Ухвала суду № 25960704, 04.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" вересня 2012 р. м. Київ К-10733/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

при секретарі судового засідання: Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кіровоградської міжрайонної державної податкової інспекції

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2009 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2010 року

у справі № 2-а-355/08/1170

за позовом Виробничо-комерційної фірми «РВК Плюс»у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

до Кіровоградської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2010 року, позов Виробничо-комерційної фірми «РВК Плюс»у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (позивач) до Кіровоградської міжрайонної державної податкової інспекції (відповідач) задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000092300/0 від 25 січня 2008 року, № 0000102300/0 від 25 січня 2008 року, № 0000092300/1 від 28 березня 2008 року, № 0000102300/1 від 20 травня 2008 року, № 0000092300/2 від 26 травня 2008 року, № 0000102300/2 від 26 травня 2008 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВКФ «РВК Плюс»у формі ТОВ судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Кіровоградська МДПІ, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2009 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2010 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку ВКФ «РВК Плюс»у формі ТОВ з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в рахунок майбутніх платежів за жовтень 2007 року, за результатами якої складено акт № 16/23-00/30697215 від 18 січня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000092300/0 від 25 січня 2008 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 2 836 854,00 грн., та № 0000102300/0 від 25 січня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 170,00 грн. (0,00 грн. -основний платіж, 170,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000092300/1 від 28 березня 2008 року, № 0000102300/1 від 20 травня 2008 року, № 0000092300/2 від 26 травня 2008 року, № 0000102300/2 від 26 травня 2008 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.7.2 пункту 7.7, підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7, пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР), підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 2181-III) з огляду на подання декларації з податку на додану вартість за вересень 2007 року та розрахунку суми бюджетного відшкодування без зазначення обов'язкових реквізитів, у зв'язку з чим вказану декларацію прийнято Кіровоградською МДПІ «до відома».

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-III прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Згідно з пунктом 4.3 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, подана позивачем декларація з податку на додану вартість за вересень 2007 року підписана посадовими особами, скріплена печаткою ВКФ «РВК Плюс»у формі ТОВ та містить всі обов'язкові реквізити.

Пунктом 1.8. статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

При цьому, судами попередніх інстанцій спростовано доводи податкового органу про фактичну сплату позивачем у попередньому податковому періоді суми податку на додану вартість в розмірі 1 823 393,00 грн., а не 2 836 854,00 грн., оскільки, банківські виписки, досліджені судами, підтверджують сплату саме суми в розмірі 2 836 854,00 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що з урахуванням приписів частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2009 року та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2010 року.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кіровоградської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2010 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.