Ухвала суду № 25872233, 27.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2012 року м. Київ К/9991/52821/11

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Борисенко І.В. Вербицька О.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2011 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2011 р.

у справі №2а-5423/10/1770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Камаз-Транс-Сервіс»

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма «Камаз-Транс-Сервіс»(далі -позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (далі -відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2011 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2011 р., позовні вимоги задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.11.2010 р. №000832344/0/23-318. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість зарахованого на рахунок платника у банку: за липень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалась у період з 01.06.2010 р. по 30.06.2010 р., та за серпень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалась у період з 01.07.2010 р. по 31.07.2010 р., за результатами якої складено акт від 27.10.2010 р. №1685/1308/23-300/03567150.

Зазначеним актом встановлено порушення позивачем, зокрема п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.2 «а»п. 7.7 ст. 7 Закону України «про податок на додану вартість».

На підставі вказаного акту податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.11.2010 р. №000832344/0/23-318, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 362 192,00 (у т.ч. за липень 2010 року на 108 428,00 грн., за серпень 2010 року на 253 764,00 грн.).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі -Закон) визначено, що бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, бюджетне відшкодування сформовано позивачем на підставі фактичної сплати податку на додану вартість у сумі коштів постачальниками ТОВ «НКС «Торговий Дім Євростандарт», ТОВ «А.В.С. -Систем», ТОВ «Онікс Союз»за дизельне паливо та запчастини у червні та липні 2010 року. Між позивачем та зазначеними контрагентами було укладено договори поставки нафтопродуктів та запчастин у червні та липні 2010 року.

Між позивачем та ТОВ «НКС «Торговий Дім Євростандарт»16.04.2010 р. було укладено договір поставки нафтопродуктів №99.

Відповідно до вказаного договору позивачем було отримано від ТОВ «НКС Торговий Дім Євростандарт»у червні 2010 року нафтопродукти (дизельне паливо) на загальну суму 650 567,22 грн., у т.ч. ПДВ - 108 427,87 грн., у липні 2010 року на загальну суму 671 119,98 грн., у т.ч. ПДВ - 111 853,33 грн., що було підтверджено видатковими накладними від 07.07.2010 р. №РН-0000478, від 29.07.2010 р. №РН-0000535, від 27.07.2010 р. №РН-0000525, від 04.06.2010 р. №РН-0000408, від 09.06.2010 р. №РН-0000419, від 11.06.2010 р. №РН-0000429, податковими накладними від 07.07.2010р. №526, від 29.07.2010 р. №592, від 27.07.2010 р. №580 та товарно-транспортними накладними.

Оплата була проведена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, що було підтверджено платіжними дорученнями від 07.07.2010 р. №32288, від 29.07.2010 р. №2585, від 27.07.2010 р. №2554, від 07.06.2010 р. №1870, від 08.06.2010 р. №1892, від 09.06.2010 р. №1902, від 11.06.2010 р. №1946.

На підставі вказаних господарських операцій з ТОВ «НКС «Торговий Дім Євростандарт», позивачем було сформовано податковий кредит у червні 2010 року на суму 108 427,87 грн. та у липні 2010 року на суму 111 853,33 грн.

Між позивачем та ТОВ «Онікс Союз»31.03.2010р. було укладено договір поставки нафтопродуктів №03/10.

Відповідно до вказаного договору позивачем було отримано від ТОВ «Онікс Союз»у липні 2010 року нафтопродукти (дизельне паливо) на загальну суму 843 213,24 грн., у т.ч. ПДВ - 140 535,54 грн., що підтверджується видатковими накладними від 23.07.2010 р. №554, від 22.07.2010 р. №553, від 21.07.2010 р. №552, від 16.07.2010 р. №509, від 15.07.2010 р. №508, від 14.07.2010 р. №469, від 12.07.2010 р. №454, від 09.07.2010 р. №427, від 08.07.2010 р. №426, податковими накладними від 23.07.2010 р. №3570, від 22.07.2010 р. №568, від 21.07.2010 р. №554, від 16.07.2010 р. №510, від 15.07.2010 р. №496, від 14.07.2010 р. №480, від 12.07.2010 р. №449, від 09.07.2010 р. №435, від 08.07.2010 р. №428, актами прийому-передачі від 23.07.2010 р., від 22.07.2010 р., від 21.07.2010 р., від 16.07.2010 р., від 15.07.2010 р., від 14.07.2010 р., від 08.07.2010 р., від 09.07.2010 р. та товарно-транспортними накладними.

Оплата була проведена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, що було підтверджено платіжними дорученнями від 21.07.2010 р. №2468, від 16.07.2010 р. №2431, від 16.07.2010 р. №2419, від 15.07.2010 р. №2389, від 13.07.2010 р. №2366, від 09.07.2010 р. №2335, від 08.07.2010 р. №2318.

На підставі вказаних господарських операцій з ТОВ «Онікс Союз»позивачем було сформовано податковий кредит у липні 2010 року на суму 140 535,54 грн.

Крім того, позивачем у липні 2010 року було отримано від ТОВ «А.В.С. - Систем»запчастини на суму 8 250,00 грн., у т.ч. ПДВ - 1 375,00 грн., що було підтверджено видатковими накладними від 19.07.2010 р. №ТС-0001267, від 30.07.2010 р. №ТС-0001384, та податковими накладними від 19.07.2010 р. №1256, від 30.07.2010 р. №1365.

Оплата була проведена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, що було підтверджено платіжними дорученнями від 29.07.2010 р. №2594, від 26.08.2010 р. №3097.

На підставі вказаних господарських операцій з ТОВ «А.В.С. -Систем»позивачем було сформовано податковий кредит у липні 2010 року на суму 1 375,00 грн.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на момент вчинення вищевказаних господарських операцій, відомості про зазначених контрагентів позивача знаходились в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб, а отже, відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», є достовірними.

З огляду на викладене, судова колегія суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що податковий кредит, сформований позивачем по господарських операціях із ТОВ «НКС «Торговий Дім Євростандарт», ТОВ «А.В.С. -Систем» та ТОВ «Онікс Союз»підтверджується первинними документами, що відповідають за змістом та формою вимогам Законів України «Про податок на додану вартість»та «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено що згідно інвентарного списку транспортних засобів, які обліковувались на балансі, станом на 01.09.2010 р. у позивача знаходилось 149 одиниць транспортних засобів.

Також, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.04.2003 р., позивач на праві колективної власності володів автозаправною станцією.

Зважаючи на викладене, суди дійшли обґрунтованих висновків, що придбане позивачем у контрагентів дизельне паливо та запчастини використовувались останнім у його господарській діяльності, що було підтверджено лімітно-заборонними картками, змінними звітами АЗС та відомостями на відпуск нафтопродуктів, а отже, вчинені позивачем господарські операції відповідають їх дійсному економічному змісту.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що невиконання контрагентами своїх зобов'язань зі сплати податку до бюджету не може бути підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені чинним законодавством умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження суми свого податкового кредиту.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що оскільки позивачем було дотримано вимоги Закону України «Про податок на додану вартість», необхідні для отримання бюджетного відшкодування за липень та серпень 2010 року, зменшення позивачу бюджетного відшкодування у зв'язку із неможливістю підтвердити фактичне надходження податку на додану вартість до бюджету по ланцюгу постачальників є необґрунтованим.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2011 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2011 р. у справі №2а-5423/10/1770 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБорисенко І.В. Вербицька О.В.