Ухвала суду № 26084451, 17.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2012 року м. Київ К-58006/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Моторного О.А.

Борисенко І.В.

Кошіля В.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Баглійкокс»

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2008

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2009

у справі № А38/14-08

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Баглійкокс"

до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

про визнання недійсним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Баглійкокс»(позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області (відповідач) від 31.05.2007 року №000360/0150/00 про визначення суми податкового зобов'язання по платі за землю (основний платіж - 47609,99 грн. та штрафні санкції - 2380,50грн.), рішення про результати розгляду скарги від 04.07.2007 року № 9572/10/15-0-60, податкове повідомлення-рішення від 04.07.2007 року №000360/01505/01, податкове повідомлення-рішення від 14.09.2007 року №000360/-15-5/02, рішення про результати розгляду скарги від 12.09.2007 року №24468/10/25-008 та рішення про результати розгляду скарги від 22.11.2007 року №1644/6/25-0215. Позивачем уточнено позовні вимоги та заявлено позов про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.11.2007 року №0003601500/3, яким визначено суму податкового зобов'язання по платі за землю (основний платіж - 47609,99грн. та штрафні (фінансові) санкції -2380,50грн.).

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2008 року позов задоволено частково, визнано нечинним та скасовано рішення Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області №00360/0150/00 від 31.05.2007 року в частині нарахування основного платежу за платежем "плата за землю" з юридичних осіб в розмірі 12992,48грн. та штрафних санкцій у сумі 649,62грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2009 року постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2008 справі №АЗ 8/14-08 скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову про задоволення позову повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної камеральної перевірки податкової декларації (розрахунку) ВАТ «Баглійкокс»за період з 01.05.2004 року по 30.09.2006 року, на підставі наданих позивачем податкових декларацій, встановлено, що з 2001 року по вересень 2005 року позивачем невірно застосовано ставку сплату земельного податку в розмірі 5 відсотків від грошової оцінки одиниці ріллі по області, при тому, що за землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення справляється ставка у розмірі 50 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

За результатами камеральної перевірки, відповідачем складений акт від 31.05.2007 року №288/150-05393079, в якому зафіксовано методологічну помилку при заповненні податкових розрахунків земельного податку, в результаті якої позивачу донараховано податкові зобов'язання по земельному податку за період з 01.05.2004 року по 30.09.2006 року на загальну суму 47609,99 грн. (в тому числі у 2004 році -12992,48 грн.; у 2005 році -19488,77 грн.; у 2006 році -15128,74 грн.).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно зі ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Стаття 9 Закону України «Про плату за землю»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала податок за земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, за винятком земельних ділянок, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону, справляється у розмірі 50 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 11 Закону України "Про державну, податкову службу в Україні" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі)...

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про плату за землю»платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Статтею 17 вказаного закону передбачено, що податкове зобов'язання по земельному податку, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

З наведених норм законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, слідує висновок, що податковий розрахунок по земельному податку не може бути визнаний як податкова декларація за базовий період, що дорівнює календарному року (строк подання розрахунку згідно зі статтею 14 Закону України "Про плату за землю" до першого лютого станом на 1 січня, а не протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року, як це зазначено в підпункті "в" пп.4.1.4 п.4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та враховуючи що, базовим періодом для земельного податку, згідно статті 17 Закону України "Про плату за землю" є податковий місяць, податкові зобов'язання узгоджуються платником щомісячно.

Як вірно встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, висновки податкового органу, наведені в акті перевірки, стосовно фактів порушення позивачем вимог законодавства по сумі земельного податку, документально підтверджені та обґрунтовані.

В той же час, колегія суддів апеляційної інстанції правомірно не погодилась із судом першої інстанції щодо застосування п 2 ст. 18 Закону України «Про плату за землю», яка передбачає, що перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платнику допускається не більш як за два попередні роки. Відповідно до преамбули Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», даний Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів). Відповідно до п.19.6 ст.19 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»закони та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить нормам цього Закону.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції, що в даному випадку мають застосовуватись норми Закону України «Про порядок погашення платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судом апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Баглійкокс»залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.А. МоторнийСудді І.В. Борисенко В.В. Кошіль