Ухвала суду № 26008232, 11.09.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/3543/12

Головуючий у 1-й інстанції: Козачок І.С.

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Боровицького О. А., суддів: Гонтарука В. М. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№58)" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№58)" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 15896грн.01 коп. , -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2012 року Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Державного підприємства «Підприємство Замкової виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Хмельницькій області (№58)» адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2011 році.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на невиконання відповідачем вимог статтей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Відповідно до постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 червня 2012 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства Замкової виправної колонії №58 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Хмельницькій області на користь Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративного-господарські санкції та пеню у розмірі 15896 грн. 01 коп.

Ухвалюючи таке рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не виконано обов'язку щодо вжиття всіх можливих заходів для дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а саме щомісячне не повідомлення органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, тобто він не вжив заходи для недопущення вказаного правопорушення протягом 2011 року.

На судове рішення суду першої інстанції надійшла апеляційна скарга Замкової виправної колонії №58 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Хмельницькій області, в якій ставиться питання про його скасування та прийняття нового рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Аргументуючи доводи апеляційної скарги відповідач акцентує на тому, що у підприємства виникає обов'язок працевлаштувати інваліда при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», чи у разі звернення інваліда самостійно, однак ані пропозиції органів, вказаних в статті 18 згаданого Закону, ані особисті звернення інвалідів були відсутні. Крім того, зауважено, що судом не взято до уваги те, що на підприємстві протягом 2011 року працював засуджений ОСОБА_2, який згідно Акта №127 лікарсько-трудової комісії лікувального закладу при Шепетівській ВК №98 ДДУПВП у Хмельницькій області є інвалідом третьої групи. Також, зауважено про те, що Замково ва виправна колонія №58 є установою виконання покарань, яка належить до правоохоронних органів, службу в яких можуть проходити лише фізично здорові люди.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до частини 4 статті 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно зі статтею 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 4 статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частини 3 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів за рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З наведених норм статтей 18 і 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 Закону. У статті ж 18 Закону зазначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: 1) безпосереднє звернення інваліда до підприємства; 2) звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Отже, колегія суддів погоджується з тим, що з положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов'язок згідно статті 18 зазначеного Закону покладено на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Згідно Інструкції щодо заповнення форми звітності N 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19.12.2005 року та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за N 1534/11814, підприємства, установи і організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форм власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

Таким чином, на відповідача покладено обов'язок лише створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості, у порядку, встановленому вищезазначеним нормативним актом.

Доказом, який свідчить про інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів є звіт форми № 3-ПН. Однак, у справі не міститься доказів на підтвердження наявності поданих відповідачем звітів форми № 3-ПН за січень-грудень 2011 року з відміткою про можливість працевлаштування інвалідів в графі «15».

Крім того, з листа Ізяславського районного центру зайнятості №730 від 16.05.2012 року вбачається, що Державним підприємством «Підприємство Замкової виправної колонії управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань в Хмельницькій області (№58)» протягом 2011 року звіти про наявність вакансій (форма № 3-ПН) із зазначенням даних про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду), особи з інвалідністю, не подавались, що відповідно вказує на порушення ним вимог діючого законодавства України.

Тобто відповідачем не були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність вини останнього в незайнятості створених (пристосованих) робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки підприємством не вжито заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою для господарського-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій та пені за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2011 році.

Доводи апелянта про те, що на підприємстві протягом 2011 року працював засуджений ОСОБА_2, який згідно Акта №127 лікарсько-трудової комісії лікувального закладу при Шепетівській ВК №98 ДДУПВП у Хмельницькій області є інвалідом третьої групи, що на думку відповідача звільняє його від виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, є помилковими. Так, праця засуджених регулюється законодавством України про працю і спеціальними нормами виправно-трудового права. ОСОБА_2 залучений до трудової діяльності у Державному підприємстві «Підприємство Замкової виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Хмельницькій області (№58) у якій відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання, і така трудова діяльність не є добровільним працевлаштуванням на вільне робоче місце (вакантну посаду) створену для особи з інвалідністю, відповідно не може вважатись виконанням вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо забезпечення працевлаштування інвалідів.

Що стосується доводів апелянта стосовно того, що Замкова виправна колонія №58 є установою виконання покарань, яка належить до правоохоронних органів, службу в яких можуть проходити лише фізично здорові люди, колегія суддів вважає їх такими, що не ґрунтуються на законі, адже обов'язок забезпечення робочих місць для працевлаштування інвалідів не залежить від функціональної діяльності підприємства, установи чи організації будь-якої форми власності .

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Так, відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1, частини 1 статті 198, частини 1 статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№58)", - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 червня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Боровицький О. А.

Судді Гонтарук В. М.

Смілянець Е. С.