Ухвала суду № 25872209, 20.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2012 року м. Київ К-23169/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Моторний О.А. Муравйов О.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Білогірському районі АР Крим

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 06.10.2009 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2010 р.

у справі №2а-5590/09/8/0170

за позовом Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Білогірська»

до Державної податкової інспекції у Білогірському районі АР Крим

про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Білогірська»(далі -позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Білогірському районі АР Крим (далі -відповідач) про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 06.10.2009 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2010 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.03.2009 р. №0000281501/0 у частині стягнення штрафу у сумі 2000,00 грн., стягнуто на користь позивача з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань своєчасності сплати податку на прибуток до бюджету за 9 місяців 2008 р., за результатами якої складено акт від 12.03.2009 р. №1003/1501/03332518.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п.16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 5.3.1. п.5 3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими зондами».

За результатами проведеної перевірки було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 12.03.2009 р. № 0000281501/0 на суму 3260,96грн. за затримку на 83 календарних днів граничного строку сплати узгоджених сум податкових зобов'язань у вигляді штрафних санкцій у розмірі 20% та від 12.03.2009 р. № 0000291501/0 на суму 2463,50грн. за затримку на 98 календарних днів граничного строку сплати узгоджених сум податкових зобов'язань у вигляді штрафних санкцій у розмірі 50%.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для застосування до позивача штрафних санкцій стала несвоєчасна, на думку контролюючого органу, сплата підприємством сум самостійно узгоджених податкових зобов'язань.

Зазначений факт пов'язаний із тим, що суми, сплачені позивачем відповідно до платіжних доручень від 19.01.2009 р. №7 на суму 6000,00 грн. та від 28.01.2009 р. №19 на суму 4000,00 грн., зараховувалися в обліковій картці платника податків у рахунок погашення податкового боргу в порядку календарної черговості його виникнення.

Так, відповідач вказує на наявність права у податкової інспекції самостійно встановлювати черговість погашення податкових зобов'язань платника податків, а саме -направлення суми спрямованої платником податків на погашення поточного податкового зобов'язання, при веденні оперативного обліку платежів цього платника, на погашення податкового боргу за інший податковий період з того ж самого податку у порядку календарної черговості його виникнення.

Позивач, не погоджуючись з висновками контролюючого органу, заперечив факт погашення податкових зобов'язань у порядку, відображеному в акті перевірки, оскільки вважає, що платіжні доручення про сплату поточних податкових зобов'язань відповідач був зобов'язаний зараховувати у погашення зобов'язань зазначених платником у графі «призначення платежу».

Так, нормами п.1.2 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкове зобов'язання визначено як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 наведеного Закону, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до п.7.7 ст.7 цього ж Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) -у рівних пропорціях.

Наведена норма визначає правило, але не містить порядку або механізму його реалізації та не передбачає будь-якого суб'єктного складу, тобто переліку осіб, щодо яких вона застосовується, та переліку осіб, яким надано право її виконання.

Інші норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»також не встановлюють порядку та механізму погашення боргу за рахунок сплачених платником податків поточних податкових зобов'язань і в жодному разі не наділяють орган державної податкової служби повноваженнями здійснювати будь-які дії стосовно черговості сплати податкових зобов'язань чи погашення податкового боргу, зміни призначення платежу, вказаного платником податків, а також розпоряджатися його коштами.

Підпункт 8.6.2 п.8.6 ст.8 зазначеного Закону надає платнику податків право вільно здійснювати операції з коштами без узгодження з податковим органом.

Наявність податкового боргу за інші податкові періоди не позбавляє права платника податків виконати свої поточні податкові зобов'язання.

Зміст наведених правових норм дозволяє зробити висновок щодо відсутності повноважень у органу державної податкової служби змінювати призначення коштів, які сплачуються платником податків у рахунок погашення його податкових зобов'язань.

Відтак, своєчасна оплата позивачем поточних податкових зобов'язань, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи, свідчить на користь висновку про дотримання позивачем законодавчих вимог та безпідставності застосування штрафних (фінансових) санкцій контролюючим органом.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому рішення судів попередніх інстанцій скасуванню не підлягають, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Білогірському районі АР Крим залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 06.10.2009 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2010 р. у справі №2а-5590/09/8/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіМоторний О.А. Муравйов О.В.