Ухвала суду № 25879258, 29.08.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2012 р.Справа № 2-а-3379/11/1470

Категорія: 8.2.3Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого -судді Романішина В.Л.,

суддів Бойка А.В., Яковлєва О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Український радіаторний завод «Кронід»до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2011 року ТОВ «Український радіаторний завод «Кронід»звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000310070 від 13.04.2011р. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у податкового органу буди відсутні встановлені Законом підстави для проведення перевірки, а тому винесене за її результатами податкове повідомлення-рішення слід визнати нечинним та скасувати; результати перевірки оформлено упереджено та не об'єктивно, з суттєвими порушеннями норм чинного законодавства. Зокрема, позивач не погоджується з висновком перевіряючих, що фіктивність підприємства-постачальника є підставою для позбавлення товариства права на бюджетне відшкодування ПДВ, оскільки у позивача є у наявності всі податкові накладні та розрахункові документи, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій. Більше того, при укладанні договорів ТОВ «Український радіаторний завод «Кронід»переконалося, що продавці були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали Свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва проти позову заперечила, вважаючи, що вимоги ТОВ «Український радіаторний завод «Кронід»являються безпідставними та не знаходять свого обґрунтування в чинному законодавстві. Зазначила, що за результатами перевірки встановлено порушення позивачем п.1.8 ст.1, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим правомірно зменшено товариству суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 80858 грн. В задоволенні позову податкова інспекція просила відмовити.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.08.2011 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою позов ТОВ «Український радіаторний завод «Кронід»залишити без задоволення. В своїй скарзі апелянт зазначає, що при винесенні рішення судом не з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 21.03.2010р. по 23.03.2010р. посадовими особами ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Український радіаторний завод «Кронід»з питань взаємовідносин з контрагентами за період червень, серпень, вересень 2010р. та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень, вересень, жовтень 2010р., за результатами якої складено акт перевірки №977/070-19/32655926 від 24.03.2011р.

В матеріалах перевірки вказується на порушення позивачем п.1.8 ст.1, пп.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на загальну суму 80858 грн., у тому числі: за серпень 2010р. на суму 21440 грн., за вересень 2010р. на суму 44263 грн., за жовтень 2010р. на суму 15155 грн. Зокрема, під час перевірки податковий орган прийшов до висновку про наявність ознак фіктивності контрагентів позивача суб'єктів господарювання ТОВ «Кон-ТРАСТ», ТОВ «НАВАЛІС», ТОВ «Міжнародний труд»в ланцюгу постачальників

На підставі вказаного акту перевірки 13.04.2001р. ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва прийнято податкове повідомлення-рішення №0000310070, яким товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 80858 грн.

Задовольняючи позов ТОВ «Український радіаторний завод «Кронід» та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноваження на якому лежить тягар доказування, не доведено відсутність реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій з контрагентами ТОВ «Кон-ТРАСТ», ТОВ «НАВАЛІС», ТОВ «Міжнародний труд», а тому доводи про нікчемність правочинів є безпідставними. Колегія суддів погоджується з таким висновком Миколаївського окружного адміністративного суду.

Пунктом 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон) визначено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом, а п.1.7 ст.1 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст7 Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду; в) залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах;

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання, виготовлення, будівництва, спорудження

Відповідно до п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Законом не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 ст. 7 цього Закону. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом пунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні отримані позивачем від ТОВ «Кон-ТРАСТ»№67 від 01.09.2010р., №63 від 20.09.2010р., №52 від 15.07.2010р., №46 від 17.06.2010р.; ТОВ «Міжнародний труд»№200801 від 20.08.2010р.; ТОВ «НАВАЛІС»№20801 від 02.08.2010р., №270801 від 27.08.2010р. та використані при формуванні товариством податкового кредиту за червень, серпень, вересень 2010р., досліджувались податковою при проведенні перевірки. Будь-яких порушень при їх складанні або підстав для визнання їх недійсними відповідачем не було виявлено та не відображено у акті перевірки.

В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Більше того, позивачем надані докази, що при укладенні договорів позивач переконався у тому, що підприємства-контрагенти були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, а також зареєстровані як платники податку на додану вартість і мали право на видачу податкових накладних.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом (іншими особами - учасниками господарських операцій з контрагентами позивача в ланцюгу постачання товару) добросовісного платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій. Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності позивача.

Суб'єкт господарювання (добросовісний учасник господарських операцій) за власною ініціативою не наділений можливістю з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентами (тим більше третіми особами в ланцюгу постачання товарів (послуг) та контролю за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Більше того, Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність підтвердження правомірності віднесення суб'єктом господарювання до податкового кредиту сум податку на додану вартість від отримання результатів перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування, якщо платник податків (в даному випадку позивач) виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Будь-яких достатніх та допустимих доказів на підтвердження умовиводів про наявність ознак фіктивності суб'єктів господарювання в ланцюгу постачальників, в тому числі рішень судів в кримінальному, цивільному, господарському або адміністративному судочинстві, відповідачем не надано. Припущення контролюючого органу про те, що товар який був поставлений позивачу від ТОВ «Кон-ТРАСТ», ТОВ «НАВАЛІС», ТОВ «Міжнародний труд», фактично належав іншим суб'єктам господарювання, котрими були використані документи (товарно-транспорті накладні) та печатки ТОВ «Кон-ТРАСТ»; ТОВ «НАВАЛІС», ТОВ «Міжнародний труд», не можуть бути взяті в обґрунтування правомірності дій контролюючого органу, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені фактичними даними.

Колегія суддів вважає, що ДПІ при проведенні перевірки не надано належної оцінки наявним первинним документам позивача, а також не надано суду першої та апеляційної інстанцій доказів нереальності господарських операцій ТОВ «Український радіаторний завод «Кронід», невірно застосовано норми податкового законодавства, що призвело до прийняття незаконного повідомлення-рішення. В свою чергу позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів.

При розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

В силу ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 185, 195, 197, 199 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2011 року -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Бойко А.В.

Яковлєв О.В.