Постанова № 25871871, 04.09.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

04.09.2012р. справа № 2а- 7981/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

представників:

позивача - Качур А.В.,

відповідача - Зорій І.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариствао з обмеженою відповідальністю "Наргус" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби проскасування рішень, -

встановив:

Позивач, ТОВ «Наргус», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові ДПС, №0000160044 від 27.04.2012 року та № 0000170044 від 27.04.2012 року

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення - рішення суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, на думку позивача, господарські взаємовідносини між ТОВ «Наргус»та контрагентом -ТОВ «Промислова група ДФМ»відбулись за правочином, котрий повністю відповідає вимогам закону, зобов'язання сторонами спірного правочину виконані належно, тобто в повному обсязі та своєчасно, будь-яких претензій між сторонами спірного правочину не існує, реальність господарських операцій підтверджується правильно оформленими первинними документами та фактом оплати вартості товару. Посилаючись на вказані мотиви, позивач стверджував про відсутність у ТОВ «Наргус»наміру на безпідставне отримання податкової вигоди у спірних правовідносинах. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд ухвалити рішення про його задоволення.

Відповідач, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові ДПС, з поданим позовом не погодився, зазначивши, що за результатами перевірки діяльності контрагента позивача -ТОВ „Промислова група ДФМ", Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області складено акт № 796/23-309/30661533 від 13.02.2012р., де викладено судження про неможливість здійснення даним суб'єктом права будь-якої господарської діяльності. На думку відповідача, згідно з законом згаданого висновку є цілком достатньо для судження про заниження ТОВ «Наргус»податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток. Посилаючись на викладені у запереченнях мотиви, представник відповідача у судовому засіданні просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, ТОВ «Наргус», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з ідентифікаційним кодом - 22628517, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) у Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові ДПС.

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому перелічені обставини згідно з ч.1 ст.11, ч.2 ст. 49, ч.1 ст.71, ч.3 ст.72, ч.2 ст.76 КАС України перед судом додатково не доказуються.

З 05.04.2012р. по 09.04.2012р. Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові ДПС була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності ТОВ «Наргус»(ідентифікаційний код -22628517) по взаємовідносинам з ТОВ «Промислова група ДФМ» (ідентифікаційний код -30661533) за період лютий -березень 2011р.

Результати перевірки оформлені актом від 11.04.2012 року № 33/44-011/22628517.

27.04.2012р. з посиланням на даний акт СДПІ по РВПП у м. Харкові ДПС було винесено податкове повідомлення-рішення №0000170044, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 56.777,00 грн. (основний платіж - 56.776,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -1,00 грн.), та податкове повідомленням-рішенням № 0000160044, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 46.972,00 грн. (основний платіж -46.971,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -1,00 грн.)

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних рішень слугувало відображене в акті від 11.04.2012р. № 33/44-011/22628517 судження суб'єкта владних повноважень про порушення ТОВ «Наргус»п.3.1. ст.3., п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.1 ст.138, п.138.8 ст.138, п.198.1 ст.198, Податкового кодексу України, а саме: зайве віднесення на розрахунки з державою по податку на прибуток та податку на додану вартість показників первинних документів, складених у межах нікчемного правочину з ТОВ «Промислова група ДФМ».

У ході розгляду справи судом достеменно встановлено, представником відповідача визнано, що єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов такого судження, є виключно висновки Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області про неможливість проведення контрагентом позивача - ТОВ «Промислова група ДФМ»- господарської діяльності, котрі відображені в акті №796/23-309/30661533 від 13.02.2012р..

Жодних інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення не покладено.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 11.04.2012р. № 33/44-011/22628517, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив, що між позивачем, ТОВ «Наргус»(в якості покупця), та ТОВ «Промислова група ДФМ» (в якості постачальника) було укладено договір купівлі -продажу нафтопродуктів № 22 від 04.02.2011 р., предметом якого є купівля-продаж парафіну нафтового твердого марки П-2 (згідно специфікації).

Оцінивши згаданий правочин за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірний правочин був укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірний правочин не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному обороті, сторони спірного правочину мають правовий статус платників ПДВ.

Таким чином, спірний договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до матеріалів справи виписані ТОВ «Промислова група ДФМ»податкові накладні №16 від 10.02.2011 р. на суму 50.516, 50 грн. (у тому числі ПДВ -8.419, 42 грн.), №30 від 28.02.2011р. на суму 115.020, 00 грн. (у тому числі ПДВ -19.170, 00 грн.), №57 від 29.03.2011р. на суму 116.291,00 грн. (у тому числі ПДВ -19.381, 83 грн.) та видаткові накладні №29 від 10.02.2011р. на суму 50.516, 50 грн (у т.ч. ПДВ -8.419, 42 грн.), №40 від 28.02.2011р. на суму 115.020, 00 грн (у т.ч. ПДВ -19.170, 00грн.), №97 від 29.03.2011 р. на суму 116.291, 00 грн. (у т.ч. ПДВ -19.381, 83грн.).

Суд зазначає, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, відповідно до ч.2 ст. 9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми або змісту, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Приєднані до справи документи про рух безготівкових коштів, а саме: копії платіжних доручень №7941 від 21.02.2011р. на суму 50.516,50 грн., №8128 від 09.03.2011р. на суму 115.020, 00 грн., №8608 від 14.04.2011р. на суму 116.291,00грн засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товару, отриманого за вказаним вище правочином, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. Суд бере до уваги, що з огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як по-перше, здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи, а по-друге, є можливими до перевірки з боку суб'єктів фінансового моніторингу. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та вказаного в акті перевірки контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про рух безготівкових коштів є належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій. В силу закону отримання податковим органом акту перевірки, в якому викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Факт перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується приєднаними до справи товарно-транспортними накладними: БЗС б/н від 10.02.2011р., БЗС 28/02 від 28.02.2011р., БЗС б/н від 29.03.2011р.

Досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що позивачем надані достатні докази стосовно транспортування товару, а також докази оприбуткування та складського обліку придбаних товарів.

Як вбачається з пояснень представника позивача та підтверджуються матеріалами справи, придбання товарів за договором № 22 від 04.02.2011р. було необхідно ТОВ «Наргус»для використання у власному виробництві.

Відповідач в ході розгляду справи за правилами ч.2 ст.71 КАС України наведеного доводу платника податків не спростував. Суд зазначає, що означений довід платника податків не суперечить витребуваним і долученим до справи документам про напрям господарської діяльності ТОВ «Наргус»та наявним у ТОВ «Наргус»технічним ресурсам.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушення закону ґрунтується лише на мотивах акту, складеного Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області за наслідками перевірки діяльності контрагента позивача -ТОВ «Промислова група ДФМ»від 31.08.2011 р. № 796/23-309/30661533 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Промислова група ДФМ»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період січень - листопад 2011р.

Втім, з цього приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Оскільки висновки СДПІ про формування позивачем витрат з податку на прибуток і податкового кредиту з ПДВ без дотримання вимог ст.ст. 3, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. ст. 138, 198 Податкового кодексу України ґрунтуються лише на складеному Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області акті про результати перевірки контрагента позивача, то слід зробити висновок про недоведеність факту вчинення позивачем податкового правопорушення.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, наданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином; відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників; відповідачем не подано доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірного правочину, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином. У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності ТОВ «Наргус». Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним правочином, вчинений правочин об'єктивно не був потрібний для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірним правочином були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Таким чином, суд робить висновок, що викладене в акті перевірки судження відповідача про порушення ТОВ «Наргус»п.3.1 ст.3, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.1 ст.138, п. 138.8 ст.138 та п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Податкового кодексу України при справлянні ПДВ та податку на прибуток.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірним податковим повідомленням-рішенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ТОВ «Наргус»до СДПІ по РВПП у м. Харкові ДПС про скасування рішення - задовольнити.

Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби № 0000170044 від 27.04.2012 та № 0000160044 від 27.04.2012р.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі складена 05.09.2012 р.

Суддя А.В. Сліденко