Ухвала суду № 26084259, 10.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" вересня 2012 р. К-9050/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Тернопільської області від 14.11.2006

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 12.06.2007

у справі № 7/239-3494

за позовом Приватного підприємства «Галичина»

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень -рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Галичина»звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 14.11.2006, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.06.2012, позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000162304/0/43096 від 18.07.2006 в частині визначення Приватному підприємству «Галичина»податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 5 625,00 грн. та застосованих 1 450,00 грн. санкцій, та податкове повідомлення-рішення № 0001051703/0/43097 від 18.07.2006 в частині визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1 246,53 грн. та застосованих 2 490,06 грн. санкцій; в частині позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000162304/0/43096 в сумі визначеного податкового зобов'язання 3 050,00 грн. податку на прибуток та застосованих 915,00 грн. санкцій та податкового повідомлення-рішення № 0001051703/0/43097 від 18.07.2006 в частині визначення податкового повідомлення в сумі 1 602,52 грн. по податку з доходів фізичних осіб та застосованих 3 205,04 грн. у позові відмовлено.

Тернопільська ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права в частині задоволених позовних вимог, подала касаційну скаргу, у відповідності до якої просить скасувати постанову Господарського суду Тернопільської області від 14.11.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 та постановити нове рішення, яким у позові відмовити.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- Тернопільською ОДПІ було проведено виїзну планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 по 31.03.2006, в ході якої було встановлено порушення ПП «Галичина»пп.4.1.1. п.4.1. ст.4., п.5.1., пп.5.3.1., 5.3.9. п.5.3., пп.5.4.2., 5.4.8. п.5.4. ст.5, пп.7.3.5. п.7.3. ст.7. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та за результатами якої складено Акт перевірки № 12717/23-420/31597119 від 04.07.2006;

- за наслідками перевірки Тернопільською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000162304/0/43096 від 18.07.2006, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 12 845,00 грн. (з яких: 9 975,00 грн. основного платежу та 2 870,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій) та податкове повідомлення-рішення № 0001051703/0/43097 від 18.07.2006, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 8 573,61 грн. (з яких: 2 857,87 грн. основного платежу та 5 715,74 грн. штрафних (фінансових) санкцій);

- за висновками перевірки, порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»полягало у тому, що позивачем не включено 2 610,00 грн. до складу валового доходу в 2 кварталі 2005р. (у зв'язку з чим донараховано 652,50 грн. податку та застосовані штрафні санкції 261,00 грн.), та в 2-3 кварталах 2005 року до складу валового доходу не включено 2566,92 грн. від продажу валютних операцій (у зв'язку з чим позивачу донараховано 501,97 грн. податку та застосовано 200,79 грн. штрафних санкцій);

- крім того, за висновками перевірки позивачем безпідставно включено в 3 кварталі 2005 року до валових витрат 25 200,00 грн. вартості маркетингових та консультаційних послуг, наданих суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_5 (у зв'язку з чим донараховано 6 300,00 грн. податку та застосовано 1 890,00 грн. штрафних санкцій);

- податковим органом також встановлено, що позивачем безпідставно включено до валових витрат у 4 кв. 2005р. витрати на відрядження директора підприємства Болещука В.І. та менеджера ОСОБА_8 на загальну суму 9 461,69 грн., як такі що не підтверджені документально (у зв'язку з чим донараховано 2 375,00 грн. податку та застосовано 475,00 грн. штрафних санкцій);

- за висновками перевірки порушення позивачем Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»полягало у тому, що позивачем не утримано та не перераховано податку з 332,00 грн. виплаченого ОСОБА_7 доходу (безпідставно надано соціальну пільгу працівнику підприємства) - 41,86 грн.; 1586,00 грн. податку з доходу 12 200,00 грн., виплаченого ОСОБА_5 за надані послуги, які не зазначені у свідоцтві про сплату єдиного податку; 637,53 грн. - з доходу Болещук В.І., отриманого як додаткове благо в сумі 4 904,10 грн. (сума відрядження); 592,48 грн. - з доходу ОСОБА_8, отриманого як додаткове благо в сумі 4 557,59 грн. (сума відрядження).

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали частково необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, факт понесення витрат та обґрунтування їх включення до складу валових витрат в 3 кварталі 2005 року вартості маркетингових та консультаційних послуг на суму 13 000,00 грн. підтверджується відповідними договорами та актами виконаних робіт, які містять інформацію щодо змісту здійсненої господарської операції та є належними доказами, що відповідає вимогам п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В акті перевірки податковим органом не встановлено факту відсутності у позивача первинних документів, що підтверджують здійснення ним господарських операцій щодо придбання спірних послуг. Факт наявності у позивача вказаних документів на момент перевірки податковим органом не спростовано, що свідчить про наявність у позивача первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, висновок податкового органу про донарахування позивачу податку на прибуток в сумі 3 250,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 975,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення № 0000162304/0/43096 від 18.07.2006 є необґрунтованим та не відповідає фактичним обставинам справи.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що правомірність включення до валових витрат вартості відрядження працівників позивача в сумі 9 461,69 грн. підтверджується запрошеннями приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку, укладеними контрактами, участю в конференціях та переговорах, що відповідає вимогам п.п.5.4.8 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого до валових витрат відносяться витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, за наявності підтверджуючих документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку.

Таким чином, висновок податкового органу про донарахування позивачу податку на прибуток у сумі 2 375,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 475,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення № 0000162304/0/43096 від 18.07.2006 є також необґрунтованим та не відповідає фактичним обставинам справи.

Щодо нарахованого податку на прибуток у сумі 3 050,00 грн. та застосування 915,00 грн. санкцій згідно податкового повідомлення-рішення № 0000162304/0/43096 від 18.07.2006, то судами попередніх інстанцій підставно відмовлено у визнанні його нечинним в цій частині, оскільки позивачем не доведено належними доказами факт надання послуг вартістю 12 200,00 грн. підприємцем ОСОБА_5 згідно укладеного договору.

В частині правомірності прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення № 0001051703/0/43097 (яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 8 573,61 грн., в тому числі 2 857,87 грн. основного платежу та 5 715,74 грн. штрафних (фінансових) санкцій), то такий висновок податкового органу також частково не відповідає обставинам, встановленим судами.

Відповідно до п.п.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до загального місячного оподатковуваного доходу відноситься дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо.

Оскільки факт зв'язку понесених витрат на відрядження з господарською діяльністю підприємства підтверджений матеріалами справи, а тому понесені витрати в сумі 9461,69 грн. не є додатковим благом в розумінні п.1.1. ст.1 названого закону, що свідчить про безпідставність донарахування податковим органом позивачу податку з доходів фізичних осіб в сумі 12 30,01 грн. та застосування 2 460,02 грн. штрафних санкцій згідно податкового повідомлення-рішення № 0001051703/0/43097 від 18.07.2006.

Також безпідставним є нарахування позивачу у вересні 2005 цього податку в сумі 41,86 грн. з доходу працівника підприємства ОСОБА_7 (332,00 грн. заробітної плати), оскільки податковим органом не враховано положення п.6.1.1., п.6.3.2. ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», якими передбачено право платника податку на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу на суму податкової соціальної пільги. В матеріалах справи наявна заява працівника від 08.09.2005р. щодо застосування соціальної пільги, а тому податок складає 25,34 грн., що свідчить про неправомірність нарахування відповідачем 16,52 грн. податку та застосування 33,04 грн. санкцій.

Таким чином, висновок податкового органу про визначення позивачу податкового зобов'язання в розмірі 1 246,53 грн. податку з доходів фізичних осіб та застосування 2490,06 грн. штрафних санкцій згідно податкового повідомлення-рішення № 0001051703/0/43097 від 18.07.2006 є необґрунтованим та не відповідає фактичним обставинам справи.

В частині позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення № 0001051703/0/43097 від 18.07.2006 щодо нарахованих 1 586,00 грн. податку з доходу, виплаченого ОСОБА_5 у сумі 12 200 грн., та застосованих санкцій в сумі 3 172 грн., судами попередніх інстанцій підставно відмовлено в позові, оскільки судами встановлено, що ці послуги були надані фізичною особою ОСОБА_5 поза межами його підприємницької діяльності, а тому у даному випадку позивач згідно ст. 2, п. 8.1.1. п. 8.1. ст. 8, ст. 16. п. 19.2. ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»виступає податковим агентом і зобов'язаний нарахувати та утримати з ОСОБА_5, як фізичної особи, податок і сплатити його в доход бюджету.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Тернопільської області від 14.11.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний