Рішення № 25937684, 11.09.2012, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Кіянової С.В.

при секретарі Забавіній М.О.

за участю:

представника відповідача Груцинової І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_2 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про визнання незаконними дій по підвищенню процентної ставки та нарахуванню пені за договором кредиту, визнання частково недійсним кредитного договору з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2, від імені якої на підставі довіреності діє ОСОБА_4, на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 28 лютого 2012 року, -

В С Т А Н О В И В:

14 червня 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») про визнання незаконними дій по підвищенню процентної ставки та нарахуванню пені за договором кредиту, визнання недійсним п. 2.3.1 кредитного договору.

Зазначала, що 16 червня 2005 року між нею та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» був укладений кредитний договір № GOH3GК 40000584, згідно якого нею був отриманий кредит на придбання квартири в розмірі 89 862,00 грн. зі сплатою за користування кредитом 1,17% на місяць (14,04% річних) на суму залишку заборгованості на строк до 16 червня 2025 року.

Пунктом 2.3. кредитного договору було передбачено право банку збільшувати процентну ставку за користування кредитом при умові зміни курсу долара США до гривні та таке інше.

Посилаючись на те, що умови договору вона не порушувала, що на початку 2010 року, коли банк звернувся до неї з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, вона дізналася, що банк двічі в односторонньому порядку підвищував процентну ставку за користування кредитом: з 23 жовтня 2008 року - до 16,08% та з 01 лютого 2009 року до 27,68%, що будь-які зміни до договору не вносилися, а дії банку суперечать ст. 652, ст. 10561 ЦК України, просила:

- визнати незаконними дії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» по підвищенню процентної ставки за договором кредиту № GOH3GК 40000584 від 16 червня 2005 року та нарахуванню відповідно до цього пені;

- визнати недійсним п. 2.3.1. кредитного договору № GOH3GК 40000584 від 16 червня 2005 року;

- зобов'язати ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» здійснити перерахунок у відповідності із фактично сплаченими нею коштами (а.с. 4-6, 48-52).

В березні 2011 року позивач доповнила свої позовні вимоги, про що подала відповідну письмову заяву, в якій посилаючись на невідповідність п. 2.3.3. кредитного договору вимогам ст. 18, ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», частині 1 ст. 203 ЦК України, просила визнати недійсним п. 2.3.3. кредитного договору № GOH3GК 40000584 від 16 червня 2005 року в частині права ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» самостійно змінювати умови договору, розривати договір та односторонньо розривати кредитний договір у разі неотримання банком протягом двадцяти днів письмової відповіді позичальника зі згодою сплачувати збільшений розмір процентної ставки (запропонований банком) відповідно до п. 2.3.1. кредитного договору (а.с. 48-52).

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 28 лютого 2012 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання незаконними дій по підвищенню процентної ставки за договором кредиту, нарахуванню пені, визнання недійсним пункту 2.3.3. кредитного договору в частині права самостійно змінювати умови договору, розривати договір та односторонньо розривати кредитний договір у разі неотримання банком протягом двадцяти днів письмової відповіді позичальника зі згодою сплачувати збільшений розмір процентної ставки запропонований банком відповідно до п. 2.3.1. кредитного договору (а.с. 88-92).

Додатковим рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 13 липня 2012 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позовних вимог до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним пункту 2.3.1. кредитного договору (а.с. 133-135).

Позивачем ОСОБА_2, від імені якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності діє ОСОБА_4, на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 28 лютого 2012 року подана апеляційна скарга, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог, а саме:

- визнати незаконними дії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» по підвищенню процентної ставки за договором кредиту № GOH3GК 40000584 від 16 червня 2005 року та нарахуванню пені;

- визнати недійсним п. 2.3.1. кредитного договору № GOH3GК 40000584 від 16 червня 2005 року;

- зобов'язати ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» здійснити перерахунок у відповідності із фактично сплаченими нею коштами;

- визнати недійсним п. 2.3.3. кредитного договору № GOH3GК 40000584 від 16 червня 2005 року в частині права ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» самостійно змінювати умови договору, розривати договір та односторонньо розривати кредитний договір у разі неотримання банком протягом двадцяти днів письмової відповіді позичальника зі згодою сплачувати збільшений розмір процентної ставки (запропонований банком) відповідно до п. 2.3.1. кредитного договору (а.с. 94-100).

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_2, її представник ОСОБА_4 не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 05 вересня 2012 року ОСОБА_4 поштового відправлення (форма № 119) (а.с. 154). Представник позивача ОСОБА_4 надіслала факс про розгляд справи у її та позивача відсутність (а.с. 155).

Представник відповідача - ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності юридичної особи від 25 січня 2010 року № 111 (а.с. 17), проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду від 28 лютого 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними дій щодо підвищення процентної ставки та нарахуванню пені за кредитним договором № GOH3GК 40000584 від 16 червня 2005 року скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення з наступних підстав:

З матеріалів справи встановлено, що між позивачем ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», 16 червня 2005 року був укладений кредитний договір № GOH3GК 40000584, згідно п. 1.1. якого позивач отримала кредит на купівлю квартири у розмірі 89 862,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,17% на місяць (14,04% на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16 червня 2025 року. Періодом сплати вважається період з 16 по 22 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком комісії, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати Позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1 094,87 грн. для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, комісії та іншим витратам банку.

Згідно п. 2.3.1. зазначеного договору банк має право збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки за 20 днів до вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США, за згодою Позичальника.

Згідно п. 2.3.3. зазначеного договору при виникненні кожної з наступних подій, в тому числі, неотримання Банком протягом 20-и днів письмової відповіді Позичальника зі згодою сплачувати збільшений розмір процентної ставки (запропонований Банком) відповідно до п. 2.3.1 даного Договору, Банк, на власний розсуд, має прав:

а) змінити умови договору - зажадати від Позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом спрямування відповідного повідомлення. При цьому, згідно ст. 611, ст. 651 Цивільного кодексу України, щодо зобов'язань, строк виконання яких не настав, вважається що строк настав у зазначену в повідомленні дату. На цю дату Позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, комісію й відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов'язання за договором;

або:

б) розірвати договір у судовому порядку. При цьому, в останній день дії договору Позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, комісію й відсотки за фактичний строк його користування у повному обсязі виконати інші зобов'язання за договором;

або

в). згідно ст. 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення. У зазначену у повідомленні дату договір вважається розірваним. При цьому, в останній день дії договору Позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, комісію й відсотки за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за договором. Одностороння відмова від договору не звільняє Позичальника від відповідальності за порушення зобов'язань (а.с. 12-13).

Банком було збільшено процентну ставку за користування кредитом з 23 жовтня 2008 року з 14,04% до 16,08% річних та з 01 лютого 2009 року - до 27,68% річних.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним п. 2.3.1 кредитного договору, суд першої інстанції в додатковому рішенні виходив з того, що при укладенні договору волевиявлення учасників договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Зміст п. 2.3.1. кредитного договору, згідно якого банк має право збільшити розмір процентної ставки за користування кредитом у разі зміни кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ), не суперечить вимогам ЦК України, а тому підстави для визнання цієї умови договору недійсною відсутні.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними дій по підвищенню процентної ставки, нарахуванню пені, суд першої інстанції в рішенні від 28 лютого 2012 року виходив з того, що згідно п. 2.3.1. кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Рішення про підвищення процентної ставки за кредитним договором були прийняті банком згідно з умовами договору та до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», а тому підстави для визнання їх неправомірними відсутні.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним п. 2.3.3. кредитного договору, суд першої інстанції в рішенні від 28 лютого 2012 року виходив з того, що зазначена умова договору відповідає вимогам закону та волевиявленню сторін, а тому підстави для визнання її недійсною відсутні.

