Ухвала суду № 26031024, 06.09.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6994/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"06" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Беспалова О.О.,

суддів Губської О.А., Грибан І.О.,

при секретарі Маджар О.М.

за участю представника позивача, представника відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємтсва Закритого акціонерного товариства Теувес Холдінг "Тегра Україна ЛТД" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва, за участю Прокуратури Печерського району м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення та визнання дії протиправними,-

В С Т А Н О В И В :

Дочірнє підприємтсво Закритого акціонерного товариства Теувес Холдінг "Тегра Україна ЛТД" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення № 000027156 від 10 травня 2012 року та визнання дій відповідача в частині зменшення суми податку на додану вартість та накладення штрафних санкцій протиправними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 травня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

На думку апелянта господарські операції позивача з ТОВ "Агроюг-Сервіс", ТОВ "Таврійська Зернова Компанія", ТОВ "Меридіан СА", ТОВ "Агро-Леон", ПП "Сорос-Трейд" та ФОП ОСОБА_2 за серпень, вересень, жовтень, листопад 2010 року, березень 2011 року є такими, що не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому позивачем невірно зменшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами документальної невиїзної перевірки позивача складено Акт № 8/15-6/21670383 від 23 квітня 2012 року, яким встановлено порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого безпідставно визначено суму бюджетного відшкодування задекларовану в декларації з ПДВ за серпень 2010 року в розмірі 78 733,78 грн., за вересень 2010 року в розмірі 758 527,25 грн., за жовтень 2010 року в розмірі 1 657 193,19 грн., за листопад 2010 року в розмірі 2 805 871,18 грн., порушення вимог п.п. 200.1, п.п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого безпідставно заявлено суму бюджетного відшкодування за березень 2011 року в розмірі 529 471,00 грн. (а.с. 54-105).

На підставі Акта перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення № 000027156 від 10 травня 2012 року, яким згідно з п. 54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58 Податкового Кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за у розмірі 5 829 796,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 1,00 грн. (а.с. 52).

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було правомірно відображено у податковому обліку господарські операції з ТОВ "Агроюг-Сервіс", ТОВ "Таврійська Зернова Компанія", ТОВ "Меридіан СА", ТОВ "Агро-Леон", ПП "Сорос-Трейд" та ФОП ОСОБА_2 за серпень, вересень, жовтень, листопад 2010 року, березень 2011 року з поставки товару -сої товарної.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що формування податкового кредиту та право на бюджетне відшкодування з ПДВ здійснювалося позивачем по розрахункам з ТОВ «Агроюг-Сервіс», ТОВ «Таврійська Зернова Компанія», ТОВ «Мередіан СА», ТОВ «Агро-Леон», ПП «Сорос-Трейд»та ФОП ОСОБА_2, що виступали першими контрагентами в ланцюгу постачання товарів, за поставленими товарно-матеріальними цінностями.

Як свідчать матеріали справи між позивачем та вказаними контрагентами було укладено договори на поставку товарів. В матеріалах справи також містяться докази належного виконання умов договорів в повному обсязі, що підтверджується, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Як встановлено судом першої інстанції, підставою для висновку відповідача про порушення стала встановлена ним нікчемність договорів на підставі результатів аналізу даних податкової звітності, відповідно до автоматизованої інформації системи «Податки»та АІС «Бест Звіт»не встановлено наявність у товариств по ланцюгу власних, складських торгівельних, виробничих та інших приміщень, які суб'єктами господарювання могли б використовуватись при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

Таким чином відповідачем зроблено висновок, що господарські зобов'язання за договорами, укладеними між Позивачем та ТОВ «Агроюг-Сервіс», ТОВ «Таврійська Зернова Компанія», ТОВ «Мередіан СА», ТОВ «Агро-Леон», ПП «Сорос-Трейд»та ФОП ОСОБА_2 не спрямовні на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у позивача на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Також, акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, вироків суду по справам за фактом ухиляння від сплати податків та зборів, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що за вищезазначеним договором позивачем було придбано товар, отже договори було належним чином та в повному обсязі виконано, а податковим органом не було належним чином підтверджено те, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно з п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку зокрема придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Разом з тим, позивачем наведено докази подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Це підтверджується наявними у справі копіями договорів складського зберігання зерна, копіями актів виконаних робіт, актів здачі-приймання робіт, копіями складських квитанцій, копіями актів зачистки та іншими.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що позивачем у перевіряємому періоді належним чином та у встановленому законом порядку подавалась податкова звітність, зокрема декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, при цьому жодних зауважень з приводу відсутності податкових накладних, на підставі яких у перевіряємому періоді позивачем віднесено суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту, чи невідповідності таких накладних встановленим вимогам у податкового органу відсутні.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно зазначено про безпідставність висновків податкового органу в частині зменшення суми від'ємного значення за серпень, вересень, жовтень, листопад 2011 року та лютий-березень 2012 р. на суму податку на додану вартість 5 829 796,00 грн. та накладення штрафних санкцій в розмірі 1 гривня та податкове повідомлення-рішення від 10 травня 2012 р. № 000027156 Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень, вересень, жовтень, листопад 2011 року та лютий-березень 2012 у розмірі 5 829 796,00 грн. підлягає скасуванню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом при вирішенні справи не доведено належними доказами того, що правочини позивачем вчинено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи і дійшов вірного висновку щодо неправомірності дій відповідача.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно зі ч. 1 ст. 198, п. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються, оскільки вони вже були предметом розгляду суду першої інстанції і їм дано належну правову оцінку.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємтсва Закритого акціонерного товариства Теувес Холдінг "Тегра Україна ЛТД" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва, за участю Прокуратури Печерського району м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення та визнання дії протиправними - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.