Ухвала суду № 25976039, 06.09.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кисельова Є.О.

Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2012 року справа №2а/1270/3336/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Чумака С.Ю.,

суддів: Ляшенко Д.В. та Ястребової Л.В.,

при секретарі Тюмер А.Г.,

за участі представника позивача Сиволобова М.В. та представника відповідача Березниченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Ровеньки Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 7 липня 2012 року у справі № 2а/1270/3336/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ровеньківський комбікормовий завод «Слобода» до Державної податкової інспекції в місті Ровеньки Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 13 квітня 2012 року № 0000082342 та № 0000092342, якими йому були донараховані зобов'язання відповідно з податку на додану вартість та податку на прибуток.

В обґрунтування позову зазначив, що у нього були всі правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ПП «Інвестпром», МПП «Промтехресурс», ТОВ «Регіон-Восток», ТОВ «Дельта» та ТОВ «Діомат ЛТД», а висновки акту перевірки щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та вказаними контрагентами носять характер припущень та спростовуються наявними первинними документами, які підтверджують реальний характер цих відносин, у зв'язку з чим вказані повідомлення-рішення є неправомірними, прийняті з порушенням норм діючого законодавства, є такими що порушують законні права та охоронювані інтереси позивача і підлягають скасуванню.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 7 липня 2012 року позовні вимоги задоволені, оскаржувані податкові повідомлення-рішення визнані протиправними та скасовані. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідачем не доведено, а висновки акту перевірки не відповідають фактичним обставинам справи, у позивача наявні первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій з вищезазначеними контрагентами, а тому він правомірно сформував свій податковий кредит та валові витрати.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що позивач, як суб'єкт владних повноважень при проведенні перевірки діяв у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах наданих органами державної податкової служби України повноважень, його висновки щодо нікчемності правочинів, які укладені позивачем із ПП «Інвестпром», МПП «Промтехресурс», ТОВ «Регіон-Восток», ТОВ «Дельта» та ТОВ «Діомат ЛТД» зроблені правомірно, у зв'язку з чим підстав для скасування податкових повідомлень-рішень не було.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає останні необґрунтованими, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що з 2 лютого по 23 березня 2012 року відповідачем проведено планову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня по 31 грудня 2011 року, за результатами якої 30 березня 2012 року складено акт № 40/23/32842140 ( т. № 1 а. с. 21-42).

За висновками акту перевірки позивачем порушені:

- п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року (далі - Закон № 334) зі змінами та доповненнями, п. 138.1 ст. 138, п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.8 ст. 138, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України № 2755-VІ від 02.10.2010 р., в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 1374894 грн., у т.ч. за 1 квартал 2011 р. в сумі 313985 грн., за 2 кв. 2011 р. в сумі 846532 грн.., за 3 кв. 2011 р. в сумі 212243 грн., за 4 квартал 2011 р. в сумі 2434 грн.;

- п.п. 7.4.1 п. 7.4 ЗУ «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі - Закон № 168) із змінами та доповненнями, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого :

1. занижено ПДВ в сумі 792164 грн., у т.ч. за лютий 2011 р. у сумі 65172 грн., за березень 2011 р. у сумі 185776 грн., за квітень 2011 р. у сумі 226118 грн., за травень 2011 р. у сумі 122654 грн., за червень 2011 р. у сумі 192444 грн.;

2. зменшено від'ємного значення з ПДВ на загальну суму 471917 грн.

- ст. 51, п. 176.2 ст. 176 б), п.119.2 ст.119, п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170, п.п. 170.9.2 п. 170.9 ст.170, п.п. 164.2.11 п. 164, п.164.5 ст.164 ПК України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ, чим занижено податок на доходи фізичних осіб в загальній сумі 247,06 грн., в т.ч. по періодах : за 2011 р. - в сумі 247,06 грн. (а.с. 21-50).

На підставі вказаного акту перевірки 13 квітня 2012 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення :

- № 0000082342, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 343805 гривень, з яких 320257 грн за основним платежем та 23548 грн за штрафними (фінансовими) санкціями \ т. № 1 а.с. 14\;

- № 0000092342, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 1374895 гривень. з яких 374894 грн - за основним платежем та 1 гривня - за штрафними (фінансовими) санкціями. (т. № 1 а.с. 16ё).

Підставою для зробленого податковим органом висновку про наявність порушення позивачем податкового законодавства, стало твердження відповідача про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту та витрат перевіряємого періоду сум, сформованих по господарським операціям з ПП «Інвестпром», МПП «Промтехресурс», ТОВ «Регіон-Восток», ТОВ «Дельта» та ТОВ «Діомат ЛТД», оскільки вказані підприємства не набули належним чином цивільної право-дієздатності, а договори з ним є фіктивними правочинами, які вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цими правочинами.

Пунктом 14.1.181 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з положеннями п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Аналогічні положення щодо формування податкового кредиту містив і Закон України «Про податок на додану вартість», який був чинним у 2010 року до набрання законної сили Податковим кодексом України.

Право платника податку - покупця на податковий кредит кореспондується з податковими зобов'язаннями іншого платника податку - постачальника товарів (послуг), який зобов'язаний включити до податкових зобов'язань суму податку на додану вартість, сплачену (нараховану) покупцем у ціні придбання товарів (послуг). До складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при його придбанні. При цьому для віднесення відповідних сум податків, сплачених у ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Податковим Кодексом України не передбачено як умову сплату цих сум до бюджету. Статтею 201 ПК України передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність і негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, пунктом 5.1. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі -Закон № 334/94-ВР), який діяв на час виникнення спірних відносин, встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В пункті 5.11 наведеної статті зазначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, визначальною ознакою витрат, що можуть бути віднесені до валових є їх здійснення у зв'язку із придбанням платником податку товарів (робіт, послуг для їх використання у власній господарській діяльності).

Згідно абзацу 4 пп. 5.3.9 п.5.3 статті 5 Закон № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат.

За положеннями п. 138.2 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом першої інстанції встановлено і це повністю підтверджується матеріалами справи, що надана позивачем первісна документація містить всі необхідні реквізити, відповідає вимогам чинного законодавства та підтверджує реальний характер господарських відносин між позивачем та його контрагентами, а саме, ПП «Інвестпром», МПП «Промтехресурс», ТОВ «Регіон-Восток», ТОВ «Дельта» та ТОВ «Діомат ЛТД».

Так, судом встановлено, що між позивачем та вказаними вище контрагентами укладені договори про надання транспортних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом та надання послуг (т.2 а.с. 5-7, 23-32, 130- 152, 200- 211, т.3 а.с. 8-26, 32-34,96-106,157,161).

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано накладні, податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), подорожні листи, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні (том. 1 а.с. 108-177, т.2 а.с. 9-129, 178-199,210-218, т. 3 а.с. 1-7, 35-98, 108-156,165-184).

Суми податку на додану вартість включені позивачем до податкового кредиту відповідного періоду, відображені в реєстрі отриманих податкових накладних.

Позивачем в ціні поставлених товарів, наданих послуг за укладеними договорами, сплачено податок на додану вартість. Податкові накладні містять всі необхідні реквізити і відповідають вимогам, закріпленим положеннями чинного законодавства України.

Чинне законодавство не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

ПДВ, яке включене до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. З урахуванням вимог Податкового Кодексу України покупець сплачує суму ПДВ в ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи не надходження цих сум ПДВ до Державного бюджету.

Жодних доказів щодо відсутності реальних відносин між вказаними підприємствами податковим органом суду не надано, всі доводи останнього носять характер припущень.

При цьому, роблячи висновок про неможливість контрагентів позивача здійснювати господарські операції і як наслідок відсутність настання реальних наслідків за останніми, податковий орган фактично робить висновок про наявність в діях позивача та його контрагентів певних правопорушень у сфері оподаткування, які повинні здійснюватись з умислом на ухилення від сплати податкових зобов'язань. Разом з тим відповідачем суду не доведено наявність якихось негативних судових рішень в порядку кримінального судочинства стосовно посадових осіб позивача або його контрагентів.

Суд зазначає, що за не доведення факту невиконання чи неналежного виконання обов'язку позивача по сплаті податків, зборів та інших обов'язкових платежів, приховування чи заниження об'єктів оподаткування, що виникли внаслідок здійснення господарських операцій за договорами між позивачем та вищезазначеними контрагентами, у відповідача відсутні підстави стверджувати, що саме ці договори не були направлені на настання реальних наслідків, тобто фактично укладені з метою ухилення від сплати податків.

Відповідач як на підставу своїх доводів посилається на акти перевірок контрагентів позивача податковими органами. Разом з тим, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 4 січня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2012 року визнані протиправними дії Алчевської ОДПІ щодо проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Діомат ЛТД» та зобов'язано податковий орган вилучити з АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформацію про результати перевірки ТОВ «Діомат». \ т. № 4 а.с. 144-149\. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2012 року, визнано протиправними дії Алчевської ОДПІ щодо проведення позапланової невиїзної документальної перевірки МПП «Промтехресурс», щодо визнання нікчемними укладених правочинів та зобов'язано податковий орган вилучити з АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформацію про результати перевірки МПП «Промтехрусурс». \ т. № 4 а.с. 150-154\.

Колегія суддів при вирішенні спору не приймає до уваги письмові пояснення колишніх водіїв позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ( т. № 4 а.с. 26, 32), на які в акті перевірки та апеляційній скарзі посилається податковий орган, вказані письмові пояснення взагалі не є належним та допустимим доказом в даній справі з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно положень статті 70 КАС України докази повинні бути належними, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, та допустимими, тобто одержаними відповідно до вимог діючого законодавства.

Колегія суддів вважає, що пояснення, надані вказаними особами працівникам податкової міліції ДПІ у місті Красний Луч Луганської області, не є допустимим доказом в даній справі, оскільки не відносяться до доказів, перелічених у статті 69 КАС України. Так, ці пояснення не є письмовими доказами в розумінні статті 79 КАС України, оскільки не носять статусу документу, акту, листа, телеграми тощо, а також не є показаннями свідка, виходячи з вимог статей 77 та 141 КАС України, згідно яких свідки судом допитуються безпосередньо або за судовими дорученнями. Походження цих письмових пояснень невідомо і відповідачем їх легітимність суду не доведено, так само як і те, в рамках якої процесуальної дії або якого матеріалу перевірки були опитані особи, які назвались ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Так само відповідачем не надано доказів, чи працювали взагалі вказані особи у ТОВ «РКЗ «Слобода», на яких посадах та в який час, а також, чи саме ці особи давали пояснення, чи будь-які інші, які назвались відповідними прізвищами. Жодних доказів про належне встановлення осіб, які давали пояснення, судам обох інстанцій надано не було.

За таких обставин колегія суддів вважає, що такі пояснення в якості доказу у справі прийняті бути не можуть і їх зміст аналізу не підлягає.

З аналогічних підстав не беруться до уваги судом і письмові пояснення керівника ПП «Інвест Пром» Козлова В.Л. \ т. № 4 а.с. 27-31\.

До того ж, відповідачем не надано доказів щодо подальшої долі цих пояснень, а також, чи прийняте якесь процесуальне рішення в рамках кримінального судочинства чи провадження у справі про адміністративні правопорушення за цими обставинами, якщо відповідач вважає, що в даному випадку мали місце якесь правопорушення чи скоєння злочину.

Безпідставними колегія суддів також вважає доводи апеляційної скарги щодо не набуття контрагентами відповідача цивільної право-дієздатності та фіктивності укладених правочинів з огляду на наступне.

Згідно частини 4 статті 91 Цивільного Кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Цивільна дієздатність юридичної особи виникає одночасно з цивільною правоздатністю.

Згідно актів перевірок контрагентів позивача ПП «Інвест Пром» (т. № 4 а.с. 36-54), ТОВ «Діомат ЛТД» ( т. № 4 а.с. 55-71), МПП «Промтехресурс» ( т. № 4 а.с. 73-97), ТОВ «ТПК «Регіон-Восток» ( т. № 4 а.с. 107) всі зазначені підприємства зареєстровані у ЄДРПОУ, їм присвоєні відповідні коди, всі вони перебували на податковому обліку та були у періоді, який перевірявся, платниками податку на додану вартість. Таким чином всі контрагенти позивача відповідно до вимог Цивільного Кодексу України набули цивільної право- та дієздатності, що спростовує відповідні висновки податкового органу, викладені в актах перевірок та апеляційній скарзі.

Крім того, згідно статті 234 Цивільного Кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Таким чином, фіктивним правочин може бути визнаний виключно за судовим рішенням

Висновки податкового органу про фіктивність правочинів, укладених між позивачем та вищезазначеними контрагентами, є лише його припущеннями і фактичними обставинами справи не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх фіктивними без наявності судового рішенням про визнання такого правочину недійсним саме з підстав його фіктивності.

З приводу недоліків товарно-транспортних накладних, на які постилається відповідач, колегія суддів зауважує, що не зазначення чи неповне зазначення у товарно-транспортній накладній певних реквізитів, як то пунктів навантаження чи розвантаження, прізвищ відповідальних осіб тощо, є формальними порушеннями порядку заповнення такої накладної і не можуть бути підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість чи податку на прибуток, оскільки ТТН не є підставою для нарахування податкового кредиту або витрат підприємства. За таких обставин, зважаючи, що товарно-транспортна накладна - це документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, колегія суддів вважає, що недоліки заповнення товарно-транспортної накладної взагалі не мають якогось значення для вирішення спору щодо наявності у позивача права на формування податкового кредиту чи витрат за наявності належним чином виданої податкової накладної та інших первинних документів, які підтверджують реальність виконання господарської операції.

Жодних порушень позивачем правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідач не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що дані електронної Системи автоматизованого співставлення за відсутності відповідних документів (судових рішень, витягів з ЄДР, тощо) не є належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо позивача, та доказом несплати позивачем податку.

За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що постанова суду першої інстанції винесена законно та обґрунтованою, апеляційна скарга позивача, не грунтується на законі та не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.

Повний текст виготовлений 12 вересня 2012 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Ровеньки Луганської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 7 липня 2012 року у справі № 2а/1270/3336/2012 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: С.Ю.Чумак

Судді: Д.В.Ляшенко

Л.В. Ястребова