Незважаючи на те, що на додаткове рішення суду від 13 липня 2012 року ОСОБА_2 не подавала окрему апеляційну скаргу, доводи щодо помилковості висновку суду про безпідставність її позовних вимог про визнання недійсним пункту 2.3.1. кредитного договору викладені в апеляційній скарзі на рішення суду від 28 лютого 2012 року, в якій вона просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог, в тому числі і про визнання недійсним п. 2.3.1. кредитного договору № GOH3GК 40000584 від 16 червня 2005 року, а тому апеляційний суд вважає необхідним дати оцінку і висновкам суду щодо необгрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним п. 2.3.1. кредитного договору, які викладені в додатковому рішенні від 13 липня 2012 року та частково в рішенні від 28 лютого 2012 року.

Апеляційний суд вважає, що висновки суду щодо необгрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсними п. 2.3.1., п. 2.3.3. кредитного договору є законними та обґрунтованими.

Згідно частини 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просила визнати недійсним п. 2.3.1 кредитного договору, посилаючись на його невідповідність вимогам ст. 652 та ст. 10561 ЦК України, тобто на підставі частини 1 ст. 203 ЦК України.

Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-III відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно ст. 47, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-III (в редакції, яка діяла на час укладення оспорюваного кредитного договору) комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Відповідно до частини 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону України від 15 грудня 1993 року № 3682-XII), в редакції яка діяла на час укладення кредитного договору, у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Відповідно до ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до частини 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, діюче на час укладення кредитного договору законодавство дозволяло банкам, в випадках передбачених договором, змінювати, в тому числі в односторонньому порядку, процентну ставку за користування кредитом, що і було передбачено сторонами в п. 2.3.1. кредитного договору.

Згідно п. 2.3.1. кредитного договору № GOH3GК 40000584 від 16 червня 2005 року збільшення процентної ставки банком за користування кредитом можливо за таких умов:

- при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ);

- банк зобов'язаний надіслати позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки за 20 днів до вступу в чинність зміненої процентної ставки;

- збільшення процентної ставки банком можливо за згодою Позичальника та в границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США (а.с. 12-13).

Тобто п. 2.3.1 кредитного договору сторонами погоджено право банку ініціювати зміну процентної ставки за кредитним договором при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ).

Проте така зміна згідно п. 2.3.1 кредитного договору відбувається лише за згодою Позичальника, що відповідає вимогам як частини 1 ст. 651 ЦК України, так і частини 2 ст. 651 ЦК України, на яку посилається позивач, згідно якої якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно частини 3 ст. 653 ЦК у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Посилання позивача на невідповідність п. 2.3.1. кредитного договору вимогам ст. 10561 Ц України також не заслуговує на увагу.

Згідно ст.10561 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

ЦК України доповнено статтею 10561 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року № 661-VI, який набрав чинності 10 січня 2009 року. Цей закон не скасовує і не пом'якшує цивільну відповідальність особи, відтак відповідно до частини 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України не має зворотної дії в часі і відповідно вимоги ст. 10561 ЦК України розповсюджуються лише на правовідносини, що виникли з 10 січня 2009 року.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові по справі № 6-16цс11 від 12 вересня 2011 року, яка прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Відповідно до ст. 3607 ЦПК України це судове рішення є обов'язковим для всіх судів України і суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Оскільки оспорюваний кредитний договір № GOH3GК 40000584 був укладений 16 червня 2005 року, тобто до 10 січня 2009 року, вимоги ст. 10561 ЦК України на нього не розповсюджуються. До того ж пунктом 2.3.1. кредитного договору № GOH3GК 40000584 від 16 червня 2005 року банку не надано права на зміну процентної ставки в односторонньому порядку.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання п. 2.3.1. кредитного договору недійсним. Доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновку суду в цій частині є необґрунтованими.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним п. 2.3.3. кредитного договору в частині права банку в разі неотримання протягом 20-и днів письмової відповіді Позичальника зі згодою сплачувати збільшений розмір процентної ставки (запропонований Банком) відповідно до п. 2.3.1 даного Договору на власний розсуд змінити умови договору - зажадати від Позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом спрямування відповідного повідомлення; або розірвати договір у судовому порядку або згідно ст. 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що згідно частини 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таке інше сторони і встановили в пункті 2.3.3. кредитного договору, а саме, визначили випадки при настанні яких можлива зміна або розірвання договору в односторонньому порядку, що відповідає вимогам частини 1 ст. 651 ЦК України, ст. 6, ст. 627 ЦК України.

Що стосується права банку на розірвання договору в судовому порядку у разі неотримання протягом 20-и днів письмової відповіді Позичальника зі згодою сплачувати збільшений розмір процентної ставки (запропонований Банком) відповідно до п. 2.3.1. кредитного Договору, то така умова договору відповідає вимогам частини 2 ст. 651 ЦК України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Саме такі інші випадки і встановлені п. 2.3.3 кредитного договору, одним з яких є неотримання протягом 20-и днів письмової відповіді Позичальника зі згодою сплачувати збільшений розмір процентної ставки (запропонований Банком) відповідно до п. 2.3.1. кредитного Договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Домовленості щодо права Банку в разі неотримання протягом 20-и днів письмової відповіді Позичальника зі згодою сплачувати збільшений розмір процентної ставки (запропонований Банком) відповідно до п. 2.3.1 кредитного Договору на власний розсуд змінити умови договору - зажадати від Позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом спрямування відповідного повідомлення; або розірвати договір у судовому порядку або згідно ст. 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення, сторони досягли під час укладення договору 16 червня 2005 року і такі умови договору жодною із сторін до червня 2010 року, тобто на протязі 5 років, не оспорювалися.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на несправедливість цих умов договору, їх невідповідність вимогам ст. 18, ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», порушення ними принципу рівності сторін договору, учасником якого є споживач, є необгрунтованими.

Проте з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними дій по підвищенню процентної ставки, нарахуванню пені погодитися не можливо. До них суд першої інстанції дійшов порушивши норми матеріального та процесуального права. Висновки суду в цій частині не відповідають обставинам справи.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

З матеріалів справи встановлено, що відмовляючи позивачу у задоволенні цих позовних вимог, суд першої інстанції в рішенні від 28 лютого 2012 року виходив із змісту пункту 2.3.1. кредитного договору, який не відповідає змісту цього пункту, що міститься в договорі, який був укладений з позивачем.

Згідно п. 2.3.1. кредитного договору № GOH3GК 40000584 від 16 червня 2005 року, який був укладений з позивачем та копія якого міститься в матеріалах справи, банк має право збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки за 20 днів до вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США, за згодою Позичальника.

Проте суд першої інстанції виходив з того, що згідно п. 2.3.1 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні. При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.

Тобто, суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування судового рішення в цій частині та ухвалення в цій частині нового рішення.

Відповідач визнає той факт, що на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення підвищення процентної ставки за кредитним договором № GOH3GК 40000584 від 16 червня 2005 року ним здійснено двічі: з 23 жовтня 2008 року - до 16,08% річних, з 01 лютого 2009 року - до 27,68% річних в односторонньому порядку, як він вважає, на підставі п. 2.3.1. кредитного договору.

На підтвердження правомірності своїх дій відповідачем суду надано:

- лист від 10 жовтня 2008 року без номера на ім'я позивача, згідно якого ПРИВАТБАНК повідомив ОСОБА_2, що у зв'язку із значним подорожчанням грошових ресурсів на світовому та українському фінансовому ринках та підвищенням рівня облікової ставки Національного банку України з 8,5 до 12 відсотків, з метою виконання зобов'язань перед своїми вкладниками, ПриватБанк змушений вимагати зміни умови Кредитного договору № GOH3GК 40000584 від 16.06.2005 року, а саме, підвищення, починаючи з 23 жовтня 2008 року, відсоткової ставки за кредитним договором до 16,08% на рік. Цим же листом позивачу було запропоновано у разі незгоди із змінами кредитного договору в строк не пізніше 13 жовтня 2008 року надати письмове повідомлення про свою незгоду із зміненими умовами кредитування до відділення, що обслуговує цей кредит, та погасити заборгованість за кредитним договором в повному обсязі (а.с. 80);

