Ухвала суду № 26001396, 12.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2012 року м. Київ К/9991/38887/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби (правонаступника Малинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області, далі -Малинська ОДПІ)

на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2012

у справі № 0670/6857/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Квінта" (далі -Товариство)

до Малинської ОДПІ

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними податкового повідомлення-рішення від 20.04.2011 № 0000312340.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 25.01.2012 у позові відмовлено з тих мотивів, що податковим органом було дотримано порядок надіслання та вручення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оскаржуване податкове повідомлення-рішення визнано нечинним. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що реальність операцій з поставки нафтопродуктів позивачеві в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Ремако»(далі -ТОВ «Ремако») та товариством з обмеженою відповідальністю «Західна нафтогазова компанія»(далі -ТОВ «Західна нафтогазова компанія») підтверджується документально, а доказів нікчемності правочинів, укладенням яких опосередковувалося виконання спірних операцій, податковим органом не подано.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Малинська ОДПІ просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Житомирського окружного адміністративного суду як скасовану помилково. За твердженням заявника, спірні операції здійснювалися позивачем з підприємствами з ознаками фіктивності без ділової мети виключно з метою штучного формування даних податкового обліку для отримання податкової економії.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Малинської ОДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 346 080 грн. та донараховано 86520 грн. штрафних санкцій стало невизнання податковим органом права позивача на податковий кредит за операціями з поставки нафтопродуктів в рамках договорів, укладених Товариством з ТОВ «Ремако»та ТОВ «Західна нафтогазова компанія»з вересня 2010 року по січень 2011 року, як це було зафіксовано в акті про результати невиїзної документальної перевірки від 06.04.2011 № 50/23-12/30878945. Вказаний висновок контролюючого органу ґрунтується на тому, що у названих постачальників відсутні необхідні трудові ресурси та основні засоби для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій з поставки; названі постачальники є ланками транзитних фінансових потоків та, створюючи імітацію придбання товару, фактично сприяють іншим підприємствам в одержанні незаконної податкової вигоди.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Таким чином, предметом доказування у справі є обставини щодо реального виконання поставок товару (нафтопродуктів) за спірними операціями в адресу позивача та порядок документального оформлення результатів виконання цих операцій як підстави для формування даних податкового обліку Товариства.

Однак у розглядуваному випадку суд першої інстанції обмежився виключно перевіркою дотримання податковим органом порядку надсилання податкового повідомлення платникові, у зв'язку з чим постанову Житомирського окружного адміністративного суду зі спору не можна визнати такою, що відповідає вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас апеляційний суд не встановив наявності обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

Так, судом було з'ясовано, що факт придбання та оплати позивачем товару підтверджується належним чином оформленими первинними документами -договорами поставки, актами приймання-передачі, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями тощо.

Доказів вчинення позивачем та його контрагентами узгоджених дій, спрямованих на штучне створення умов для незаконного формування податкового кредиту, Малинською ОДПІ не подано.

Доводи скаржника про відсутність у названих постачальників основних фондів, транспортних засобів та про недостатню чисельність працівників за даних обставин не спростовують висновок апеляційного суду про реальність поставок, позаяк наявні у справі залізничні накладні, договори транспортного експедирування, подорожні листи вантажного автомобіля тощо свідчать про залучення учасниками спірних поставок інших осіб для перевезення нафтопродуктів, що були предметом поставок.

Поняття ж «добросовісний платник», що вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає покладення на платника додаткових функцій контролю за господарською діяльністю його контрагентів та станом їх розрахунків з бюджетом.

А відтак слід погодитися з висновком апеляційного суду про те, що позивач підтвердив факти реальної поставки нафтопродуктів за спірними операціями, у зв'язку з чим у податкового органу були відсутні підстави для донарахування податкового зобов'язання за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Твердження відповідача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, цим доводам було надано об'єктивну правову оцінку, а відтак їх повторне заявлення в суді касаційної інстанції фактично спрямоване на переоцінку висновків суду щодо належного документального підтвердження спірних операцій. В силу ж статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати встановлені судами обставини на підставі повторного дослідження доказів.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, судом касаційної інстанції не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2012 у справі № 0670/6857/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько