Постанова № 26008669, 14.09.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2012 р. Справа № 134970/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Багрія В.М., Старунського Д.М.,

з участю секретаря судового засідання Долинської А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр груп» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.07.2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр груп» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Прем'єр груп» (далі - ТзОВ «Прем'єр груп») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі ДПІ у Шевченківському районі м. Львова) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позивач зазначив, що не погоджується із винесеним відповідачем податковим повідомленням-рішенням № 0000612300/4320 від 20.02.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 297310,00 грн., прийнятим на підставі акту перевірки № 6/22-40/23273893 від 07.02.2012 року, посилаючись на безпідставність висновків ДПІ у Шевченківському районі м. Львова про неправомірне завищення ТзОВ «Прем'єр груп» суми податкового кредиту за червень 2010 року на 169989,67 грн. та за серпень 2010 року на 67881,55 грн. Висновок ДПІ у Шевченківському районі м. Львова ґрунтується на тому, що контрагентом позивача (Товариством з обмеженою відповідальністю «Міро-Трейд») суми ПДВ, визначені у податкових накладних, не нараховані як податкове зобов'язання, а отже податкові зобов'язання не визнані та, відповідно, не сплачені. В акті зазначається про порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Однак відповідач в тексті акту перевірки зазначив про відсутність будь-яких порушень щодо придбання ТМЦ від ТзОВ «Міро-Трейд», тобто висновок акту про наявність порушень суперечить встановленим актом фактам. Відповідач, виносячи оскаржуване повідомлення-рішення, виходив з того, що у зв'язку з припиненням ТзОВ «Міро-Трейд» встановити причини виникнення розбіжності між податковими зобов'язаннями даного підприємства та податковим кредитом позивача неможливо.

Посилаючись на норми чинного міжнародного та вітчизняного законодавства, судову практику, позивач зазначає, що в його діях відсутні порушення норм Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки податковий кредит нарахований на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Нести відповідальність за порушення податкового законодавства з боку контрагента позивач не повинен.

Тому просить визнати недійсним та скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.07.2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Постанову суду першої інстанції оскаржило ТзОВ «Прем'єр груп», подавши на неї апеляційну скаргу.

Апелянт зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню.

Звертає увагу на невірно встановлені обставини справи внаслідок ігнорування позиції позивача, що вплинуло на висновки суду щодо нереальності угод між ТзОВ «Прем'єр груп» та ТзОВ «Міро-Трейд». Зокрема, окружним судом не враховано зазначений в акті податкової перевірки факт відсутності порушень податкового законодавства при придбанні позивачем товарів від ТзОВ «Міро-Трейд», а також наведені в позові доводи про відсутність підстав для того, щоб покладати на позивача відповідальність за дії контрагентів. Судом першої інстанції викривлено позицію ТзОВ «Прем'єр груп», через що окружний суд досліджував обставини, які не пов'язані з предметом спору.

Навіть виходячи із додатково встановлених судом першої інстанції обставин, в діях позивача відсутні порушення, які б стали підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відсутність витребуваних судом першої інстанції документів не свідчить про фіктивність господарських операцій, оскільки їх реальність підтверджується іншими наявними у справі доказами. Тим більше, що законодавство не передбачає наявність витребуваних судом документів саме у позивача.

Апелянт просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.07.2012 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, скасувавши оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Відповідач правом на участь в апеляційному розгляді справи не скористався.

Вислухавши суддю-доповідача, представників апелянта, які просять задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТзОВ «Прем'єр груп», суд першої інстанції виходив з недоведеності факту реального придбання товарів саме у ТзОВ «Міро-Трейд». Тому окружний суд прийшов висновку про неправомірне включення до складу податкового кредиту відповідних сум по господарських операціях з даним підприємством, незважаючи на наявність формально складених, але недостовірних документів та сплати грошових коштів.

На думку суду першої інстанції наявність у позивача накладних на відвантаження, податкових накладних, актів отримання товару, взаєморозрахунку, платіжних документів, звітів по матеріалах, які знаходяться на складі, сама по собі не свідчить про фактичне здійснення та реальність вчинення господарських операцій. На пропозицію суду першої інстанції позивач не зміг надати інших доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема договору поставки товару, доказів транспортування товару, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Надані ТзОВ «Прем'єр груп» платіжні доручення не підписані працівниками банківської установи, на них відсутній штамп банківської установи, а тому вони не можуть бути визнані допустимими доказами.

З цих підстав окружний суд вважає доведеним порушення ТзОВ «Прем'єр груп» податкового законодавства, а оскаржуване податкові повідомлення-рішення прийнятим на законних підставах.

Однак, викладена в оскаржуваному рішенні позиція не відповідає фактичним обставинам справи та відповідним їм правовідносинам.

Так, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (далі ПКУ) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПКУ податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто підстави для нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість, зважаючи на наявність в нього відповідних податкових накладних, були і таке нарахування він здійснив правомірно, оскільки позивачем здійснено господарські операції з придбання товарно-матеріальних цінностей, внаслідок чого у позивача виникло право на податковий кредит, а у його контрагента - ТзОВ «Міро-Трейд» - податкові зобов'язання.

Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі Положення) встановлено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно пункту 2.4 Положення відповідальність за своєчасне і якісне складання документів, передачу їх у встановленому графіком документообігу терміни для відображення у бухгалтерському обліку, за достовірність даних, наведених у документах, несуть особи, які склали і підписали ці документи.

Можливі порушення з боку контрагента позивача - ТзОВ «Міро-Трейд» в оформленні податкової звітності не позбавляють позивача права на нарахування податкового кредиту відповідно до поданих ним податкових декларацій на основі виданих ТзОВ «Міро-ТРейд» податкових накладних.

Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця перевіряти документи продавця з метою перевірки надходження та оприбуткування товару, що продається.

Отже, з боку позивача не порушено норм підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», на які посилається відповідач в акті перевірки від 07.02.2012 року № 6/22-40/23273893, та правомірно включено податковий кредит в сумі 237872 грн. до Декларацій з податку на додану вартість за червень та серпень 2010 року.

Відповідачем, з рішенням якого погодився суд першої інстанції, неправомірність нарахування позивачем податкового кредиту в сумі 237872 грн. є придбання ТМЦ у ТзОВ «Міро-Трейд», в той час як постачальником податкові зобов'язання не визнані. Причини виникнення даної розбіжності у зв'язку з припиненням ТзОВ «Міро-Трейд» шляхом ліквідації вже не може бути досліджено.

Однак, згідно з пунктом 200.19 статті 200 ПКУ право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування податку мають платники податку, які відповідають одночасно певним переліченим критеріям, одним з яких, відповідно до підпункту 200.19.7 пункту 200.19 статті 200 ПКУ є відсутність податкового боргу у платника податків, що претендує на отримання бюджетного відшкодування.

Жодної вимоги щодо відсутності податкового боргу у контрагентів платника податків, що претендує на отримання бюджетного відшкодування, ПКУ не містить, адже законодавство України не передбачає відповідальності однієї особи (що у даному випадку проявлятиметься у незаконному позбавленні права на отримання бюджетного відшкодування) за протиправні дії іншої особи (в даному випадку - невиконання податкових зобов'язань).

Крім того, ПКУ визначає лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат зі сплати податку - відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджених податковими накладними (або підтвердженими податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 ПКУ), чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПКУ.

Претензії відповідача до операцій, в результаті яких позивач отримав право на зменшення податкового зобов'язання відповідно до підпункту 14.1.181 ПКУ, зводяться до того, що ТзОВ «Міро-Трейд» (контрагент позивача) не визначив в період, за який позивач включив до Декларацій з податку на додану вартість податковий кредит на суму 237872 грн., свої податкові зобов'язання на таку ж суму і причини розбіжностей не можуть бути перевірені.

Проте, одночасно відповідач чітко зазначив в акті податкової перевірки, що на момент складання акта відсутня інформація, що може слугувати доказовою базою порушення позивачем податкового законодавства щодо відображення придбаних товарів від ТзОВ «Міро-Трейд» у бухгалтерському обліку та у складі валових витрат, пов'язаних з придбанням товарів.

В акті зазначено, що отриманий від ТзОВ «Міро-Трейд» товар приймався матеріально-відповідальною особою підприємства та оприбутковувався на склад за адресою розміщення виробничих потужностей: м. Львів, вул.. Пасічна, 162. Товар доставлявся на склади транспортом постачальника із врахуванням транспортно-заготівельних витрат у складі ціни сировини та матеріалів (а.с. 31-32).

Отже порушень у документальному оформленні формування податкового кредиту з боку позивача відповідачем виявлено не було.