- розпоряждення заступника голови правління ПриватБанк від 25 грудня 2008 року за №Э.40.0.0.0/1-20 «Про зміну відсоткової ставки по діючим кредитам бізнесів «Іпотечне кредитування», «Авто в кредит», які видані в гривнях», згідно якого у зв'язку із змінами на світовому фінансовому ринку і для збереження доходності по операціях «Авто в кредит» і «Житло в кредит», на виконання прийнятого 25 грудня 2008 року на оперативній нараді рішення, підвищено доходність по активах, що видано в гривнях, бізнесів «Іпотечне кредитування» і «Авто в кредит» для позичальників до 30% річних (а.с. 34);

- наказ голови правління ПриватБанк від 05 січня 2009 року № КТ-БТ-СП-2009-1/1 «Про зміну відсоткової ставки по діючим кредитам бізнесів «Іпотечне кредитування», «Авто в кредит», «Мікрокредитування», які видані в гривнях», згідно якого у зв'язку із змінами процентних ставок по депозитах, збільшенням облікової ставки НБУ, коливаннями курсу долара США більш, ніж на 10% і з метою забезпечення ліквідності банку, можливості проводити своєчасні розрахунки з вкладниками банку підвищено доходність по активах, що видано у гривнях, бізнесів «Іпотечне кредитування», «Авто в кредит» для позичальников до 30% річних (а.с. 35);

- лист ПриватБанка від 31 грудня 2008 року за №20.1.3.2/6-33671 на ім'я позивача, згідно якого банк повідомив ОСОБА_2, що відповідно до умов договору та у зв'язку із зміною кон'юнктури ринку грошових ресурсів в України ПриватБанк змушений вимагати зміни умови Кредитного договору № GOH3GК 40000584 від 16.06.2005 року, а саме, підвищення, починаючи з 01 лютого 2009 року, відсоткової ставки за кредитним договором до 27,68% на рік. Цим же листом позивачу було запропоновано у разі незгоди із змінами кредитного договору в строк не пізніше 20 січня 2009 року надати письмове повідомлення про свою незгоду із зміненими умовами кредитування до відділення, що обслуговує цей кредит, та погасити заборгованість за кредитним договором в повному обсязі (а.с. 32).

Оспорюючи дії відповідача з підвищення процентної ставки, позивач посилається на те, що про обидва підвищення процентної ставки їй стало відомо лише в 2010 році з позовної заяви ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто більше, ніж через рік.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у банка були підстави ініціювати підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, оскільки настали умови, що передбачені п. 2.3.1. укладеного між сторонами кредитного договору, а саме, постановою правління Національного банку України від 21 квітня 2008 року № 107 «Про регулювання грошово-кредитного ринку» з 30 квітня 2008 року була підвищена до 12% річних облікова ставка, яка на час укладення кредитного договору складала 9,0% річних; збільшився більше ніж на 10% курс долара США до гривні (в червні 2005 року на момент підписання сторонами кредитного договору він складав - 5,055 грн., на час прийняття банком рішення про збільшення процентної ставки 25 грудня 2008 року він складав - 7,79 грн.).

Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Неправильно встановивши зміст п. 2.3.1. кредитного договору і відповідно передбачену договором процедуру підвищення процентної ставки, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про дотримання відповідачем процедури, пославшись на те, що про відповідне підвищення процентної ставки позивач була повідомлена листами від 10 жовтня 2008 року та від 31 грудня 2008 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року № 661-VI.

Проте згідно п. 2.3.1 кредитного договору № GOH3GК 40000584 від 16.06.2005 року банк має право збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом лише за згодою Позичальника. Як випливає з п. 2.3.3 кредитного договору в разі неотримання протягом 20-и днів письмової відповіді Позичальника зі згодою сплачувати збільшений розмір процентної ставки (запропонований Банком) відповідно до п. 2.3.1 даного Договору Банк має право на свій розсуд або змінити умови договору - зажадати від Позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом спрямування відповідного повідомлення; або розірвати договір у судовому порядку; або згідно ст. 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення (а.с. 12-13).

Доказів отримання письмової відповіді Позичальника ОСОБА_2 зі згодою сплачувати збільшений розмір процентної ставки (запропонований Банком) відповідно до п. 2.3.1.кредитного Договору з 23 жовтня 2008 року та з 01 лютого 2009 року відповідачем суду не надано, тобто не надано доказів щодо дотримання процедури підвищення процентної ставки, яка передбачає не лише повідомлення позичальника, але й певні дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора, а саме, письмову відповідь позичальника про згоду сплачувати збільшений розмір процентної ставки, за відсутності якої банк не мав права збільшувати процентну ставку.

Посилання відповідача на його право змінювати процентну ставку в односторонньому порядку без згоди Позичальника суперечить п. 2.3.1. кредитного договору.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про дотримання банком умов договору при підвищенні процентної ставки не відповідає обставинам справи.

Відповідно до частини 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції яка діяла до внесення в цю частину змін Законом України від 22.09.2011 року № 3795-VI, у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну процентної ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Слід зауважити і на норми міжнародного права, на які послався Конституційний Суд України в рішенні від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

Так, у пунктах 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року N 39/248 зазначено такі цілі: сприяти країнам у встановленні або подальшому забезпеченні належного захисту свого населення як споживачів; сприяти створенню структур виробництва і розподілу, здатних задовольняти потреби і запити споживачів; заохочувати високий рівень етичних норм поведінки тих, хто пов'язаний з виробництвом і розподілом товарів та послуг для споживачів; сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою всіх підприємств на національному і міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах; заохочувати створення ринкових умов, що надають споживачам більший вибір при нижчих цінах. При цьому уряди повинні розробляти, укріплювати та продовжувати активну політику захисту інтересів споживачів.

Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року N 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви).

За змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів важливим для забезпечення довіри споживачів є пропонування ринком достатнього ступеня їх захисту. При цьому в зазначеній Директиві відповідні права споживачів регламентуються на доконтрактній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доводи відповідача про те, що ОСОБА_2 про рішення про збільшення процентної ставки з 23 жовтня 2008 року та з 01 лютого 2009 року була повідомлена належним чином шляхом направлення їй відповідного повідомлення 10 жовтня 2008 року та 31 грудня 2008 року та в строки, обумовлені кредитним договором, не заслуговують на увагу, оскільки банком суду не надано доказів отримання позивачем листів від 10 жовтня 2008 року та від 31 грудня 2008 року та доказів отримання ним письмової згоди Позичальника ОСОБА_2 сплачувати збільшений розмір процентної ставки.

В кредитному договорі сторонами не визначено спосіб належного повідомлення позичальника про підвищення відсоткової ставки за кредитом.

І саме банк має довести, що він повідомив боржника належним чином.

Надані відповідачем копії реєстрів на рекомендовані листи № 130 ір з поштовим штемпелем від 08 січня 2009 року (а.с. 33) та № 153 UAN з поштовим штемпелем від 10 жовтня 2008 року (а.с. 82) не є доказом належного повідомлення позивача про збільшення процентної ставки. По-перше, відповідачем не надано суду доказів про отримання позивачем зазначених повідомлень, а позивач факт отримання таких повідомлень заперечує. По-друге, зазначені повідомлення не можуть подмінити письмової відповіді Позичальника зі згодою сплачувати збільшений розмір процентної ставки (запропонований Банком) відповідно до п. 2.3.1. кредитного Договору.

Враховуючи зазначене, підвищення процентної ставки з 23 жовтня 2008 року та з 01 лютого 2009 року, на які відповідач не отримав письмової згоди позивача та про які позичальнику було невідомо до 2010 року, відповідно до п. 2.3.1. кредитного договору № GOH3GК 40000584 від 16.06.2005 року та п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, є незаконним, що є підставою для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості позивача за кредитним договором з урахуванням процентної ставки за користування кредитом 14,04% річних , в тому числі і пені.

Оскільки проценти за користування кредитом позивачу нараховувалися з 23 жовтня 2008 року в розмірі 16,08% річних, а з 01 лютого 2009 року - в розмірі 27,68% річних, а позивачем погашення кредиту здійснювалося в розмірі щомісячного платежу, який зазначений в п. 1.1 кредитного договору, тобто за розрахунком відповідача з урахуванням підвищення процентної ставки в неповному розмірі, відповідно до п. 4.1 кредитного договору їй відповідачем нараховувалася пеня в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу. Згідно п. 3.3 кредитного договору кошти, отримані від Позичальника для погашення заборгованості по кредиту, насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків Банку згідно п.п. 2.2.9, 4.3 кредитного договору, далі пені згідно розділу 4 кредитного договору, далі простроченої комісії по кредиту, далі - комісії по кредиту, далі - прострочених відсотків по кредиту, ділі - відсотків по кредиту, далі - простроченої заборгованості за кредитом, частина суми, що залишилася (у т.ч. сума, надана Позичальником понад суму щомісячного платежу), направляється на погашення заборгованості за кредитом.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданого відповідачем, в період з 23 жовтня 2008 року по 02 грудня 2012 року (час підготовки заперечень на позов) певні суми, які позивач вносила на погашення заборгованості за кредитом, банком відповідно до п. 3.3 кредитного договору направлялися в першу чергу на погашення пені, що в певній мірі сприяло збільшенню заборгованості позивача за процентами та за тілом кредиту, а тому є обґрунтованими позовні вимоги і щодо перерахунку пені з урахуванням процентів за користування кредитом 14,04% річних.

Доводи апеляційної скарги позивача про помилковість висновку суду в цій частині є обгрунтованими.

Доводи відповідача про те, що позивач фактично погодився з таким підвищенням процентної ставки, не заслуговують на увагу. Про незгоду позивача з діями відповідача щодо підвищення процентної ставки свідчить її звернення до суду з цим позовом. Крім того, відповідачем не надано суду доказів про те, що позивачу був доведений новий розмір щомісячного платежу з 23 жовтня 2008 року та з 01 лютого 2009 року, який раніше був встановлений п. 1.1. кредитного договору та складав 1 094,87 грн. щомісяця та що позивачем сплачувалися щомісячні платежі саме в новому розмірі.

12 червня 2012 року між банком та Позичальником ОСОБА_2 була укладена додаткова угода до кредитного договору № GOH3GК 40000584 від 16.06.2005 року, згідно якої п. 1.1. кредитного договору викладено в новій редакції, згідно якої позивач отримала кредит на купівлю квартири у розмірі 89 862,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,0% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, починаючи з 11 червня 2012 року. Періодом сплати вважається період з 16 по 22 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком комісії, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати Позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1 302, 43 грн. для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, комісії, винагороди (а.с. 143).

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними дій з підвищення процентної ставки та нарахуванню відповідно до цього пені підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання дій по підвищенню процентної ставки за кредитним договором з 23 жовтня 2008 року та з 01 лютого 2009 року незаконними та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором, в тому числі пені, виходячи з процентної ставки за користування кредитом 14,04% за час дії кредитного договору з 23 жовтня 2008 року до 10 червня 2012 року включно.

В решті рішення суду як основне, так і додаткове є законними та обгрунтованими, підстави для їх зміни або скасування відсутні.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 28 лютого 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними дій з підвищення процентної ставки, нарахування пені скасувати та ухвалити в цій частині нове.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про визнання незаконними дій по підвищенню процентної ставки, нарахуванню пені за кредитним договором задовольнити.

Визнати незаконними дії ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» по збільшенню процентної ставки за користування кредитом за кредитним договором № GOH3GК 40000584 від 16 червня 2005 року з 23 жовтня 2008 року з 14,04% річних до 16,08% річних та з 01 лютого 2009 року до 27,68% річних.

Зобов'язати ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (ідентифікаційний код 14360570, юридична адреса - 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50) в строк до 10 жовтня 2012 року здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № GOH3GК 40000584 від 16 червня 2005 року, в тому числі пені, виходячи з процентної ставки за користування кредитом 14,04% річних за період з 23 жовтня 2008 року по 10 червня 2012 року включно з урахуванням фактично сплачених позичальником коштів.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 28 лютого 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним п. 2.3.3 кредитного договору № GOH3GК 40000584 від 16 червня 2005 року та додаткове рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 13 липня 2012 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

С.В. Кіянова