Рішення № 25848495, 30.08.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-2/8836-2012 30.08.12

За позовомПриватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія»ДоПублічного акціонерного товариства "Страхова компанія «Статус»Провідшкодування шкоди в порядку регресу та пені, всього в сумі 10321,11грн.Суддя Домнічева І.О.

Представники:

від позивача Мельніченко О.Д.

від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія»до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія «Статус»про відшкодування шкоди в порядку регресу та пені, всього в сумі 10321,11грн.

Ухвалою від 05.07.2012р. Господарським судом міста Києва за вищевказаним позовом порушено провадження у справі.

Від позивача 19.07.2012р. через відділ діловодства суду надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

Представники відповідача в призначене судове засідання вдруге не з`явились, про поважні причини їх неявки в судове засідання суд не повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Вимоги ухвали суду від 05.07.2012р. відповідачем не виконано.

Від Моторно (транспортного) страхового бюро України через відділ діловодства суду 19.07.2012р. надійшла відповідь на судовий запит.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

За таких обставин справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При розгляді матеріалів справи встановлено, що:

30.12.10р. між позивачем та Осипенко Т.Ю. був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № ЗУ. ДМт 06-01.7139.

Предметом даного договору є страхування майнових інтересів потерпілого, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу -автомобіля Daewoo Matiz, д.р.н. АС 8728 ВА.

09.07.11р. на вул. Ковельська в м. Луцьку сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю застрахованого автомобіля та транспортного засобу «ІЖ», д.р.н. В 4785 ВН під керуванням Петрука В.П.

Відповідно до Постанови Луцького міськрайонного суду від 29.07.11р., ДТП сталася в результаті порушення Петруком В.П. Правил дорожнього руху України та останнього було визнано винним у вчиненні правопорушення за статтею 124 КУпАП.

Цивільно-правова відповідальність Петрук В.П. на момент скоєння вказаної ДТП була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «Статус»на підставі полісу № ВЕ/8490006.

На виконання умов договору страхування, з урахуванням наданого страхувальником акту виконаних робіт, позивачем виплачено страхове відшкодування в розмірі 10942,17 грн.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 119-1 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"( у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Отже, відповідно до вищенаведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

За таких обставин саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати регресний позов до суду.

Відповідно до абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Таким чином сума страхового відшкодування становить 9942,17 грн.

В частині заявлення Позивачем до стягнення 378,94 грн. пені за прострочення сплати йому Відповідачем страхового відшкодування в порядку регресу, суд зазначає наступне.

Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено розміру неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП.

За ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається укладення між сторонами по справі письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних - регресних правовідносинах сторін, також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення заявленої позивачем 589,02 грн. пені.

Крім того, згідно з п. 37.2 ст. 37 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Тобто, положення п. 37.2 ст. 37 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика (аналогічної думки дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 4/17-3520-2011 від 27.03.2012р.).

Крім того, відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, як вже було зазначено, виходячи зі змісту норм ст. 992 ЦК України та п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Отже, ні Цивільним кодексом України, ні Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею).

За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

З огляду на вказані обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 378,94 грн., нарахованої на суму страхового відшкодування, не підлягають задоволенню.

За таких обставин та керуючись ст. ст. 49, 82 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія «Статус»(м. Київ, проспект Возз'єднання, 15, офіс 109; код ЄДРПОУ 31201694) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія»(м. Київ, вул. Борщагівська, 145; код ЄДРПОУ 23734213) 9942 (дев'ять тисяч дев'ятсот сорок дві) грн. 17 грн. - суму страхового відшкодування та 1550 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят) грн. 43 коп. -суму судового збору.

В решті вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 04.09.12р.

Суддя І.О. Домнічева