Ухвала суду № 25872269, 27.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2012 року м. Київ К-28590/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Борисенко І.В. Вербицька О.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2010 р.

у справі № 2а-46562/09/1670

за позовом Закритого акціонерного товариства «Миргородський завод мінеральних вод»

до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Миргородський завод мінеральних вод»(далі -позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області (далі -відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2010 р., адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.01.2009 р. №0000052301/0, від 28.01.2009 р. №0000062301/0, від 19.03.2009 р. №0000052301/1, від 19.03.2009 р. №0000062301/1, від 01.06.2009 р. №0000052301/2 та від 01.06.2009 р. №0000062301/2.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просить залишити останню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій -без змін.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено планову виїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 р. по 30.06.2008 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 30.06.2008 р., за результатами якої складено акт від 19.01.2009 р. №5/23-418/00382651.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1, п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток всього на суму 364 210,53 грн., у тому числі за ІІ квартал 2007 р. - на суму 82 960,99 грн., за ІІІ квартал 2007 р. на суму 96 693,14 грн., за ІV квартал 2007 р. - на суму 44 101,52 грн., за 1 півріччя 2008 р. на суму 140 454,88 грн.; пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість всього на суму 22 402,52 грн., у тому числі за лютий 2008 р. на суму 5 600,63 грн., за березень 2008 р. -5 600,63 грн., за квітень 2008 р. -5 600,63 грн., за травень 2008 р. - 5 600,63 грн. та завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість всього на суму 22 402,52 грн., у тому числі за червень 2008 р. -22 402,52 грн., завищено податковий кредит на суму 291 368,41 грн., у тому числі за червень 2007 р. на суму - 66 368,8 грн., за вересень 2007 р. -77 354,50 грн., за грудень 2007 р. - 35 281,22 грн., за березень 2008 р. - 41 418,39 грн., за червень 2008 р. - 70 945,5 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 28.01.2009 р. №0000052301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 546 665,69 грн. (у т.ч. 364 210,53 грн. основного платежу та 182 455,16 грн. штрафних (фінансових) санкцій) та №0000062301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 448 253,85 грн. (у т.ч. 291 368,41 грн. основного платежу та 156 885,44 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Не погодившись із вказаними рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, за результатами якого скарги позивача залишено без задоволення, прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 19.03.2009 р. №0000052301/1 та №0000062301/1, від 01.06.2009 р. №0000052301/2 та №0000062301/2, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Ековтор»укладено договір від 01.04.2007 р. №24-ВТУ/51 та від 29.12.2007 р. №7-ВТ, предметом яких було надання послуг зі збирання, сортування, перевезення, переробки та утилізації тари (упаковки), в якій знаходиться продукція позивача.

Віднесення сум, сплачених на користь ТОВ «Ековтор»у якості оплати за надані послуги, до складу валових витрат підприємства, сум податку на додану вартість, сплачених в ціні послуг до податкового кредиту на думку податкового органу суперечить положенням п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки такі витрати виникли у позивач на підставі нікчемних правочинів.

Судовими інстанціями було встановлено, що підставою для таких висновків податкового стало наступне.

Так, ТОВ «Ековтор»діє на підставі ліцензії Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 115354 серія АВ з терміном дії 08.04.06р. по 08.04.2011р., яка видана на збирання, заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини (макулатури, склобою, відходів полімерних, відходів гумових, у т.ч. зношених шин, матеріалів текстильних вторинних).

У той же час, відповідач зазначає про відсутність у ТОВ «Ековтор»адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань по укладених договорах та відсутність вказаного підприємства за його юридичною адресою.

З огляду на викладене, контролюючий орган дійшов висновку, що між позивачем та ТОВ «Ековтор»були укладені угоди, які не мали на меті створити наслідки у вигляді отримання послуг по збиранню (прийманню), зберіганню і утилізації використаної тари (упаковки).

Із такими доводами відповідача не погодились попередні судові інстанції зважаючи на такі нормативні положення.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 -п.5.7 цієї статті.

Нормами пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами правильно встановлено, що виконання зазначених договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи документами, враховано також той факт, що ТОВ «Ековтор»має ліцензію, видану спеціально уповноваженим органом ліцензування - Міністерством охорони навколишнього природного середовища України зі строком дії з 08.04.2006 р. по 08.04.2009, переоформлену 31 березня 2009 року.

Будь-яких доказів анулювання зазначеної ліцензій, скасування рішень про видачу, переоформлення ліцензії, чи інших обставин, недійсності зазначених дозвільних документів для провадження ТОВ «Ековтор»діяльності зі збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини відповідачем судам не надано.

Обов'язки підприємств в сфері поводження з відходами (використанням тари) встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. №915 «Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини», відповідно до пункту 5 якої зазначеної встановлено, що підприємства, установи, організації усіх форм власності, що використовують тару (упаковку) для пакування і перевезення продукції, зобов'язані забезпечити збирання (приймання), зберігання і утилізацію усіх видів використаної тари (упаковки), в якій знаходилася продукція цих підприємств, установ, організацій, на всій території, де реалізується продукція.

Наведене дає підстави для висновку, що укладені позивачем договори мали безпосередній зв'язок із його господарською діяльністю, що є однією з визначальних ознак для віднесення витрат до складу валових.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Посилання податкового органу, на те, що укладені позивачем з ТОВ «Ековтор»угоди є нікчемними спростовуються зазначеним та наявними в матеріалах справи доказами, а відтак не можуть вважатися беззастережними та безперечними доказами в підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій, а будь-яких інших доказів відповідачем надано не було, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, відносно того, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат вартість послуг, отриманих від ТОВ «Ековтор».

Відносно донарахування підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість слід зазначити наступне.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зважаючи на наведені законодавчі приписи, а також на те, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість послуг отриманих від ТОВ «Ековтор», формування ним податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних також обґрунтовано визнано судами правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Оскільки, донарахування відповідачем позивачу податкових зобов'язань за основними платежами правильно визнано судом першої інстанції безпідставним, відповідно скасування податкових повідомлень-рішень у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», також здійснено обґрунтовано.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220 КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2010 р. у справі № 2а-46562/09/1670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБорисенко І.В. Вербицька О.В.