Ухвала суду № 25872223, 27.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2012 року м. Київ К/9991/18090/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Борисенко І.В. Вербицька О.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 р.

у справі №2а-12329/10/2070

за позовом Закритого акціонерного товариства завод «Південкабель»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківський окружний адміністративний суд від 01.12.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 р., задоволено адміністративний позов Закритого акціонерного товариства завода «Південкабель»(далі -позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові (далі -відповідач). Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.09.2010 р. №0000420840/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 3, 40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку позивача з питань достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за липень 2010 р.

За результатами перевірки складено акт від 17.09.2010 р. №3515/40-028/00214534, згідно висновків якого встановлено порушення п.п. 7.2.3 п.7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: завищення суми податкового кредиту за червень 2010 р. на 47 317, 00 грн. (за рахунок неправомірного віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість), що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за червень 2010 р. на 47 317, 00 грн.; завищення суми податкового кредиту за липень 2010 р. на суму 243 115, 00 грн. (за рахунок неправомірного віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість), що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2010 р. на 243 115, 00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 28.09.2010 р. №0000420840/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2010 р. на 47 317, 00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем до податкового органу подано декларацію з податку на додану вартість за липень 2010 р. У декларації зазначена сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 2 192 609 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сформований податковий кредит, на підставі накладних, виданих йому продавцями на загальну суму 47 317. 00 грн.: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агрінол»- податкова накладна від 08.06.2010 р. №8600000036 на суму 230 712,40, у тому числі податок на додану вартість - 38 452, 07 грн.; Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Промгаз України»- податкові накладні від 24.06.2010 р. №270 на суму 22 000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 3 666,67 грн. та від 01.06.2010 р. №234 на суму 500,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 83,33 грн.; Приватне підприємство «Тевес -Юніон»- податкові накладні від 25.06.2010 р. №381 на суму 9 000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 1 500,00 грн. та від 21.06.2010 р. №352 на суму 9 000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 1 500, 00 грн.; Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрокосм»- податкова накладна від 25.06.2010р. №10380/2 на суму 8 963,71 грн., у тому числі податок на додану вартість - 1 493,95 грн.; Товариство з обмеженою відповідальністю «АПО Харківцукрозбут»- податкова накладна від 02.06.2010 р. на суму 3 725,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 620, 83 грн.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для зменшення податковим органом заявленої позивачем до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість стало невстановлення факту сплати такого податку до бюджету у ланцюгу поставок товару. Податкова інспекція вказує, що Закон України «Про податок на додану вартість»обов'язковою підставою для формування складу податкового кредиту визначає фактичну надмірну сплату податку на додану вартість до бюджету, а не сам факт існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у ціні товару.

У той же час, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товарів та послуг, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

Єдиними підставами зменшення бюджетного відшкодування контролюючий орган визначає необхідність проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача.

Між тим, проведеною відповідачем перевіркою не виявлено порушень позивачем вимог податкового законодавства при визначенні суми податку на додану вартість та встановлено наявність відповідних податкових накладних, а також копій договорів купівлі-продажу, договору на постачання природного газу, товарно-транспортної накладної, договору про надання послуг по забезпеченню постачання природного газу, рахунків-фактур, видаткових накладних, актів прийому-передачі природного газу та актів виконання послуг, якими підтверджено реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія судів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 р. у справі №2а-12329/10/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБорисенко І.В. Вербицька О.В.