Ухвала суду № 26029894, 12.09.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2012 р. Справа № 24239/10/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Запотічного І.І. та Довгої О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства Фірми «Міо» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.03.2010р. у адміністративній справі за позовом Приватного підприємства Фірми «Міо» до Державної податкової інспекції у Богородчанському районі Івано-Франківської обл. про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, -

В С Т А Н О В И Л А:

07.12.2009р. позивач Приватне підприємство Фірма /ППФ/ «Міо» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції /ДПІ/ у Богородчанському районі Івано-Франківської обл. № 0000462301/0 від 26.11.2009р. в частині визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств за основним платежем 51120 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 28998 грн. 50 коп. (а.с.4).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.03.2010р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.90-96).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ППФ «Міо», який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким заявлений позов задоволити (а.с.104).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для формування валових витрат по угодам щодо надання послуг через часткову оплату цих послуг є невірними, оскільки не відповідають вимогам пп.11.2.1, 11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Факт отримання послуг стверджується укладеними актами прийому-передачі, через що відповідач безпідставно визначив позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, а відтак на підставі п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як з'ясовано судом першої інстанції, протягом 19.10.2009р.-06.11.2009р. відповідачем ДПІ у Богородчанському районі Івано-Франківської обл. була проведена виїзна планова перевірка ППФ «Міо» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006р. по 30.06.2009р., по результатам якої складено Акт перевірки № 986/23/30618919 від 13.11.2009р. (а.с.36-48).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема, вимог пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток підприємств за обревізований період на загальну суму 51120 грн.

На підставі Акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000462301/0 від 26.11.2009р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 80118 грн. 50 коп., в тому числі 51120 грн. за основним платежем та 28998грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.6).

Проведеною перевіркою встановлено, що до валових витрат в І кварталі 2009 року підприємством включено суму 250000 грн. відповідно до акту прийому - передачі виконаних робіт від 31.03.2009р. по договору, укладеним між позивачем та виконавцем робіт - Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою /СПД/ ОСОБА_2 від 03.01.2009р. (а.с.19, 28-30). Укладені документи мають розбіжності щодо вказівки в них реквізитів свідоцтва про державну реєстрацію СПД ОСОБА_2, а саме вказане свідоцтво отримане 02.03.2009р., а його реквізити зазначені у договорі від 03.01.2009р.; позивачем проведена часткова оплата отриманих послуг, при цьому кредиторська заборгованість склала на 01.06.2006р. суму у розмірі 245000 грн.

Окрім цього, до валових витрат в І кварталі 2009 року позивачем віднесено суму 150000 грн. відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт від 05.01.2009р. відповідно до умов договору від 01.09.2008р., укладеного між ППФ «Міо» та СПД ОСОБА_3 (а.с.20, 26, 27). Протягом 01.09.2008р. по 31.12.2008р. позивач не здійснював господарську діяльність, вказана в акті прийому-передачі вартість послуг перевищує договірну вартість послуг на 50000 грн.; до перевірки не представлено доказів фактичного надання юридичних послуг; позивачем проведена часткова оплата послуг на суму 11200 грн., при цьому кредиторська заборгованість склала на 01.06.2006р. суму у розмірі 210202 грн.

Таким чином, на думку податкового органу, вказані договори укладені без мети реального настання їх наслідків та спрямовані лише на зменшення відповідних платежів до бюджету, через що ці правочини слід вважати удаваними та нікчемними.

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для визнання укладених між ППФ «Міо» та виконавцями послуг (робіт) договорів нікчемними та удаваними немає, однак оскільки платником податку не була проведена протягом звітних періодів оплата вартості отриманих послуг, тому підстави для включення суми вартості послуг до валових витрат є відсутніми.

Колегія суддів вважає, що податковим органом підставно та обґрунтовано прийнято спірне рішення про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств, з таких підстав.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 наведеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Вимоги до первинних документів передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», яка передбачає обов'язкові реквізити первинних та зведених облікових документів, що повинні мати обов'язкові реквізити як назву, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем не підтверджено належними документами отримання юридичних послуг згідно укладених договорів з СПД ОСОБА_2 та СПД ОСОБА_3, а також використання останніх у своїй господарській діяльності.

Зокрема, за даними проведеної перевірки протягом 01.09.2008р. - 31.12.2008р. позивач не здійснював господарської діяльності, що відображено у поданій ним податковій звітності (а.с.53-54, 79-81); також жодних інших документів, окрім договорів та актів прийому-передачі робіт, в підтвердження дійсного отримання спірних послуг позивачем не надано.

Із змісту укладеного з СПД ОСОБА_2 договору слідує, що такий був укладений 03.01.2009р., однак в тексті такого зазначені реквізити свідоцтва про державну реєстрацію СПД ОСОБА_2, яке видано в подальшому (у майбутньому), а саме 02.03.2009р. (а.с.28, 30).

Також по акту прийому-передачі наданих послуг від 05.01.2009р. загальна сума отриманих від СПД ОСОБА_3 за вересень-грудень 2008 року (за чотири місяці) юридичних послуг склала 150000 грн., однак самим договором від 01.09.2008р. загальна сума вартості робіт обмежена сумою 25000 грн. за місяць (а.с.26-27).

Як слідує із змісту представлених актів здачі-приймання виконаних робіт, в них нечітко вказується, якого саме виду надаються послуги (виконуються роботи), не вказуються конкретні особи, які надали і отримали вказані послуги.

Також в актах здачі-приймання виконаних робіт не зазначені обсяги наданих послуг, вартість конкретних послуг, а також позивачем не надано для перевірки інших підтверджуючих документів про фактичне отримання та використання послуг у своїй господарській діяльності.

За таких умов представлені позивачем документи не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які встановлені для первинних бухгалтерських документів, та не можуть слугувати достатньою підставою для віднесення вартості наданих послуг (виконаних робіт), підтверджених такими актами, до складу валових витрат, оскільки в актах не розкритий зміст наданих послуг (виконаних робіт).

Окрім цього, підтвердженням факту неотримання вказаних послуг є проведення позивачем часткової оплати та тривала наявність кредиторської заборгованості перед виконавцями послуг, відсутність будь-яких заходів для її погашення чи стягнення з боку договірних сторін.

Додатково колегія суддів враховує, що відповідно до ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

З матеріалів справи не вбачається, що юридичні послуги, які надавались позивачу, були спрямовані на обслуговування його господарської діяльності; позивачем не доведено, що отримання розглядуваних послуг призвело до збільшення кількості покупців та постачальників продукції, розширення товарного асортименту, що вплинуло на збільшення прибутку підприємства, тобто, отримання будь-якого ефекту від отриманих послуг.

Згідно з вимогами ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

На виконання цієї норми податковий орган надав суду належні докази, які свідчать про правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає підставним визначення відповідачем податкових зобов'язань по наведеним господарським операціям, а тому позовні вимоги про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд першої інстанції правильно відмовлено у задоволенні заявленого позову, однак з обґрунтуванням такого рішення погодитися не можна. Водночас помилковість мотивів відмови у позові не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення у цій частині.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст.94, 160, 195-197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Фірми «Міо» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.03.2010р. у адміністративній справі № 2а-3349/09/0970 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: І.І.Запотічний

О.І.Довга