця (відповідача) на довіреності № 982 від 21.12.2011 року та штамп покупця (відповідача) на видатковій накладній ідентичні.

Зазначених фактів відповідач не заперечує та не спростовує.

Згідно з п. 4.2. договору, покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 45 банківських днів з дати поставки товару покупцю, при умові своєчасного надання постачальником рахунку-фактури, податкової накладної, документів якості на поставлений товар.

Згідно з п. 5.1.4. договору, датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником акту прийому-передачі товару, який готується постачальником та надається разом з товаром покупцю.

Таким чином, позивач товар відповідачеві поставив, але акту приймання-передання не склав.

При цьому, сторони не надали суду доказів узгодження форми акту, порядку та умов його складання тощо. Однак те, про що наголосили представники в судовому засіданні стосовно зазначеного акту відповідним чином відноситься до вищевказаних накладних, якими фактично засвідчено приймання -передачу сторонами певного товару за договором, його найменування, кількість, вартість та інші необхідні реквізити.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Посилання відповідача у відзиві на позов і в апеляційній скарзі на те, що строк оплати відповідачем отриманого товару не настав, безпідставні і спростовуються наданими до справи доказами.

Згідно з ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

На виконання умов договору позивач свої зобов'язання по поставці товару виконав.

Разом з тим, про дійсну наявність заборгованості в даному випадку свідчить залучений до матеріалів справи первинний документ, а саме, видаткова накладна № ОП-0000692 від 21 грудня 2011 року, за якою відбувалася поставка товару.

Тобто, у цьому випадку підставою виникнення у відповідача обов'язку оплатити товар, а у позивача права вимоги оплати такого товару, є факт поставки товару, підтверджений відповідними документами видатковою накладною № ОП-0000692 від 21 грудня 2011 року та довіреністю № 982 від 21.12.2011 року про отримання товару Сорокотяг Є.П.

Проте, відповідач заборгованості не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.

Зазначені обставини відповідачем, всупереч вимог ст. 33 ГПК України, жодним чином не спростовані, належні та допустимі докази сплати заборгованості в розумінні ст. 34 ГПК України не надані.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 24120,00 грн. заборгованості.

Відповідно до вимог ст.ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, відповідач допустив порушення зобов'язання, оскільки не виконав його у повному обсязі у строк, встановлений договором.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.3. договору, за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.

Таким чином, також законними та обґрунтованими є висновки господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з позивача на користь відповідача 705,75 грн. пені.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 142,74 грн. 3% річних .

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення з огляду на задоволення позову та з посиланням на ст. 49 ГПК України зазначив про розподіл судових витрат, та стягнув з відповідача на користь позивача 1609,50 грн. судового збору.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 12.07.2012 р. по справі № 5023/2458/12 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 12.07.2012 р. по справі № 5023/2458/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 20.09.2012 р.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.

Суддя Гетьман Р.А.