Рішення № 26033742, 02.08.2012, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Пр. № 2/0544/2175/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2012 року Словянський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді Якуша Н.В.

При секретарі Дручиніна О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Слов'янська цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод" про стягнення заборгованості по заробітній плати та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2012 року до Слов'янського міськрайонного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод" про стягнення заборгованості по заробітній плати та компенсації завданої моральної шкоди в розмірі 5000 грн., обґрунтувавши свої вимоги тим, що з 1990 року по 2001 рік він працював у відповідача Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод". При звільнені з підприємства відповідач не провів з ним повного розрахунку, у результаті чого заборгованість підприємства перед позивачем станом на 01.07.2012 року складає 1676 грн. 75 коп., у з'язку з чим ставить питання про стягнення з відповідача зазначеної суми заборгованості по заробітній платі, а також компенсації за моральну шкоду в сумі 5000 грн. 00 коп.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився про час, дату та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, надав суду заяву в якій підтримав позовні вимоги в повному обсязі, та просив їх задовольнити, одночасно просив суд розглядати справу за його відсутністю ( а.с.10)

Представник відповідача Відкритого акціонерного товариства «Содовий завод»в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи у суді повідомлявся належним чином, одночасно надав суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, зазначивши, що позовні вимоги позивача визнає тільки в частині стягнення заробітної плати згідно довідок по даним бухгалтерського обліку ВАТ «Содовий завод», інші вимоги не визнає, оскільки відносно ВАТ «Содовий завод», порушено 03.01.2001 року справу № 5/174Б про банкрутство, у 2003 році відкрита ліквідаційна процедура, котра продовжена до 26.07.2012 року. Також просить суд застосувати 3-х місячний строк позовної давності, який застосовується при вирішенні спорів про стягнення середнього заробітку за весь період затримки та моральної шкоди ( а.с.9). Тому суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутності, що відповідає вимогам ст. 169 ЦПК України.

Дослідивши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1990 року по 02.02.2001 року працював у відповідача Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод" (а.с.4,5). При звільненні з ними не було проведено повного розрахунку і заборгованість по заробітній платі станом на 01.07.2012 року склала 1676 грн. 75 коп., що підтверджується довідкою відповідача №91-3943 від 05.07.2012 року (а.с.2).

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Донецької області від 04.09.2003 року по справі № 5/174Б ВАТ «Содовий завод»визнано банкрутом. Відповідно до ухвали Господарського суду Донецької області від 21.02.2012 року по справі № 5/174Б за заявою Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Слов'янськ до боржника відкритого акціонерного товариства «Содовий завод»м. Слов'янська про визнання банкрутом, продовжено строк ліквідаційної процедури по справі № 27/174Б про банкрутство відкритого акціонерного товариства «Содовий завод»м. Слов'янська та повноваження ліквідатора - арбітражного керуючого Котенєвої О.О. до 26.07.2012 року. (а. с.11)

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, суд виходить з того, що відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до п. 6 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди. Пункт 4 ст. 12 зазначеного Закону передбачає заборону стягнення на підставі виконавчих документів та заборону нарахування неустойки, інших санкцій за неналежне виконання грошових зобов'язань, тобто в даному випадку Законом не передбачено заборону винесення судових рішень про стягнення належних працівникам сум в разі порушення їх трудових прав.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

На підставі викладеного, суд вважає, що своїми діями відповідач порушивши вимоги законодавства про працю, що, в свою чергу, потягло порушення законних прав позивача при звільненні.

За таких підстав, суд вважає, що доводи позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі слід задовольнити у повному обсязі.

У статті 233 Кодексу передбачено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів: працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша); у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга).

Статтею 117 Кодексу встановлено обов'язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові у разі затримки розрахунку при звільненні його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а статтею 237-1 - відшкодувати працівникові завдану моральну шкоду.

Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди (стаття 1, частини перша, друга, четверта, сьома статті 43 Основного Закону України).

