КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-6016/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.
Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.
У Х В А Л А
Іменем України
"06" вересня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Твердохліб В.А.,
суддів Костюк Л.О., Бужак Н.П.,
за участю секретаря Стоцького О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом»янському районі м.Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-монтажна компанія «ЕРА»до Державної податкової інспекції у Солом»янському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-монтажна компанія «ЕРА»(далі -Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом»янському районі м.Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001472202 та №0001482202 від 27.03.2012 року про нарахування грошових зобов»язань за платежем «податок на прибуток»на суму 504 261,00 грн. та «податок на додану вартість»434 488,00 грн. і штрафні санкції в сумі 108 622,00 грн. відповідно.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 червня 2012 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Позивача, за результатами якої 14.03.2012 року складено акт №280/23-08/34540270.
В ході перевірки виявлені порушення Позивачем:
- пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток на 504 261,00 грн.;
- п.198.6 ст.198, п.п.201.4, 201.6 ст.201 Кодексу, п.4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №969 від 21.12.2010 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за №1401/18696 та занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на 434 488,00 грн.
27.03.2012 року Відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0001472202, яким Позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 504 261,00 грн. та №0001482202, яким Позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 434 488,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 108 622,00 грн.
02.08.2011 року між Позивачем та ТОВ «ТелеКомплекс» укладено договір субпідряду №337, за умовами якого ТОВ «ТелеКомплекс» виконало підрядні роботи на загальну суму
2 606 926 грн. (в тому числі податок на додану вартість у розмірі 434 488,00 грн.), що підтверджується належним чином оформленими довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт та податковими накладними, копії яких залучені до матеріалів справи.
Позивачем оплачено надані послуги в повному обсязі. Крім того, Позивачем сплачено податок на додану вартість у розмірі 434 488,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 28.12.2011 року №586 та випискою банку по рахунку Позивача.
Підставою для винесення Відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стала встановлена ним нікчемність вищевказаного договору субпідряду, що, на думку Відповідача, підтверджується відсутністю погодження ТОВ «Телекомплекс»як субпідрядника у замовника та генпідрядника та відсутністю відповідних віз на актах виконаних робіт; відсутністю у ТОВ «Телекомплекс»достатньої кількості найманих працівників із відповідними професійно-кваліфікаційними навиками для здійснення будівельних робіт; не підтвердження в ході перевірки наявності поставок товарів від ТОВ «ДЕКОС АЛЬЯНС»та ТОВ «ВІП СОЮЗ», а також виконання робіт для Позивача у вересні 2011 року, що свідчить про те, що правочин між ТОВ «Телекомплекс»та зазначеними підприємствами здійснені без мети настання реальних наслідків.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За правилами ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.
Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.
Виконання в повному обсязі умов вказаного договору субпідряду Позивачем та ТОВ «Телекомплекс» підтверджується відповідними довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, податковими накладними, платіжним дорученням від 28.12.2011 року №586, випискою банку по рахунку Позивача.
Реальність спірних господарських операцій підтверджується актом від 21.09.2011 року №21, ліцензією ТОВ «Телекомплекс» серії АВ№514035; виконавчою документацією на «Будівництво транспортної розв'язки біля ст. метрополітену «Дніпро» у Печерському районі м.Києва»(телефонна каналізація); протоколом наради по об'єкту «Будівництво транспортної розв'язки біля ст. метрополітену «Дніпро» у Печерському районі м. Києва» від 02.08.2011 року №85; протоколом наради по об'єкту «Будівництво транспортної розв'язки біля ст. метрополітену «Дніпро» у Печерському районі м. Києва» від 10.08.2011 року № 93; договором субпідряду від 04.05.2011 року №0921Т та актом приймання виконаних робіт до нього.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що порушення контрагентами Позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не є підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій.
Згідно ч.2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
На момент підписання відповідного договору субпідряду, довідок про вартість виконаних будівельних робіт, актів приймання виконаних будівельних робіт та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Телекомплекс»не була припинена.
Крім того, Відповідачем не надано доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.
При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вищевказаний договір субпідряду укладений Позивачем та ТОВ «Телекомплекс» з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності. Також, Відповідачем не доведено наявність у Позивача та ТОВ «Телекомплекс» умислу на укладення вказаного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. А у Відповідача відсутні підстави стверджувати про нікчемність вказаного договору.
Згідно п.200.1 ст.200 Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що податкове зобов'язання -це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Згідно визначення пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14 Кодексу податковий кредит -це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Кодексу).
Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно п.187.1 ст.187 Кодексу передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Отже, єдиною підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.
За правилами п.п.201.4. та 201.8 ст.201 Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.
Сума податку на додану вартість у розмірі 434 488,00 грн. віднесена Позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Телекомплекс».
На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Телекомплекс»включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність у ТОВ «Телекомплекс»права на складання податкових накладних.
Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Пунктом 135.1 ст.135 Кодексу встановлено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Згідно п.138.1 ст.138 Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
За правилами пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що витрати Позивача за договором субпідряду з ТОВ «Телекомплекс» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, а реальність вказаних господарських операцій та їх пов'язаність підтверджується актом від 21.09.2011 року №21, ліцензією ТОВ «Телекомплекс» серії АВ № 514035, виконавчою документацією, договором субпідряду від 04.05.2011 року №0921Т та актом приймання виконаних робіт до нього.
Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведено правомірності винесених ним податкових повідомлень-рішень №0001472202 та №0001482202 від 27.03.2012 року про нарахування Позивачу відповідних грошових зобов»язань.
Водночас, Позивачем на виконання вимог ч.1 ст.71 КАС України обґрунтовано заявлені ним позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом»янському районі м.Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 червня 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя Твердохліб В.А.
Судді: Костюк Л.О.
Бужак Н.П.
Судове рішення № 25937602, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 06.09.2012. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 2а-6016/12/2670. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: