Постанова № 25999374, 17.09.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/5022/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2012 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Потоцької Н.В.

при секретарі Паровенко І.П.

за участю сторін:

представника позивача Комендантова Г.Г.

представника відповідача Колесник О.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства «Пересувна механізована колона № 15 «Дунайводбуд» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 06.07.2012 р. № 0000532280 та податкового повідомлення - рішення від 06.07.2012 р. №0000522280,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби в якому просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення від 06.07.2012 р. № 0000532280 та податкове повідомлення - рішення від 06.07.2012 р. №0000522280.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач зазначив, що не погоджується з висновками податкового органу, відображеними у Акті перевірки від 17.05.2012 р. №597/2280/01035845 та винесеними податковими повідомленнями - рішеннями №0000532280 та №0000522280 від 06.07.2012 р. з огляду на наступне.

По перше: висновки про порушення законодавства зроблені податковим органом виключно на підставі службової інформації без урахування фінансово-господарської діяльності та без урахування реальності та товарності господарських угод, які укладалися ВАТ «Пересувна механізована колона № 15 «Дунайводбуд».

По друге: законодавством встановлені умови за яких платник податків підтверджує валові витрати, а саме наявність відповідних розрахункових, платіжних та інших документів та зв'язок витрат із господарською діяльністю платника податків. Крім цього, законодавством встановлені умови за яких платник податків отримує права на податковий кредит з податку на додану вартість, а саме придбання з метою використання у господарській діяльності товарів, робіт, послуг та наявність належним чином оформленої податкової накладної.

Законодавство не містить додаткових умов, які має виконувати платник податків (зокрема вимог щодо контролювання ведення належним чином контрагентами платника податків бухгалтерського та податкового обліку тощо) з метою обгрунтування валових витрат або з метою отримання права на податковий кредит з податку на вартість. Позивачем на перевірку були надані копія господарської угоди, видаткових та податкових накладних. З огляду на зміст та характер зазначених угод, такі угоди є реалізацією позивачем господарської діяльності. Відповідачем при перевірці за не були враховані зазначені вище документи та відомості.

Крім того, податковим органом не наведено жодної норми права, яка встановлює обов'язок платника податків забезпечувати належне ведення контрагентом платника податків бухгалтерського та податкового обліку або контролювати наявність у контрагента технічної або іншої можливості виконати господарську угоду.

По третє: відповідно до приписів ст.ст. 6, 43, 44 Господарського кодексу України, ст. 627 Цивільного кодексу України, визначається свобода підприємницької діяльності та вільний рух капіталів, товарів та послуг, вільного вибору особою свого контрагенту та вільне визначення умов договору. Виходячи із змісту зазначених норм позивачем були укладені господарські договори, які були виконані сторонами належним чином. А саме ПП «Одеська технопромислова група» були виконані роботи з перевезення вантажу, з огляду на що вартість зазначених матеріалів була сплачена позивачем.

При укладенні договору із ПП «Одеська технопромислова група» позивачем були отримані відповідні копії свідоцтва про державну реєстрацію підприємства, довідки з ЄДРПОУ, довідки про взяття на облік платника податків та копія свідоцтва про реєстрацію платника податків на додану вартість. Відповідно до змісту зазначених документів ПП «Одеська технопромислова група» є юридичною особою, про що зроблено відповідний запис у ЄДРПОУ, вказане товариство є платником податків та зокрема платником податку на додану вартість.

Крім цього, на момент укладення господарських угод ПП «Одеська технопромислова група» не була визначена на офіційному сайті ДПА України як сумнівна компанія. Таким чином позивач, укладаючи господарський договір із ПП «Одеська технопромислова група», діяв із необхідною обачністю. Чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку контролювати контрагента в частині налєясного ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Слід також врахувати, що відповідальність за порушення фінансової та податкової дисципліни покладається на платника податків, який безпосередньо порушив відповідне законодавство. Навіть якщо контрагенти платника податків не виконують вимоги податкового законодавства, такий платник податків не може нести відповідальність за наслідки діяльності таких контрагентів.

З урахуванням викладеного, позивач просить суд позов задовольнити у повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові та наданих в судовому засіданні поясненнях та просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 06.07.2012 р. № 0000532280 та податкове повідомлення - рішення від 06.07.2012 р. №0000522280.

Представник відповідача в судовому засіданні проти заявленого адміністративного позову заперечував, надав до суду письмові заперечення в обґрунтування своєї правової позиції (а/с. 57-61), в яких зазначив наступне.

Перевіркою формування валових витрат позивача по взаємовідносинам з ПП «Одеська технопромислова група» встановлено, що позивач придбав у постачальника ПП «Одеська технопромислова група» послуги на загальну суму 250000грн. (без ПДВ) та відображував їх по рядку 04.1 декларації з податку на прибуток.

ВАТ «ПМК -15 «Дунайводбуд», в порушення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р № 283/97-ВР, до складу валових витрат було віднесено валові витрати на придбання послуг на загальну суму 250000грн. (без ПДВ), отриманих від ПП «Одеська технопромислова група», які не підтверджується відповідними законодавчо встановленими та достовірними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового та бухгалтерського обліку, а саме: до перевірки не наданий договір фінансово - господарської діяльності з визначенням суттєвих умов та товарно -транспортні накладні на надання послуг, путьові листи.

Внаслідок цього, перевіркою формування податкового кредиту по податку на додану вартість ВАТ «ПМК-15 «Дунайводбуд» по взаємовідносинам з ПП «Одеська технопромислова група» встановлено, завищення податкового кредиту по податку на додану вартість за жовтень 2010 року на суму 50000грн.

Податковий кредит, згідно бази даних «Перелік платників податку на додану вартість за результатами автоматизованого спілкування податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» по постачальнику ПП «Одеська технопромислова група», рахується як ризиковий.

Згідно бази «Контра» податкова декларація, надана ПП «Одеська технопромислова група», до ДПІ у Приморському районі за жовтень 2010 року, має статус «недійсна».

Згідно бази «Контра» підприємству присвоєний стан 9 «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням».

Аналізом незаконної діяльності ПП «Одеська технопромислова група» встановлено, що підприємство здійснювало фінансові безтоварні операції з позивачем, що надавало позивачу можливість безпідставно формувати податковий кредит та не сплачувати до бюджету держави податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Враховуючи вищевикладене, представник відповідача в судовому засіданні просив в задоволенні позовних вимог ВАТ «ПМК -15 «Дунайводбуд» відмовити в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

Згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст. 78 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі направлення №194 від 03.05.2012р., виданого Ізмаїльською об'єднаною державною податковою інспекцією Сайтарли Д.С., головним державним податковим інспектором, 1 рангу сектору спеціальних перевірок управління податкового контролю Ізмаїльською ОДПІ Одеської області ДПС, керуючись пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу Ізмаїльської ОДПІ від 03.05.2012р. №214 була проведена позапланова виїзна перевірка з питань взаємовідносин відкритого акціонерного товариства «Пересувна механізована колона №15 «Дунайводбуд» з ПП «Одеська технопромислова група», код 35769535 за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2010р.

Направлення №194 від 03.05.2012 р. та копію наказу №214 від 03.05.2012р. про проведення позапланової виїзної перевірки вручені 03.05.2012 року під розписку головному бухгалтеру Гупало З.П.

Згідно п.2 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 та зареєстрованого Мінюстом 12.01.2011р. за №34/18772, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом: податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби. Документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Пунктом 6 Порядку №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772 передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

За результатами перевірки було складено акт № 597/2280/01035845 від 17.05.2012р. яким встановлено порушення:

- пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занижено податок на прибуток у 4 кв. 2010р. на суму 62500грн.;

- пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.1. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у жовтні 2010р. на суму 50000грн. (а/с. 13-26).

Ізмаїльською ОДПІ Одеської області ДПС, з урахуванням встановленого порушення, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000532280 від 06.07.2012 року, на підставі якого ВАТ «Пересувна механізована колона №15 «Дунайводбуд» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 50 000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 25 000 грн.(а/с. 12). та податкове повідомлення-рішення № 0000522280 від 06.07.2012 року, на підставі якого ВАТ «Пересувна механізована колона №15 «Дунайводбуд» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем 62 500 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 31 250 грн.(а/с. 11).

Вирішуючи спір по суті суд зазначає, що правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Виходячи із змісту положень наведеної норми права формування податкового кредиту залежить від документального підтвердження нарахування (сплати) податку. Внаслідок застосування зазначених правил, платник податку повинен визначити дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно - суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.

Перевіряючи факт здійснення господарських операції, судом встановлено наступне.

ВАТ «ПМК-15 «Дунайводбуд» (ідентифікаційний код 01035845), зареєстроване виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради про що зроблено запис №1 553 120 0000 000612 від 19.02.1996р. (а/с. 9).

Згідно Довідки АБ №268295 видами діяльності ВАТ «ПМК-15 «Дунайводбуд» є - будівництво будівель (45.21.1), монтаж та встановлення збірних конструкцій (45.21.7), будівництво місцевих трубопроводів, ліній зв'язку та енергопостачання (45.21.4), будівництво водних споруд (45.24.0), інші спеціалізовані будівельні роботи (45.25.1), водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи (45.33.2) (а/с. 10).

В судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30.09.2010 р. був укладений договір між ВАТ «ПМК-15 «Дунайводбуд» (Замовник) та ПП «Одеська технопромислова група» (Перевізник), згідно п. 1 зазначеного договору Перевізник зобов'язується виконати роботи з перевезення вантажу власним автотранспортом (грунт, тощо) на відстань не більше 9 (дев'яти) кілометрів, а Замовник зобов'язується прийняти зазначені роботи та сплатити їх вартість відповідно до актів виконаних робіт.

Пунктом 3.1. визначена, загальна вартість робіт складає 300 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 50000,00 грн. Згідно умов укладеного Договору Перевізником були виконані роботи з перевезення вантажу, а саме: грунту, деревини, лісоматеріалів, металопрокату тощо (а/с. 27-28).

На підтвердження виконання зазначених робіт сторони договору підписали акти виконаних робіт (а/с. 29-30) та ВАТ «ПМК-15 «Дунайводбуд» була сплачена вартість зазначених робіт.

Крім того, в судовому засіданні був досліджений контракт № 9 від 01.09.2010 р., згідно умов якого, ВАТ «ПМК-15 «Дунайводбуд» (Субпідрядник) виконував невідкладні противопаводкові заходи у басейні р. Дунай у Ренійському районі Одеської області на 2010 р. на об'єкті «відновлення та підвищення надійності захисної дамби на ділянці шлюз «Орловський» - шлюз «Прорва» та в обсягах, передбачених проектно - кошторисною документацією та графіком виконаних робіт з додержанням вимог будівельних норм та правил (а/с. 83-86).

На підтвердження виконання зазначеного контракту ВАТ «ПМК-15 «Дунайводбуд» та «Представництво «МТД Холдінг ГмбХ» підписали акти виконаних робіт (а/с. 87-104) та ВАТ «ПМК-15 «Дунайводбуд» була сплачена вартість зазначених робіт.

Крім того, податковий орган у акті перевірки зазначає, що у ПП «Одеська технопромислова група» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, згідно ч. 1,5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст.. 228ЦК України, а отже укладені угоди мають ознаки нікчемність .

Суд не погоджується з зазначеними висновками податкового органу, з огляду на таке.

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

При цьому, в силу приписів п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772) до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями), встановлено, що: бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку який ведеться підприємством, фінансова, податкова, статистична і другі види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

При цьому також слід зазначити, що при проведенні перевірки податковий орган повинен був дослідити повноту відображення в обліку господарських правовідносин позивача з його контрагентом, однак у акті перевірки відсутній аналіз ведення такого обліку на підприємстві позивача.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (ст.5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно п.5.3.9 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом встановлено, що факт здійснення господарських операцій по договору від 30.09.2010 р. підтверджується податковими накладними та актами виконаних робіт, контрактом на виконання якого укладався договір від 30.09.2010 р..

Відповідно п.7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 вказаного Закону визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Податкова накладна видасться платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зареєстрованою як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (пункти 2 та 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997року за №233/2037).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З аналізу вищенаведених норм права та зі змісту наявних у справі первинних документів можна зробити висновок, що всі первинні документи, надані позивачем (як суду, так і перевіряючим в ході перевірки, що податковим органом не заперечується) відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами по придбанню товару.

Позивачем було надано належні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчинених правочинів та те, що господарські операції мали реальний характер, а придбаний товар та послуги використовувався в господарській діяльності позивача, однак відповідачем при винесені спірних податкових повідомлень-рішень зазначене не було прийнято до уваги.

Суд не погоджується з висновками відповідача, відображеними в акті перевірки №597/2280/01035845 від 17.05.2012р., з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 61 Конституції України, встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно зі ст. 58 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному Законом.

Приписами ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» визначено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

З урахуванням встановлених обставин у справі по спірним правовідносинам суд вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи не містять а в судовому засіданні представник відповідача не надав суду належних у розумінні приписів ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказів, які б свідчили проте, що на час здійснення правовідносин між позивачем та ПП «Одеська технопромислова група» мали місце обставини, які б свідчили про ухилення від сплати податків та прикриття незаконної діяльності.

Згідно з п.1.6, 1.7 ст.1 Закону України №168-97/ВР, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а податкове зобов'язання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим законом.

Порядок визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) до державного бюджету або відшкодуванню з державного бюджету (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків встановлює п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.(пп.7.7.1). Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. (пп.7.7.2). Платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів. (пп.7.7.3).

Під господарською діяльністю, згідно п.1.32 ст.1 названого Закону, розуміється -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що приписи Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, не ставлять в залежність право платника податків на формування валових витрат та податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності прибутку по окремим господарським операціям, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності.

Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість» не встановлює жодних інших вимог, крім вказаних вище, щодо формування податкового кредиту. При цьому, порядок формування податкового кредиту не має зв'язку з фінансовим результатом звітного періоду.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити, що чинним законодавством України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань зі сплати податків, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Також законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові від 31 січня 2011 р. № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання». Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Булвес» проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Припущення, висновки відповідача в акті перевірки, не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару та послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Позивач виконав усі передбачені законом обов'язки щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Саме на податковий орган покладений обов'язок контролю за сплатою податкових зобов'язань із врахуванням конституційного принципу щодо індивідуальності зобов'язань сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а відтак вказані податковим органом заперечення не можуть бути причиною позбавлення позивача на віднесення сплачених ним у ціні послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Крім того, дослідженні в ході судового розгляду первинні документи, складені ВАТ «ПМК-15 «Дунайводбуд» свідчать про використання робіт виконаних у рамках договору від 30.09.2010 р. у господарській діяльності.

З аналізу вищенаведених норм права та зі змісту наявних у справі первинних документів, суд приходить до висновку, що всі первинні документи, надані позивачем відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами по придбанню товару.

Позивачем було надано належні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчинених правочинів та те, що господарські операції мали реальний характер, однак відповідачем при винесені спірного податкового повідомлення-рішення зазначене не було прийнято до уваги.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 Закону, як це зазначається у його пп. 7.2.4 п.7.3 ст.7 Закону № 168/97.

ПП «Одеська технопромислова група» на момент виписування податкових накладних був зареєстрований платником податку на додану вартість, при цьому на час вчинення спірних правовідносин на офіційному сайті ДПА України була відсутня інформація щодо анулювання реєстрації ПП «Одеська технопромислова група», як платника ПДВ.

Крім того, зазначені обставини підтверджуються спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, отриманого 28.08.2012 р., згідно електронного запиту судді Потоцької Н.В. у рамках розгляду адміністративної справи № 1570/5022/2012 (а/с. 63-64).

Відповідно до п. 5 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, в якому зазначено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Інших підстав для визнання податкової накладної фіктивною або не дійсною діючі нормативні акти, які регулюють порядок нарахування, сплати податку на додану вартість та складання податкової накладної, не передбачають.

Суд не приймає доводи представника відповідача, оскільки, коли державні органи володіють будь якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань, такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, у справі «ІНТЕРСПЛАВ» проти України» (заява № 803/02).

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України №168/97-ВР бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків були визначені у п.7.7 ст. 7 Закону України №168/97-ВР.

Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган, зокрема, - в разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування (пп.7.7.7 («б») п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР).

Таким чином, позивачем було правомірно сформовано податковий кредит за наслідками операцій з ПП «Одеська технопромислова група».

Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735; далі за текстом - Порядок №985), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень - рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Проте, в акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем та його контрагентами господарських операцій, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагента позивача у злочинному зв'язку при вчиненні господарських операцій, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих робіт, про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, котрі є сторонами спірних правочинів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Отже, наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом позивача ПП «Одеська технопромислова група» взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Також. суд критично ставиться до наданої податковим органом копії протоколу допиту свідка ОСОБА_3 у рамках кримінальної справи № 058201100054 по обвинуваченню директора ПП «Софітек Плюс» ОСОБА_6 у скоєнні злочину передбаченого ст.ст. 212, 336 КК України, оскільки, зазначений документ не може бути покладений в основу висновків проведеної перевірки, з огляду на наступне.

Поняття доказів в адміністративному судочинстві визначено ст. 69 вказаного Кодексу, згідно якої ними є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частині 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 4 ст. 72 встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, підсумовуючи наведене, для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен перевірити всі обставини, на яких сторони ґрунтують свої вимоги і заперечення, та дослідити у судовому засіданні докази, якими ці обставини підтверджуються. Суд не вимагає доведення у судовому засіданні обставин, які встановлені у кримінальній справі, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно конкретною особою. Єдиним джерелом цієї обізнаності є вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили.

Отже, суд не має підстав врахувати матеріали кримінальної справи, якщо вони не підтверджені вироком, який набрав законної сили.

Крім того, суд критично ставиться до посилань податкового органу на ненадання товаро - транспортних накладних, оскільки відповідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 р. № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п. 11.1 цих Правил товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

З наведеного вбачається, що наявність товаро - транспортної накладної є обов'язковим документом, який повинен складатися під час перевезень. Водночас, право платника податку на включення сплачених коштів до складу податкового кредиту виникає не з факту перевезення товару, а у зв'язку із оплатою його вартості постачальнику. Товаро - транспортні накладні, як і перевезення товару в цілому, не перебувають у безпосередньому зв'язку з фактом оплати товару. Цей доказ повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами і не має наперед встановленої сили.

За змістом частин 4, 5 ст. 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що поданих позивачем доказів достатньо для встановлення обставин справи та для ухвалення судового рішення.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 КАС України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 КАС України, полягає в наступному: суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Поняття доказів в адміністративному судочинстві визначено ст. 69 вказаного Кодексу, згідно якої ними є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частині 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд, перевіривши оскаржувані рішення відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, доходить висновку, що оскаржувані позивачем податкове повідомлення-рішення №0000522280 від 06.07.2012 року та податкове повідомлення - рішення №0000532280 від 06.07.2012 року прийняті податковим органом без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до положень статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Позивачем документально підтверджені судові витрати на суму 1 687,50 грн. (судовий збір за подачу адміністративного позову), у зв'язку із чим суд дійшов висновку про стягнення таких витрат з Державного бюджету України на користь

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 94, 158-163, 167, 186, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №0000532280 від 06.07.2012 р. та податкове повідомлення рішення №0000522280 від 06.07.2012 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь відкритого акціонерного товариства «Пересувна механізована колона № 15 «Дунайводбуд» (Одеська область, м. Ізмаїл, Болградське шосе, 14 , ЄДРПОУ 01035845) судові витрати у розмірі 1 687, 50 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.

17 вересня 2012 року.

.