Постанова № 25900248, 22.08.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-5412/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О.

Суддя-доповідач: Старова Н.Е.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"22" серпня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Старової Н.Е.

суддів - Чаку Є.В, Файдюка В.В.

розглянувши у письмовому провадженні у м. Києві апеляційну скаргу Житлово -Комунального підприємства «Пісківське»на постанову Київського окружного адміністративного суду у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області до Житлово -Комунального підприємства «Пісківське»про стягнення податкового боргу -

В С Т А Н О В И В

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Державна податкова інспекція у Бородянському районі Київської області (далі позивач або ДПІ) з позовом до Житлово комунального підприємства «Пісківське»(далі відповідач або апелянт) про стягнення податкового боргу в сумі 445 836,93 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2012 року в адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Справа розглянута відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та дослідивши докази, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, у ЖКП «Пісківське»наявний податковий борг з податку на додану вартість у загальному розмірі у сумі 335960,00 грн. внаслідок несплати підприємством узгодженого податкового зобов`язання, визначеного у податкових деклараціях за лютий -грудень 2010 року, січень -червень і липень 2011 року та уточнюючих розрахунків податкового зобов`язання з цього податку за серпень -вересень 2010 року і липень 2011 року. Крім того, за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 109876,93, яка утворився внаслідок несплати ним заборгованості по штрафним (фінансовим) санкціям та пені.

Задовольняючи позовні вимоги ДПІ та стягуючи з відповідача податковий борг у загальному розмірі 445836,93 грн. суд першої інстанції виходив з того, що спрямування грошових коштів підприємства, сплачених ним у рахунок погашення поточних платежів з податку на додану вартість, в рахунок погашення податкового боргу відповідача згідно з черговістю його виникнення здійснено податковим органом у відповідності до вимог законодавства про оподаткування, у зв'язку з чим непогашена заборгованість позивача за податковими деклараціями, штрафні санкції та пеня, що нараховані внаслідок несвоєчасної сплати податкового зобов`язання, підлягають стягненню в примусовому порядку.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини у даній справі охоплюють, період упродовж якого законодавче регулювання правил оподаткування зазнавало змін.

Так, права, обов'язки і відповідальність платників та порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) до 1 січня 2011 року визначались Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-III (далі -Закон України № 2181-III).

З 1 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до приписів підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України № 2181-III, платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України № 2181-III та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР передбачено, що податкова декларація з податку на додану вартість подається за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України № 2181-III, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Відповідно до приписів підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 2181-III, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Аналогічний порядок подання податкової декларації з податку на додану вартість, сплати податкового зобов'язання та його узгодження визначено також Податковим кодексом України.

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2010 та 2011 року відповідачем до податкового органу подавались декларації з податку на додану вартість, зокрема, за звітні періоди: лютий -грудень 2010 року, січень -червень і липень 2011 року, та уточнюючі розрахунки податкового зобов`язання з цього податку за серпень -вересень 2010 року і липень 2011 року.

Загальна сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті підприємством за вказані звітні періоди, становить 335 960,00 грн.

За даними платіжних доручень, що наявні у матеріалах справи, податкове зобов`язання з податку на додану вартість, визначене у податкових деклараціях та уточнюючих розрахунках, у строк, встановлений податковим законодавством, сплачено відповідачем повністю за лютий, жовтень -грудень 2010 року і лютий, березень, червень, серпень 2011 року, частково -за березень - вересень 2010 року, січень, квітень-травень і липень 2011 року.

У вказаних вище платіжних дорученнях, а саме, в реквізитах щодо призначення платежу, відповідачем було надано повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснювалось перерахування коштів.

Згідно даних облікових карток за 2009 - 2011 роки, кошти сплачені відповідачем згідно вказаних вище платіжних доручень, були перераховані ДПІ в рахунок погашення податкового боргу платника податків за минулі податкові періоди у порядку календарної черговості його виникнення без повідомлення та згоди відповідача.

У зв`язку з наведеними обставинами на наступний день після закінчення граничного терміну сплати податкового зобов`язання з податку на додану вартість за вказані вище звітні періоди у відповідача виникла заборгованість з податку на додану вартість у сумі 335 960,00 грн.

Оцінюючи дії податкового органу в частині спрямування сплачених відповідачем у 2010 році грошових коштів у рахунок погашення податкових зобов`язань (податкового боргу) минулих періодів, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України № 2181-III встановлено принцип рівності бюджетних інтересів та передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Згідно з приписами підпункту 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України»від 20.05.99 № 679-XIV, Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

При цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції, реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Відтак, згідно вищезазначеного, право визначати призначення платежу відповідно до приписів наведених вище правових норм належало виключно платнику.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України № 2181-III, слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом України № 2181-III, який до 01.01.2011 був спеціальним законом з питань оподаткування і встановлював порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів відсутня зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Так, згідно з підпунктом 2.2.1 пункту 2 статті 2 Закону України № 2181-III, контролюючі органи мають право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів (обов'язкових платежів), які віднесені до їх компетенції цим пунктом.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 зазначеного Закону передбачено, що активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Вказані вище вимоги Закону не містять будь-яких даних стосовно заборони платнику податків сплачувати податкові зобов`язання за наявності податкового боргу, а також не дає повноважень контролюючому органу - державній податковій службі здійснювати будь-які дії щодо визначення черговості сплати податків чи погашення податкового боргу, змінювати призначення платежу та без згоди платника податків розпоряджатися його власними коштами.

Відтак, на момент нарахування і сплати відповідачем податкового зобов`язання з податку на додану вартість за лютий -грудень 2010 року податковий орган був позбавлений права самостійно змінювати призначення платежу, визначене платником податків в платіжних дорученнях, зокрема, з метою погашення податкового боргу, та змінювати період, за який сплачується податкове зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена, у постанові Вищого адміністративного суду України від 11.02.2011 по справі № 2а-830/07 та постанові Верховного Суду України від 17.10.2011 по справі № 21/184а11.

З огляду на зазначене, зважаючи на те, що відповідачем самостійно перераховано суми податку на додану вартість у сумі 139 907, 00 грн. за лютий -грудень 2010 року у строк, визначений підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 2181-III, а отже частково виконано власне зобов`язання зі сплати цього податку за визначеними ним періодами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог податкового органу про стягнення з ЖКП «Пісківське»податкового боргу у сумі 139 907 грн. 00 коп.

Разом з тим, з 1 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України, яким, зокрема, встановлено додаткові права та обов`язки як для платників податків так і для контролюючих органів.

Згідно з приписами пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Зазначеною нормою також передбачено, що спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, на момент реалізації позивачем права на сплату податку на додану вартість за зобов`язаннями, що виникли у 2011 році, зміна податковим органом призначення платежу та зарахування цих коштів в рахунок погашення податкового боргу платника податків за 2009 рік є цілком обґрунтованими.

Що стосується вимог податкового органу про стягнення з відповідача податкового боргу у сумі 68 346 грн. 55 коп., який виник внаслідок несплати підприємством податкового зобов`язання, визначеного у податкових повідомленнях -рішеннях від 30.03.2010, 27.04.2010, 21.06.2010, 09.08.2010, 09.09.2010, 22.11.2010, 03.12.2010, 01.03.2011 та 28.04.2011, суд зазначає наступне.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що під час проведення перевірок ЖКП «Пісківське»податковим органом виявлено несвоєчасну сплату відповідачем податкового зобов`язання з податку на додану вартість за звітні періоди 2009 року.

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181-III (у редакції, що діяла до 01.01.2011) передбачено, що у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, -у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

У свою чергу, статтею 126 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, штрафні (фінансові) санкції за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання застосовуються з моменту погашення платником податків такого зобов`язання. Крім того, розмір таких санкцій залежить від суми погашення та кількості днів прострочення податкового зобов`язання.

Як вже зазначалось колегією суддів вище, грошові кошти, що сплачені відповідачем у 2010 році за призначенням - податок на додану вартість за лютий -грудень 2010 року, протиправно перераховано податковим органом в рахунок податкового боргу підприємства за звітні періоди 2009 року.

Відтак, штрафні (фінансові) санкції за податковими повідомленнями рішеннями від 27.04.2010, 21.06.2010, 09.08.2010, 09.09.2010, 22.11.2010, 03.12.2010, що розраховані з суми податкового боргу, що погашений внаслідок наведених вище незаконних дій податкового органу, стягненню з відповідача не підлягають.

Що стосується штрафних (фінансових) санкцій у сумі 725, 48 грн., визначених податковим повідомленням -рішенням від 30.03.2010, суд вважає за необхідне зазначити, що жодних належних та допустимих доказів того, що кошти, сплачені підприємством 26.02.2010 були перераховані податковим органом за призначенням платежу, що відрізнявся від зазначеного у платіжному дорученні, відповідачем суду надано не було, у зв`язку з чим вимоги позивача про їх стягнення з бюджету є обґрунтованими.

Крім того, цілком правомірними є вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних (фінансових) санкцій, визначених у податковому повідомленні - рішенні від 28.04.2011, оскільки як вже зазначалось судом вище, грошові кошти за призначенням платежу - податок на додану вартість з набранням чинності Податковим кодексом України повинні бути зараховані в рахунок погашення податкового боргу платника.

Разом з тим, визначений податковим повідомленням -рішенням від 01.03.2011 розмір штрафних (фінансових) санкцій не відповідає вимогам Податкового кодексу України, оскільки податковий орган, застосовуючи до відповідача штраф у розмірі 50 % погашеної суми податкового органу, діяв на підставі норм Закону України № 2181-III, який втратив чинність.

Згідно з приписами підпункту 16.1.1 пункту 16.1 статті 16 Закону України № 2181-III, що був чинний до 01.01.2011 та підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2011, після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Так, пеня, визначена підпунктом 16.1.1 пункту 16.1 статті 16 Закону України № 2181-III та підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, нараховується на суму податкового боргу із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що податковим органом після закінчення встановлених строків погашення узгодженого грошового зобов'язання відповідачу на суму податкового боргу нараховано пеню у загальному розмірі 44949,45 грн.

Під час судового розгляду податковим органом не доведено належними та достатніми доказами розміру податкового боргу, на який нараховувалася пеня, а також правомірності його нарахування.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Проте, це не означає, що суд зобов'язаний взяти на себе тягар доказування розміру пені та правомірності її формування замість сторони у справі - суб'єкта владних повноважень у відносинах з юридичною особою.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з ЖКП «Пісківське»заборгованості по сплаті пені задоволенню не підлягають.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача податкового боргу у загальному розмірі 202 063,19 грн.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови було неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів, у відповідності до ст. 205 КАС України, приходить до висновку, що постанову суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Керуючись статтями 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Житлово -Комунального підприємства «Пісківське»задовольнити частково, постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 березня 2012 року - скасувати та прийняти нову, якою позов Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області задовольнити частково.

Стягнути з Житлово -Комунального підприємства «Пісківське»(код ЄДРПОУ 31646783) на користь Держави до Державного бюджету України податковий борг у розмірі 202 063 (двісті дві тисячі шістдесят три) гривні 19 копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Старова Н.Е.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.