Тому апеляційний суд погоджується, що при дослідженні обставин справи суд першої інстанції вийшов за межі предмету доказування у справі, вимагаючи надання додаткових підтверджень дійсності господарських операцій щодо поставки товарно-матеріальних цінностей від ТзОВ «Міро-Трейд» позивачу та вважаючи недоведеними позовні вимоги стосовно господарських операцій із контрагентом позивача ТзОВ «Міро-Трейд».

Разом з тим, навіть з врахуванням цієї обставини висновок суду першої інстанції не ґрунтується на встановлених ним фактичних обставинах, оскільки не спростовано доводів позивача про те, що договір поставки укладався з ТзОВ «Міро-Трейд» в спрощений спосіб, шляхом прийняття до виконання замовлення, що передбачено статтею 181 ГК України; довіреності на отримання ТМЦ від постачальника виписувалися вручну в одному екземплярі і передавалися особі, яка відвантажувала товар (постачальнику); обов'язок транспортування лежав на постачальникові і транспортних документів, які б він повинен був забезпечити, позивачу не передавалося. Одночасно з цим оформлялися накладні на відвантаження, які свідчать про отримання товару позивачем, що було б неможливим без його транспортування.

Обов'язкової наявності витребуваних додатково судом першої інстанції від позивача документів чинне законодавство не вимагає.

На час здійснення господарських операцій ТзОВ «Міро-Трейд» було зареєстроване платником ПДВ, має діюче свідоцтво та реальні господарські можливості.

Позивач як платник податків не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Як зазначено в пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати замість будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Закон не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Наявними у справі доказами підтверджується дійсність господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Міро-Трейд». Зокрема, здійснення господарських операцій підтверджується накладними на відвантаження, податковими накладними, актами отримання товару, актом взаєморозрахунків, платіжними дорученнями, звітами по матеріалах

Дані первинні документи складені відповідно до вимог ст..ст. 1, 3 п. 2, 4, 8 п. 6, 9 п.п. 1,, 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні», а отже підтверджують задекларований обсяг господарських операцій та їх фактичну сутність і правомірно враховані при визначенні розміру податкового кредиту за червень та серпень 2010 року.

Придбані товарно-матеріальні цінності були оплачені по перерахунку грошовими коштами в повному розмірі, отримані та оприбутковані позивачем, здані на його склад, що є підтвердженням спрямування правочину на реальне настання правових наслідків.

Позивачем в судовому засіданні при розгляді справи окружним судом були надані копії платіжних доручень, які судом першої інстанції оцінені як неналежні докази через відсутність в них підписів та штампу банківської установи.

В ході апеляційного розгляду справи представниками позивача надані підтвердження дійсності цих платіжних доручень - посвідчені належним чином їх копії з поясненням, що ці документи оформлюються за допомогою цифрового підпису, що підтверджується договором № 238430/1 на здійснення розрахунково-касового обслуговування. Також представниками позивача надані копії книг реєстрації довіреностей, наказів по особовому складу, які підтверджують призначення відповідних матеріально-відповідальних осіб, а також свідоцтво про право власності на будівлі, що підтверджує наявність у позивача виробничих та адміністративно-побутових приміщень. Крім того, правильність оформлення платіжних документів за господарськими операціями між позивачем та ТзОВ «Міро-Трейд» була предметом дослідження в ході податкової перевірки, що вбачається із акту перевірки (а.с. 30-31) і ніяких претензій щодо цього у працівників відповідача, які здійснювали перевірку, не виникло.

Тому таку оцінку доказів судом першої інстанції апеляційний суд вважає неправильною і вважає, що надані докази достовірності вчинених між ТзОВ «Прем'єр груп» і ТзОВ «Міро-Трейд» господарських операцій є допустимими, достатніми та належними.

Таким чином, фактів, підтверджених доказами, про порушення позивачем податкового законодавства не встановлено, а отже оскаржувана постанова суду першої інстанції прийнята без врахування фактичних обставин справи, постановлена при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність «Прем'єр груп» задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.07.2012 року у справі № 2а-1659/12/1370 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальність «Прем'єр груп» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова від 20.02.2012 року форми «Р» № 0000612300/4320.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.С. Затолочний

Судді: В.М. Багрій

Д.М. Старунський

Повний текст виготовлено 14.09.2012 року