Відповідно до Конституції України зазначені права захищаються судом (частина перша статті 55).

Правосуддя в Україні здійснюється з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права.

Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 24 грудня 2004 року N 22-рп/2004, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

За статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на наведене та відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, суд дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, у статті 23 якого встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга); моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини четверта, п'ята).

Аналіз чинного законодавства дає підстави суду робити висновок, що інститут моральної шкоди має міжгалузевий характер, а тому особливості його застосування можуть встановлюватися галузевим законодавством.

У трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено у статті 237-1 Кодексу, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя; порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Строки звернення до суду за відшкодуванням моральної шкоди в зазначеній статті не встановлено.

Спір про відшкодування звільненому працівнику моральної шкоди, завданої затримкою розрахунку при звільненні, є трудовим спором.

У Цивільному кодексі України гарантується право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу і встановлюється відшкодування моральної (немайнової) шкоди як один із способів захисту цивільних прав та інтересів (частина перша, пункт 9 частини другої статті 16).

Виходячи з цього, суд вважає, що в аспекті конституційного звернення визначені Цивільним кодексом України і Кодексом підстави та порядок відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди слід розглядати у нерозривному зв'язку з положеннями статті 233 Кодексу, у яких встановлено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, зокрема тримісячний строк, який розпочинається з дня, коли працівник дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права.

Звільнений працівник, якому з вини власника або уповноваженого ним органу несвоєчасно виплатили належні при звільненні суми, має право вимагати відшкодування завданої при цьому моральної шкоди.

Виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої йому несвоєчасною виплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли такий працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Оскільки відповідачем фактично не оскаржується факт існування заборгованості з виплати заробітної плати перед ОСОБА_1, то суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення компенсації за моральну шкоду підлягають задоволенню.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер та ступень моральних страждань позивача. Дійсно невиплатою відповідачем належних позивачу коштів, йому спричинена моральна шкода, яка полягає в порушенні його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, ситуація яка склалася дійсно вимагала від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Разом з тим, суд вважає, що вимоги позивача про відшкодування на його користь моральної шкоди, хоча і грунтуються на діючому законодавстві України, але вони не можуть бути задоволені в повному обсязі, оскільки суд не може погодитись із запропонованим позивачем розміром відшкодування моральної шкоди. Але приймаючи до уваги ті обставини, що позивач мав незручності з приводу порушення відносно нього законодавства, що обумовлюється тим, що позивач, хвилювався, зазнав моральних страждань. Враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд вважає, що буде доцільним та справедливим стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1500,00 грн.

Згідно ч.3 ст..6 ЗУ «Про судовий збір»за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставкамивстановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Пунктом 1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

Виходячи з цього, на підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судові витрати, а саме судовий збір в сумі 321 грн. 90 коп.

Керуючись ст. ст. 48, 116, 117, 237-1 КЗпП України, Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012. ст. ст. 57-59, 212, ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод" про стягнення заборгованості по заробітній плати та стягнення компенсації за моральну шкоду - задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод", розташованого за адресою: м. Слов'янськ, вул. Чубаря, 91 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 заборгованість по заробітній платі станом на 01.07.2012 року за період з травня 1999 року по березень 2001 року у розмірі 1676 грн. 75 коп.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод", розташованого за адресою: м. Слов'янськ, вул. Чубаря, 91 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, компенсацію за моральну шкоду у розмірі 1500 грн. 00 коп.

У задоволенні решти частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод", розташовано за адресою: м. Слов'янськ, вул. Чубаря, 91 судовий збір на користь держави у розмірі 321 грн. 90 коп. на р/р 31210206700075, код ЄДРПОУ (суд) -26503448, отримувач -УДКС у м. Слов'янську (м. Слов'янськ), код ЄДРПОУ (банку) -34686605, банк отримувача -ГУДКСУ у Донецькій області, МФО -834016, код класифікації доходів бюджету -22030001.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 -денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Якуша Н.В