Ухвала суду № 26052603, 06.09.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2760/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Басай О.В

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"06" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 р. у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 0000382353 від 24.05.2011 року, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 р. у задоволені позовних вимог відмовлено.

Позивач, в апеляційній скарзі до суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, виражає прохання зазначене вище судове рішення скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позов.

На переконання позивача, відповідачем не було належним чином доведено, що угоди позивача порушують публічний порядок суперечать моральним засадам судочинства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Як встановлено окружним судом, спірне податкове повідомлення-рішення 0000382353 від 24.05.2011 року прийнято ДПІ у Миронівському районі Київської області на підставі документальної невиїзної перевірки позивача, результати якої закріплені в Акті №201/23-011/00951770 від 29.04.2011 року, яким встановлено порушення позивачем п.1.7, п.1.8 ст.1, п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.7.4, п.п.7.7.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", а також ч. 1 ст.203, ст.ст. 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в результаті чого завищено суму податкового кредиту за листопад 2010 року в сумі 286517, 83 грн. та грудень 2010 року в сумі 38597, 01 грн.

Податковим повідомленням-рішенням №0000382353 від 24.05.2011 року позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість в сумі 325115, 00 грн.

Зазначеною перевіркою встановлено, що у контрагента позивача ПП «Альтек-ЮГ»відсутні трудові ресурси (форма 1-ДФ, загальна чисельність становить 1 чоловік), виробниче обладнання, транспортні засоби та торгівельне обладнання. Дані обставини свідчать, що фактичного здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей не відбувалося.

Відмовляючи в задоволені позову, окружний суд вказав на відсутність у позивача первинних документів, які б підтверджували реальність проведення господарських операцій з названим вище контрагентом.

Колегія суддів вважає, що обставини судом першої інстанції встановлені вірно, рішення ухвалено з дотримання вимог матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Цей висновок колегії ґрунтується на положеннях ч.1 ст. 627, ч. 1 ст. 204, 215 та ст. 203 ЦК України, які надають право позивачу та його контрагентам бути вільними в укладенні правочинів та виборі контрагентів, презумують дійсність правочинів, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом або якщо вони не визнані недійсними судом.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Ст. 3 ч. 2, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за № 88 вказують на те, що первинні документи, які відображають господарську діяльність, є основою для бухгалтерського обліку та ці документи повинні відповідати певним вимогам та мають бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.

Наряду з цим, всупереч зазначених положень Закону документи позивача не містять необхідних відомостей про господарські операції з названим вище контрагентом та не підтверджують її здійснення.

Будь-які документи мають силу первинних лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При відсутності здійснення господарської операції відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку навіть при наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку мають братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Окрім того, згідно п.3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженим наказом ДПА України від 30.05.1997 року за № 166, дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується підписом відповідальних посадових осіб та печаткою.

Зміст п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, 7.4.5 п.7.4 ст.7 та п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»вказує на те, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань у продавця; не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів ( послуг), не підтверджені податковими накладними .

Апелянт в своїй апеляційній скарзі послався на наявність у нього необхідних первинних документів, які вказують на реальність проведення позивачем господарських операцій з контрагентом

З таким твердженням колегія суддів погодитися не може, оскільки, як вбачається з досліджених в суді доказів, первинні документи містять всі необхідні реквізити, але складені від імені контрагента, маючого ознаки фіктивності, особою яка заперечує свою причетність до господарської діяльності контрагента.

Останнє ставить під сумнів достатність цих документів для підтвердження реальності господарських операцій.

Колегією суддів встановлено, що активи контрагента від взаємовідносин з позивачем зміні не піддалися, а даними попереднього слідства встановлені всі ознаки фіктивності контрагента.

Зазначене вказує не тільки на відсутність у сторін наміру здійснити господарську операцію, а і про її неможливість вчинення.

Системний аналіз вищенаведених законодавчих норм дає підстави для висновку суду про те, що не сплачені підприємством податок на прибуток і податок на додану вартість внаслідок порушення встановленого порядку формування валових доходів, валових витрат, податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно, є дохідною частиною держбюджету, власністю держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, спростував доводи позивача.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" -залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 р. -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Степанюк А.Г.

Повний текст ухвали виготовлено 11.09.2012.