Ухвала суду № 25900244, 22.08.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 46/251-А Головуючий у 1-й інстанції: Власов Ю.Л.

Суддя-доповідач: Старова Н.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

"22" серпня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Старової Н.Е.

суддів - Є.В. Чаку, Файдюка В.В.

розглянувши у письмовому провадженні у м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Господарського суду м. Києва у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтіс»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер - К», про визнання недійсним господарського зобов'язання -

В С Т А Н О В И Л А:

Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі -ДПІ або позивач, або апелянт) звернувся до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтіс»(надалі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер -К»(надалі - відповідач 2) про визнання недійсним господарського зобов'язання, що виникло між Відповідачами на підставі договору №14/07 від 14.07.04р. із застосуванням наслідків, передбачених ст.207, 208 Цивільного кодексу України, та стягнення з кожного з відповідачів до бюджету по 1 361 871,61 грн.

Постановою Господарського суду міста Києва від 22 травня 2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на невірне застосування норм матеріального права, що призвело до помилкового вирішення справи.

Справа розглянута відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та дослідивши докази, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 14.07.04р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений договір №14/07, предметом якого є зобов'язання Відповідача 2 виконати роботи по будівництву торгового центра CASH & CARRY»в Дарницькому районі м. Києва, а Відповідач 1 зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи.

Згідно з ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Проте, 14.10.05р. рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від у справі №2-7639-05, визнано недійсними протокол № 1 загальних зборів засновників відповідача 2 від 03.04.03 р., протокол №2 загальних зборів засновників Відповідача 2 від 27.04.04 р., статут Відповідача 2 від 03.04.03р., установчий договір Відповідача 2 від 03.04.03р., свідоцтво № 39047846 про реєстрацію платника податку на додану вартість Відповідача 2 з 28.10.03р. 04.10.06р. Однак, постановою Вищого господарського суду України від 14.08.07р. рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14.10.05р. по справі №2-7639/05 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.07р. у справі №2-7639/05-48/367 було залишено без розгляду. Посилання суду першої інстанції на ці обставини є правомірним і суттєвим доказом, яким керувався суд при постановки рішення.

Крим того, як встановлено судом першої інстанції, з 28.11.06р. по 16.01.07р. Позивачем було проведено виїзну перевірку Відповідача 1 з питань дотримання вимог податкового, митного та іншого законодавства у період з 01.10.03р. по 30.06.06р. За результатами перевірки Позивачем складений акт від 22.01.07р. №14/23-509/22966430 «Про результати виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтіс»питань дотримання вимог податкового, митного та іншого законодавства у період з 01.10.03р. по 30.06.06р.». З вказаного акту вбачається, що 14.07.04р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 був укладений договір №14/07, предметом якого є зобов'язання Відповідача 2 виконати роботи по будівництву торгового центра CASH & CARRY»в Дарницькому районі м. Києва, а Відповідач 1 зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи. Загальна вартість робіт по договору складала 1361871,62 грн., в т.ч. ПДВ 226978,60 грн. Вказані роботи і усі договірні обов'язки сторони виконали.

Тому, виходячи з зазначеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що єдиною підставою заявленого Позивачем позову була обставина визнання рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14.10.05р. у справі №2-7639/05 недійсними установчих документів відповідача 2. Разом із тим, як встановлено судом вказане рішення Шевченківського районного суду міста Києва було скасовано, і в подальшому позов залишений без розгляду.

До того ж, як встановлено судом першої інстанції, інших підстав визнання недійсним спірного господарського зобов'язання, що виникло між відповідачами на підставі договору №14/07 від 14.07.04р., позивач не вказав.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами своїх позовних вимог, що має наслідком відмову у задоволенні позову, з чим погоджується колегія суддів

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби, не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові суду від 22 травня 2012 року, та не можуть бути підставою для її скасування.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби -залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 22 травня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Старова Н.Е.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.