Ухвала суду № 25872684, 03.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2012 року К-18343/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Господарського суду міста Києва від 21.06.2007

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2009

у справі № 25/456-А (22-а-4270/08)

за позовом Публічного акціонерного товариства

«Національної акціонерної компанії «Надра України»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

третя особа Державне казначейство України

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Національна акціонерна компанія «Надра України»(правонаступником якого є позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду міста Києва від 21.06.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2009, позов задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 1162/23-7/0 від 18.11.2005.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, подала касаційну скаргу, у відповідності до якої просить скасувати постанову Господарського суду міста Києва від 21.06.2007 та Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2009 та постановити нове рішення, яким у позові відмовити.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2004 по 30.06.2005, в ході якої було встановлено порушення НАК «Надра України»п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та за результатами якої складено Акт перевірки № 610/23-7/31169745 від 10.11.2005;

- за наслідками перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення № 1162/23-7/0 від 18.11.2005, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 2 843 017,00 грн. (з них: 14 167,00 грн. основного платежу та 2 468 850,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій);

- за висновками перевірки, порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»полягало у тому, що позивачем занижено суми ПДВ за червень 2005р. у розмірі 14 167,00 грн., не включено до складу податкового зобов'язання суми ПДВ коштів, що надходили з державного бюджету для виконання зобов'язань за договорами № 30/07-3-24 від 14.04.2004 та № 15-5-20 від 04.02.2005, укладених з Державним комітетом природних ресурсів України, а саме: в 2004 році -11 678 753,00 грн., в 1 півріччі 2005 року -5 191 917,00 грн., та не включено до складу податкового кредиту суми ПДВ з бюджетних коштів, перерахованих на дочірні підприємства в оплату геологорозвідувальних робіт, а саме: в 2004 році -11 678 753,00 грн., в 1 півріччі 2005 року -3 677 951,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України є об'єктом оподаткування ПДВ.

Статтею 1 названого Закону поставка товарів (робіт, послуг) визначена як операція цивільно-правового характеру.

Згідно пунктів 1.6, 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковим зобов'язанням є загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом; а податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Отже, об'єктом оподаткування ПДВ є цивільно-правові операції з поставки товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, надходження коштів з бюджету на бюджетний рахунок для направлення за цільовим призначенням на поточні рахунки дочірніх підприємств не є об'єктом оподаткування ПДВ, оскільки не підпадає під визначення поставки товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.3.5 п.7.3 ст.7 названого Закону передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань у разі поставки товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якому іншому виді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед таким бюджетом.

У відповідності до п.п.7.1.2 п.7.1 ст.7 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» поточний рахунок -це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в 2004-2005 роках позивачу належали бюджетні рахунки, відкриті у відділенні Державного казначейства у Шевченківському районі м. Києва, на які надходили грошові бюджетні кошти для виконання державних програм (пооб'єктних планів).

За висновком проведеної у даній справі судово-бухгалтерської експертизи, в зазначеному періоді на рахунки позивача надійшли бюджетні кошти (за відповідними програмними класифікаціями видатків державного бюджету) в загальному розмірі 101 224 008,00 грн., які мали цільове призначення - подальше перерахування до безпосередніх виконавців державних програм, які (в рамках укладених з позивачем договорів) виписували відповідні рахунки-фактури, на підставі яких (за період з квітня 2004 по червень 2005) позивачем перераховано на поточні банківські рахунки останніх грошові кошти в зальному розмірі 92 139 008,00 грн. (у т.ч ПДВ 15 304 884,00 грн.), а суми ПДВ враховувались у складі їх податкових зобов'язань.

Згідно п.п.7.2.3, 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань та видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача.

Оскільки позивач не є виконавцем геологорозвідувальних робіт за договорами з Державним комітетом природних ресурсів України (а лише проводив транзитне перерахування бюджетних коштів безпосереднім виконавцям), тому податкові накладні виписувати не міг.

При розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій відповідачем не було надано заперечень та не спростовано вищевказаних висновків судово-бухгалтерської експертизи. Доводи касаційної скарги відповідача аналогічні тим, що були викладені ним у відзиві на позов та в апеляційній скарзі.

Отже, попередні судові інстанції дійшли не спростованого доводами касаційної скарги висновку про те, що позивачем надані всі необхідні докази, які підтверджують відсутність підстав для включення до податкового зобов'язання суми ПДВ з одержаних бюджетних коштів, а висновки податкового органу щодо заниження позивачем податкового зобов'язання по ПДВ за червень 2005 року на суму 14 167,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у сумі 2 468 850,00 грн. є безпідставними, у зв'язку з чим передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду міста Києва від 21.06.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний