Ухвала суду № 26084571, 19.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" вересня 2012 р. м. Київ К/9991/37230/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіроява І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Корженковій І.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницько-Хуторянський м'ясопереробний комбінат"(далі -Товариство)

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012

у справі № 2а/0270/86/12

за позовом Товариства

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (далі -Вінницька ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -Картушева О.Ю.,

відповідача -Гайдай А.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.12.2011 № 0000852300, згідно з яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 157 938 грн. (у тому числі 139305 грн. за основним платежем та 18633 грн. за штрафними санкціями), та податкового повідомлення-рішення від 30.12.2011 № 0000862300, про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 190 945 грн. (у тому числі 167 654 грн. за основним платежем та 23291 грн. за штрафними санкціями) (далі -оспорювані рішення).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.03.2012 позов задоволено повністю з тих мотивів, що результати виконання операцій з поставки позивачеві товару (м'яса яловичини) та інформаційно-консультаційних послуг були відображені у податковому обліку Товариства відповідно до їх дійсного економічного змісту на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції послався на недоведеність позивачем реального характеру спірних операцій, а тому податковий орган обґрунтовано не визнав витрати позивача (у тому числі і по сплаті ПДВ) за цими операціями.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду зі спору як скасовану помилково.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для прийняття оспорюваних рішень став факт невизнання Вінницькою ОДПІ витрат позивача, понесених ним у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Реклама Трейд» (далі -ТОВ «Реклама Трейд») за договором про надання інформаційно-консультативних послуг від 04.03.2010, а також за договором купівлі-продажу від 20.05.2011 № 20/05, укладеним з приватним підприємством «Унус», як це було відображено в акті від 16.12.2011 № 587/23-33074975. Свою позицію податковий орган мотивує відсутністю у позивача належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту поставки вказаних товарів та послуг (зокрема, товарно-транспортних накладних щодо перевезення спірної продукції, звітів про виконання названих послуг), а також відсутністю постачальника -приватного підприємства «Унус»- за місцезнаходженням та перебуванням його у стані припинення.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на час формування позивачем даних податкового обліку за операціями з придбання інформаційно-консультативних послуг) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Чинним податковим законодавством не встановлено окремого правового регулювання порядку віднесення до валових витрат витрат на оплату консультаційних та маркетингових послуг. Отже, з урахуванням наведених приписів Закону для цілей оподаткування такі витрати враховуються за умови їх економічної обґрунтованості, документальної підтвердженості та спрямованості на збільшення доходу.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, зазначені послуги придбавалися Товариством з метою рекламування та підвищення обсягів продажу товарів власного виробництва у торговельних мережах, що відповідає меті та напрямам господарської діяльності позивача, а факт їх надання підтверджується наявними у справі первинними документами -договором, актами здачі-прийняття виконаних робіт з додатками, які містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст операцій з поставки цих послуг, їх вартісну оцінку.

Чинним законодавством не затверджено уніфікованої форми такого акта. А відтак відповідний акт може вважатися первинним документом за умови, що він містить обов'язкові реквізити, перелічені в частині другій статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а саме - назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними у справі доказами, зміст спірних актів відповідає наведеним вимогам Закону.

Оскільки чинним законодавством не встановлено конкретного переліку документів, складенням яких мають підтверджуватися операції з поставки вказаних послуг, посилання податкового органу на обов'язковість подання звітів про виконання цих послуг не можна визнати слушними.

В силу вимог підпункту «а»пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі -ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК заборонено відносити до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу), іншими документами.

З наведених законодавчих норм вбачається, що умовами реалізації платником права на податковий кредит є: придбання товарів (робіт, послуг), прийняття їх на облік та наявність відповідних належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), які складаються під час господарської операції.

У свою чергу, необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного здійснення господарських операцій (їх реальності), здійсненням операції без ділової мети, обліком операцій безвідносно до їх дійсного економічного змісту, необережністю та необачливістю при вчиненні правочинів з контрагентами, що не виконують своїх податкових зобов'язань, укладенням нетипових та разових угод, використанням нетрадиційних форм розрахунків.

У розглядуваному випадку існування відповідних обставин податковим органом доведено не було. При цьому судом першої інстанції було обґрунтовано не визнано факт відсутності у позивача товарно-транспортних накладних як свідчення відсутності реальних господарських операцій між позивачем та приватним підприємством «Унус»з огляду на наявність у справі доказів (подорожніх листів) перевезення позивачем придбаного товару власними транспортними засобами.

Дефектів у податковому статусі приватного підприємства «Унус»на час виконання спірних операцій податковим органом виявлено не було.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції цілком обґрунтовано задовольнив позов, а тому у апеляційного суду були відсутні процесуальні підстави для скасування правильної та вмотивованої постанови Вінницького окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницько-Хуторянський м'ясопереробний комбінат" задовольнити.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 у справі № 2а/0270/86/12 скасувати.

3. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13.03.2012 у справі № 2а/0270/86/12 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько