Постанова № 26028508, 11.09.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2012 р.Справа № 2-а-2869/11/2170

Категорія: 8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Анісімов О.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П.при секретаріКапустинській А.М.

за участю представника ПП „Александр А. Синенко" - Довбиш Г.В. (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у Голопристанському районі Херсонської області на Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 липня 2011 року по справі за позовом приватного підприємства „Александр А. Синенко" до державної податкової інспекції у Голопристанському районі Херсонської області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000202300 від 19.05.2011 року, -

встановиЛА:

Позивач, приватне підприємство „Александр А. Синенко", звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Голопристанському районі Херсонської області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000202300 від 19.05.2011 року.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 07 липня 2011 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Голопристанському районі Херсонської області № 0000202300 від 19.05.2011 року.

Державна податкова інспекція у Голопристанському районі Херсонської області не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 липня 2011 року. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, апелянт зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарги підлягають задоволенню, з огляду на наступне:

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи А00 №756117 від 05.10.2001 року позивач є суб'єктом господарювання, а відповідно до свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість №100227987 є платником цього податку та здійснює наступні види діяльності за КВЕД: вирощування зернових та технічних культур, надання послуг у рослинництві; облаштування ландшафту, овочівництво; декоративне садівництво та вирощування продукції розсадників, розведення великої рогатої худоби.

В період часу з 18.10.2010 року по 12.11.2010 року ДПІ проведено перевірку позивача, за наслідками якої складено акт „Про результати планової виїзної перевірки Приватного підприємства «Александр А. Синенко»код за ЄДРПОУ 31652568 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 30.06.2010 р." Відповідно до резолютивної частини акту в діяльності позивача, в тому числі виявлені порушення ст.7 п.7.2 п.п.7.2.8, ст.11 п.11.29, ст.8-1 п.8-1.15 п.п.8-1.15.2 Закону №168/97 в результаті чого занижено податок на додану вартість по загальній декларації у розмірі 58731 грн. та ст.7 п.п.7.4.5, ст.11 п.11.29 Закону №168/97 та абз.2 п.4 Порядку акумуляції в частині неперерахування на окремий рахунок суми ПДВ в розмірі 5069 грн.

За наслідками розгляду акту ДПІ надіслала на адресу позивача остаточне податкове повідомлення-рішення від 19.05.2011 року, №0000202300, яким йому визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на додану вартість у сумі 93165 грн. 00 коп., з них за основним платежем 58731 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями 34434 грн.

Порушення виявлені перевіркою ДПІ полягали в тому, що підприємством завищено податкові зобов'язання з ПДВ по спеціальній сільськогосподарській декларації у розмірі 47240 грн., що в свою чергу призвело до заниження податкових зобов'язань по загальній декларації з ПДВ на таку ж саму суму. Висновки грунтуються на тому, що надання послуг в рослинництві не є вирощуванням сільськогосподарської продукції, а тому на такі послуги поширюються приписи ст.8-1 Закону №168/97

Крім цього, підприємством неправильно сформовано податковий кредит по загальній декларації, що призвело до завищення податкового кредиту у розмірі 11490 грн. 75 коп., так як суми ПДВ по деяким товарам (послугам) не повинні відображатися у складі податкового кредиту загальної декларації, тому що вони були придбані для подальшого використання у сільськогосподарській діяльності.

Також, за порушення підприємством абз.2 п.4 Порядку акумуляції, а саме за несвоєчасне перерахування суми ПДВ у розмірі 5069 грн. на окремий рахунок, ДПІ застосовано штрафну санкцію на цю суму.

Статтею 81 Закону України від 03.04.97 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, для резидентів, які провадять підприємницьку діяльність у сфері сільського, лісового господарства та рибальства, та відповідають критеріям, встановленим у п. 81.6 цієї статті, запроваджено спеціальний режим оподаткування. Пунктом 81.6 статті 81 Закону визначено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

При цьому підпунктом 81.15.2 ст. 81 Закону визначено, що діяльністю у сфері сільського господарства є виробництво продукції тваринництва та рослинництва. Тобто операції з надання послуг суб'єктом спеціального режиму оподаткування іншим платникам податків, в тому числі з використання сільськогосподарської техніки, не можуть бути віднесені до діяльності у сфері сільського господарства, на яку поширюються норми ст. 81 Закону і, відповідно, у податковому обліку обсяги поставок таких послуг відображаються у податковій декларації з ПДВ, згідно з якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

Відповідно до п. 81.7 ст. 81 Закону, сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1-24 УКТ ЗЕД згідно із Законом України «Про митний тариф України», якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовлюються) безпосередньо платником податку-суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно до статті 1 Законах України від 18.01.01 №2238-111 «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років», продукцією сільського господарства (сільськогосподарською продукцією) є продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам 01.11 - 01.42 та 05.00.1 - 05.00.42 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97; сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - це вид господарської діяльності і виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі; сільськогосподарське підприємство (включаючи селянське (фермерське), рибальське та рибницьке господарства) - це юридична особа, основним видом діяльності якої є вирощування та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 75 відсотків загальної суми виручки.

В самій назві Державного класифікатора продукції та послуг ці поняття розділені.

Відповідно до п.2.1 глави 2 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 30.12.97 №822, визначено: продукція - результат діяльності чи процесів, послуга - наслідок безпосередньої взаємодії між постачальником та споживачем і внутрішньої діяльності постачальника для задоволення потреб споживача.

Тобто, в класифікаторі присвоєні відповідні коди продукції та послугам, але ці поняття не тотожні.

Надання послуг не є вирощуванням продукції, яку можна споживати в сирому та переробленому вигляді чи на нехарчові цілі, отже платник не має права відносити до сільськогосподарської продукції власного виробництва вартість наданих послуг, навіть, якщо послуги відносяться до сільськогосподарських.

Одночасно слід зазначити, що Міністерством аграрної політики України в листі від 23.04.09 №37-21-1-15/6802 роз'яснено, що послуги, надані іншому суб'єкту господарювання, які наведені у Переліку видів діяльності, на які поширюються норми статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість», затвердженому постановою КМУ від 21.01.09 №23, не відносяться до сільськогосподарської діяльності.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України від 03.04.97 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції з поставки товарів (послуг), місце надання яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до норм, установлених Законом, датою виникнення податкових зобов'язань є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України від 21.12.00 №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

В даному випадку визначення суми податкових зобов'язань відбулось з листопада 2007 року таким чином порушення встановленого терміну не відбулось.

Згідно підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону, платники податку повинні вести окремий облік з поставки та придбання товарів (послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону).

Відповідно до п. 11.29 ст.11 вказаного Закону, до 1 січня року, наступного за роком, в якому Верховна Рада України ратифікує протокол про приєднання України до Світової організації торгівлі, зупинити дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Для новостворених сільськогосподарських товаровиробників різних форм власності питома вага сільськогосподарської продукції в загальній сумі валового доходу підприємства в поточному році визначається за даними звітного періоду.

Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно абзацу 2 п.4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою КМУ від 26.02.99 року №271, який був чинний на момент виникнення спірних раволвідносин, залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.

Відповідно до підпункту 17.1.3. пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги приватного підприємства „Александр А. Синенко" про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000202300 від 19.05.2011 року належним чином не обґрунтовані, не підтверджені наявними у справі матеріалами та задоволенню не підлягають.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та приймає нову Постанову, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення до справи.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Голопристанському районі Херсонської області на Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 липня 2011 року по справі 2-а-2869/11/2170, - задовольнити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 липня 2011 року по справі за позовом приватного підприємства „Александр А. Синенко" до державної податкової інспекції у Голопристанському районі Херсонської області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000202300 від 19.05.2011 року, - скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою у задоволені позовних вимог приватного підприємства „Александр А. Синенко", - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Постанову складено у повному обсязі -12 вересня 2012 року.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль