Постанова № 25976224, 06.09.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-4050/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"06" вересня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддів при секретарі Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М., Архіповій Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАК ЛТД»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2012 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАК ЛТД» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.10.2011 року № 0001472330,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАК ЛТД»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001472330 від 10.10.2011 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1 063 852,00 грн (за основним платежем -1 063 851,00 грн; за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1,00 грн).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2012 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленою постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАК ЛТД» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення адміністративного позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової про задоволення адміністративного позову.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач правомірно прийняв податкове повідомлення-рішення № 0001472330 від 10.10.2011 року, оскільки позивач сформував податковий кредит у травні 2011 року на підставі накладних, оформлених з порушенням вимог статті 201 ПК України, а подавати уточнюючий розрахунок до Декларації з ПДВ за травень 2011 року після проведення перевірки позивач не мав права на підставі п. 50.2 статті 50 Податкового кодексу України.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ВАК ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року.

Підставою для проведення перевірки було ненадання відповіді на запит від 16.08.2011 року № 13335/10/23-3011 щодо виявлення розбіжностей між сумами ПДВ в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Під час перевірки встановлено порушення п. 201.10 ст. 201 ПК України та п. 4 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого Наказом ДПА України від 21.12.2010 №1002, внаслідок чого ТОВ «ВАК ЛТД»завищено податковий кредит за травень 2011 року на суму 1 063 851,00 грн.

За результатами перевірки складений акт від 27.09.2011 року № 455/1-23-30-23521523, на підставі якого відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0001472330 від 10.10.2011 року, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 063 852 грн (за основним платежем -у розмірі 1 063 851 грн; за штрафними(фінансовими) санкціями в розмірі 1,00 грн).

За результатами розгляду в апеляційному порядку первинної скарги позивача, рішенням ДПА у місті Києві від 20.12.2011 року за № 12249/10/25-114 оскаржуване податкове повідомлення-рішення було залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення. За результатами розгляду повторної скарги ДПА України прийнято рішення № 849/6/10-2115 від 27.02.2012 року про залишення без змін податкового повідомлення-рішення № 0001472330 від 10.10.2011 року, а скарги - без задоволення.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.7. ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Суд першої інстанції при вирішенні спору керувався, у тому числі, нормами статті 192 ПК України, де зазначено про особливості визначення бази оподаткування в окремих випадках (порядок коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту), зокрема, такі.

Якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно збільшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку;

б) отримувач відповідно збільшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення перерахунку.

З урахуванням зазначених норм, суд першої інстанції дійшов висновку, що норми чинного законодавства не передбачають можливості складання двох оригіналів податкових накладних та їх копій на одну й ту саму партію товару, зокрема у разі зміни/коливання ціни, а регламентують порядок коригування податкових зобов'язань.

Проте наведені норми в даному спорі застосуванню не підлягають, оскільки мова не йде про зміни в цінах та подальший перегляд вартості товарів вже після здійснених поставок.

Контрагент ТОВ «Строй Центр»в даній ситуації допустив помилку лише в арифметичній сумі в податкових накладних, які надав позивачу.

Водночас, відповідач під час перевірки не дослідив належним чином первинні документи, які вказують на те, що в даному випадку йде мова про помилку, зокрема, наявними у справі товаро-транспортними накладними № 339 від 18.05.2011 року, № 379 від 29.05.2011 року, № 381 від 28.05.2011 року, залізничними накладними № 33096710 від 18.05.2011 року, № 33211848 від 30.05.2011 року та актами приймання-передачі нафтопродуктів № 1 від 18.05.2011 року (на суму 2 997 603,14 грн, у тому числі ПДВ -499 600,52 грн) та № 2 від 30.05.2011 року (на суму 2 996 417,35 грн, у тому числі ПДВ -499 402,89 грн).

Натомість ст. 4 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність»передбачено принцип превалювання суті над формою, який означає, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Тобто, суд першої інстанції не врахував, що із сформованих двох різних примірників за ціною та сумою поставок податкових накладних дійсні лише ті, що підтверджуються первинними документами.

Пунктом 206.1 ст. 206 Податкового кодексу України передбачено, що під час ввезення товарів на митну територію України суми податку підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, крім операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.

Суд першої інстанції не врахував, що нафтопродукти відвантажені ТОВ «Строй Центр»до ТОВ «ВАК ЛТД» були отримані від нерезидента. На підставі зазначеної норми ПК України контрагент позивача ТОВ «Строй Центр» сплатив суми податку на додану вартість по відвантаженим нафтопродуктам при розмитненні товарів, про що свідчать вантажні митні декларації № 100276 від 11.05.2011 року та № 100305 від 30.05.2011 року, що містяться в матеріалах справи. Таким чином ТОВ «Строй Центр»були виписані податкові накладні по факту відвантаження товарів.

Враховуючи наведені обставини, на момент виникнення спірних правовідносин з відповідачем податкове зобов'язання з податку на прибуток по відвантаженим нафтопродуктам, яке включало в себе і суми за спірними податковими накладними, було сплачене. Однак відповідач не здійснив зустрічну перевірку та не звірив інформацію про наявну сплату ПДВ до бюджету, яка в свою чергу є підставою для формування податкового кредиту позивачем.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що арифметичні помилки в сумах податку на додану вартість було виявлено лише в серпні 2011 року, а тому й коригування помилок було здійснене позивачем в Декларації з податку на додану вартість за серпень 2011 року.

Крім того відповідач Декларацію із розрахунком коригування сум податку на додану вартість за серпень 2011 року прийняв, що підтверджується квитанціями, наявними в матеріалах справи.

З урахуванням наведених норм права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про протиправність дій Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва щодо прийняття податкового повідомлення-рішення № 0001472330 від 10.10.2011 року, оскільки відповідач при проведенні перевірки не дослідив належним чином первинних документів, які є підставою для оформлення податкових накладних.

Що стосується відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про адвокатуру», оплата допомоги адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином та юридичною особою (адвокатським обєднанням) чи безпосередньо адвокатом. Суд може, враховуючи обсяг допомоги адвоката й витрачений ним час, зменшити розмір відшкодування цих витрат.

Оскільки закону, про який йдеться у ст. 90 КАС України, на даний час немає, розмір компенсації з урахуванням обставин конкретної справи, визначає суд відповідно до вимог постанови КМУ від 27.04.2006 р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, повязаних з розглядом цивільних та адміністративних справи і порядок їх компенсації за рахунок держави».

Відповідно до додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, витрати компенсуються у розмірі, що не перевищує суму, яка обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

Відповідно до п. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією при КМУ 01.10.1999 р., єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який має бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтований за розміром.

При визначенні обґрунтованого розміру гонорару до уваги беруться такі фактори, як обсяг часу та роботи, які вимагаються для належного виконання доручення, необхідність виїзду у відрядження, важливість доручення для клієнта, роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт, особливі вимоги клієнта щодо строків виконання доручення, професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката, витрати адвоката, повязані з виконанням процесуальних дій у справі (копіювання документів, ознайомлення з матеріалами справи, збір доказів тощо).

Оскільки позивачем не подано доказів на підтвердження кількості витраченого часу фахівцями в галузі права на надання правової допомоги у справі, то колегія суддів вважає неможливим покладення її компенсування за рахунок держави.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, неповно з'ясував обставини справи, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАК ЛТД»- задовольнити.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2012 року - скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАК ЛТД»- задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 10.10.2011 року № 0001472330.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАК ЛТД»витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн.

Повний текст постанови виготовлений 11 вересня 2012 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.