Ухвала суду № 26074873, 16.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" серпня 2012 р. м. Київ К-3447/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Борисенко І.В., Костенка М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009

та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2009

у справі № 2а-36874/09/2070 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська ювелірна фабрика"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009, позов задоволено: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова №000522305/0 від 20.02.2009, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ на суму 1440746,00 грн., з яких 960497 грн. -основний платіж, 480249 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну, а судові рішення залишити без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення став акт №541/2305/30412494 від 09.02.2009 планової виїзної перевірки ТОВ "Харківська ювелірна фабрика» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 30.09.2008.

При проведенні перевірки податковим органом були виявлені порушення вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст. 3, підпунктів 7.3.1 пункту 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок га додану вартість» (Закон №168/97-ВР), пов'язані з тим, що відповідно до ліцензійних договорів від 17.04.2007 та від 05.01.2008 підприємством була отримана плата за використання товарного знаку, яка кваліфікувалась як роялті та з посиланням на абзац другий підпункту 3.2.7 пункту 3.2 ст. 3 цього Закону відносилась до операцій, які не є об'єктом оподаткування. За висновком контролюючого органу, оскільки за умовами ліцензійних договорів позивачем було надано ліцензіатам право на продаж товарного знаку, то платежі за такими договорами не відповідають визначенню «роялті», наведеному у пункті 1.30 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(Закон № 334/94-ВР), а відтак операції з надання права на користування товарним знаком, здійснені позивачем, повинні кваліфікуватися як поставка послуг.

Виявлені порушення, відповідно до акту, спричинили заниження податкових зобов'язань з ПДВ в розмірі 960497,00 грн. за період з січня 2007 року по вересень 2008 року.

В судовому процесі встановлено, що 16.04.2007 між позивачем та громадянином ОСОБА_4 укладено договір про передачу виключних майнових прав на знак для товарів і послуг, за яким ОСОБА_4 передав, а позивач прийняв виключні майнові права на знак для товарів і послуг, що випливають зі свідоцтва №41356 (заявка №2001128151 від 18.12.2001, дата публікації - 12.07.2007). Рішенням Державного департаменту інтелектуальної власності від 13.06.2007 до Державного реєстру свідоцтв на знаки для товарів і послуг внесено відомості про передачу права власності на знак для товарів і послуг класів 14, 40, 41, на які зареєстровано знак (свідоцтво №41356), ТОВ «Харківська ювелірна фабрика».

17.04.2007 ТОВ «Харківська ювелірна фабрика»уклав ліцензійні договори з СПД -фізичною особою (СПД) ОСОБА_5, ВТФ «Лефша», СПД ОСОБА_6, СПД ОСОБА_7, СПД ОСОБА_8, СПД ОСОБА_9, СПД ОСОБА_10, СПД ОСОБА_11, СПД ОСОБА_12, за якими позивач (ліцензіар) надавав вказаним суб'єктам підприємницької діяльності (ліцензіатам) невиключні ліцензії на використання торговельної марки (знаку для товарів і послуг), що випливають зі свідоцтва №41356, в порядку та на умовах, визначених договором. Строк дії вказаних договорів встановлено до 31.12.2009. До вказаних договорів були укладені додаткові угоди (додатки) від 17.04.2007, відповідно до яких ліцензіар надає ліцензіату невиключну ліцензію на використання знака для товарів і послуг, що випливають зі свідоцтва №41356, а ліцензіат не має права продавати або будь-яким іншим способом передавати право власності та використання цього знаку, рівно як і оприлюднювати (розголошувати) секретні креслення.

05.01.2008 року між позивачем та названими суб'єктами підприємницької діяльності укладено нові ліцензійні договори, строк дії яких встановлено до 31.12.2009, відповідно до яких ліцензіари отримують від ліцензіата лише право використання знака для товарів і послуг при реалізації товарів і не отримують права володіння чи розпорядження знаком, тобто права власності на цей знак, а отже не отримують права будь-яким способом передавати право власності чи використання знаку, рівно як і оприлюднювати (розголошувати) секретні креслення.

Судами встановлено, що з квітня 2007 року по вересень 2008 року мало місце фактичне використання названими суб'єктами підприємницької діяльності знаку для товарів та послуг, переданого їм позивачем за ліцензійними договорами від 17.04.2007 та 05.01.2008, за що вони здійснювали позивачеві оплату.

Відповідно до пункту 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Абзацом другим підпункту 3.2.7 пункту 3.2 ст. 3 Закону №168/97-ВР встановлено, що операції з виплат, зокрема роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом, не є об'єктом оподаткування.

За змістом цієї норми на суми роялті податок не нараховується. Оскільки роялті фактично є платою за надану послугу з користування чи права на користування авторським правом, патентом, торговим знаком, то у особи, яка надає таку послугу, не виникає обов'язку нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету суму податку із суми роялті.

З урахуванням наведених норм законодавства, а також з огляду на ту обставину, що контрагентам позивача за умовами ліцензійних договорів було надано виключно право користування знаком для товарів та послуг на умовах, визначених договорами, висновки податкового органу про здійснення позивачем операцій з поставки послуг, що підлягають оподаткуванню, є безпідставними, а оскаржене податкове повідомлення-рішення -незаконним.

Посилання відповідача в обґрунтування доводів касаційної скарги на положення статті 1108 Цивільного кодексу України стосовно того, що невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері, є неспроможними, оскільки в силу частини першої цієї ж статті, а також статті 1109 цього Кодексу предметом ліцензійного договору є виключно право на використання об'єкта інтелектуальної власності.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: І.В. Борисенко М.І. Костенко