Ухвала суду № 25872493, 20.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2012 року м. Київ К-31644/10

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Моторний О.А. Муравйов О.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.11.2009 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2010 р.

у справі № 2а-10948/09/8/0170

за позовом Підприємства «Кугуар»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Підприємство «Кугуар» (далі -позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим (далі -відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.11.2009 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2010 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.09.2009 р. №0011752301/0. Стягнуто з державного бюджету на користь позивача судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 30.06.2009 р., за результатами якої складено акт від 07.09.2009 р. №8565/23-2/22258147.

Зазначеним актом встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме - заниження податку на додану вартість на суму 89 628,33 грн., у т.ч. за листопад 2007 р. -на 10 700,00 грн., за березень 2008 р. -на 41 428,33 грн., та за червень 2009 р. -на 37 500,00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.09.2009 р. №0011752301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 126 942,00 грн., у т.ч. за основним платежем - 89 628,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 37 314,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з п. 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації від 18.08.2005 р. №327, акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов'язань.

У частині 1 статті 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, актом перевірки встановлено, що позивач формував податковий кредит у податковому періоді, у якому отримував від контрагентів податкові накладні, час отримання яких не співпадав з датою їх складання, тобто формування податкового кредиту відбувалось не за правилом першої події, встановленим п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Однак, податковим органом не було прийнято до уваги те, що законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної, яка повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань, що повністю узгоджується з вимогами пп. 7.2.3 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Зазначене положення закріплене і у листі Державної податкової адміністрації України від 10.08.2006 р. №15155/7/16-1517-10.

Суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що жодних вимог до часу отримання покупцем податкової накладної, зокрема, що податкова накладна має бути отримана покупцем тільки у звітному періоді, коли вона складена та на який припадає дата виникнення податкових зобов'язань продавця, закон України «Про податок на додану вартість»не містить.

Судами першої та апеляційної інстанцій було правильно розцінено зазначені роз'яснення Державної податкової адміністрації України як податкові роз'яснення, відповідно до вимог пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до вимог пп. «д»пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не може бути притягнутий до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, спірна сума податкового кредиту у розмірі 89 628,33 грн. була підтверджена належним чином оформленими та складеними податковими накладними від 26.09.2007 р. №37, від 03.12.2007 р. №1135 та від 24.12.2008 р. №24-12-1.

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не було взято до уваги доводи відповідача, що позивачем неправомірно були включені суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, на підставі вказаних податкових накладних, оскільки останні були отримані не у тому податковому періоді коли було сформовано податковий кредит.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що з огляду на те, що відповідачем не було доведено правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 15.09.2009 р. №0011752301/0, позовні вимоги було задоволено обґрунтовано.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.11.2009 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2010 р. у справі № 2а-10948/09/8/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіМоторний О.А. Муравйов О.В.