Ухвала суду № 25833167, 27.08.2012, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1328/2-1725/11 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є.

Провадження № 22-ц/1390/4717/12 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

Категорія справи: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого -судді Цяцяка Р.П.,

суддів Струс Л.Б. і Шеремети Н.О.,

при секретарі Служалі А.Ю.,

за участю Залізняка Р.Є., Котовщикова Р.А. і Кравчука Р.С. -представників ПАТ „АКБ „Львів"; відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства „Акціонерно-комерційний банк „Львів" на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 травня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2011 року Публічне акціонерне товариство „Акціонерно-комерційний банк „Львів" (в подальшому -„Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 2007S0171, укладеним між згаданими сторонами 11.05.2007 року (у подальшому -„Кредитний договір"), позовні вимоги по якому в ході провадження у справі неодноразово уточнювались (а.с. 3-5, 37-38, 118-119), у якому просило суд ухвалити рішення, яким стягнути на користь Банку з відповідача ОСОБА_6 „за рахунок належного йому майна та коштів, у тому числі за рахунок нерухомого майна -нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1" (в подальшому -„Предмет іпотеки") заборгованість за згаданим Кредитним договором у розмірі 229 950 доларів 79 центів США, що по курсу НБУ станом на 05.04.2012 року еквівалентно 1 836 823 грн. 91 коп., а також судові витрати Банку по справі у розмірі 1 820 грн. (а.с. 118-119).

В ході судового розгляду справи відповідач ОСОБА_6 22.11.2011 року подав до суду зустрічний позов до Банку, у якому просив суд ухвалити рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову Банку в частині позовних вимог про стягнення суми боргу з урахуванням пені за Кредитним договором і зверненні стянення на предмет іпотеки; розірівати Кредитний договір та Договір іпотеки, укладений між згаданими сторонами 25.05.2009 року (у подальшому -„Договір іпотеки"), а також стягнути з Банку на його користь судові витрати (а.с. 54-57).

Оскаржуваним рішенням первісний позов Банку задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_6 на користь Банку заборгованість за Кредитним договором у розмірі 229 950 доларів 79 центів США, по курсу НБУ станом на 05.04.2012 року еквівалентно 1 836 823 грн. 91 коп., а також судові витрати у розмірі 1 733 грн.

Цим же рішенням задоволено зустрічний позов ОСОБА_6 до Банку та розірвано Кредитний договір від 11.05.2007 року та Договір іпотеки від 25.05.2009 року (а.с. 166-167).

Рішення в частині часткового задоволення позовних вимог Банку суд мотивував тим, що позовна вимога Банку про стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за Кредитним договором за рахунок належного йому майна та коштів, у тому числі - за рахунок Предмета іпотеки (нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1), по своїй суті є вимогою про звернення стягнення на заставне майно, однак Банком в порушення вимог ст. 39 Закону України " Про іпотеку" не проведено оцінку Предмета іпотеки і не зазначена початкова ціна для його подальшої реалізації. Крім цього, Банком не уточнено наявність та розмір іншого майна, що на праві власності належить відповідачу, і питання порядку виконання рішення суду має бути вирішено державним виконавцем з врахуванням вимог Закону України „Про виконавче провадження".

Рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 за зустрічним позовом суд мотивував тим, що договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія - однією із форм кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту кількома частинами (траншами). Оскільки в договорі про відкриття кредитної лінії передбачено всі істотні умови, необхідні для кредитного договору, то зобов'язання з надання кредиту є дійсним із моменту укладення кредитного договору - договору про відкриття кредитної лінії. У п.1.1 укладеного між сторонами договору визначено ціну договору - 300 000 дол. США, проте на підставі заяв ОСОБА_7 йому було видано лише 180 000 доларів США, незважаючи на те, що 29.01.2009 року, 27.02.2009 року і 26.12.2008 року ОСОБА_6 звертався з заявами про видачу на виконання умов договору відповідно 55 000 доларів США., 60 000 доларів США та 140 000 доларів США, проте вказані суми не були виплачені, що позбавило ОСОБА_6 можливості отримати всі обумовлені договором кошти для здійснення ремонту приміщення, що стверджується показами в судовому засіданні свідка ОСОБА_8, яка у період 2007-2009 років працювала в Банку на посаді начальника відділу супроводження кредитів фізичних осіб та особисто приймала згадані заяви у ОСОБА_6, на яких стоять її підписи, однак ОСОБА_6 усно було відмовлено у видачі вказаних в заявах сум з підстав відсутності коштів у банку в зв'язку з економічною кризою та зміною курсу валют.

Дане рішення оскаржив Банк.

Апелянт просить рішення суду в частині вирішення позовних вимог за первісним позовом змінити, ухваливши його в цій частині у такій редакції: „Стягнути з ОСОБА_6 (ідент. номер - НОМЕР_1) за рахунок нерухомого майна - нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту - 21798891) на користь ПАТ АКБ «Львів» (ЄДРПОУ 09801546), суму заборгованості за Кредитним договором №200780171 від 11.05.2007 року в розмірі 229 950 (двісті двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят) доларів США 79 центи, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 05.04.2012 року становить 1 836 823 (один мільйон вісімсот тридцять шість тисяч вісімсот двадцять три) гривні 91 копійку", а в частині задоволення позовних вимог за зустрічним позовом -скасувати і в цій частині ухвалити нове, яким у задоволенні зустрічного позову повністю відмовити, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права.

Вважає, що суд, задовольняючи позов у частині стягнення заборгованості за Кредитним договором, але відмовляючи у зверненні на предмет іпотеки, неправомірно не застосував до спірних правовідносин такі норми законодавства, як ст.ст. 572, 589, 590 ч.2 ЦК України та ч.1 ст. 7 Закону України „Про іпотеку".

Вважає, що суд, задовольняючи зустрічний позов, неправомірно послався лише на доводи і докази ОСОБА_6, не взявши при цьому доводів та доказів наданих Банком.

Стверджує, що ОСОБА_6 не звертався до Банку з заявками на видачу чергових траншів кредитних договорів від 26.12.2008 року, від 29.01.2009 року і від 27.02.2009 року, які з'явилися (по версії апелянта) лише під час подачі до суду зустрічного позову ОСОБА_6 і були сфальсифіковані ОСОБА_9, проти якої, як службової особи Банку, порушено кримінальну справу за вчинення службового підроблення та заволодіння чужим майном шляхом зловживання сдужбовим становищем за ознаками злочину, передбаченого ст.ст. 191 ч.5, 358 ч.3, 366 ч.2 КК України, яка на даний час розглядається Личаківським районним судом м. Львова.

Вважає, що у Банку були законні підстави для відмови у видачі чергових траншів, оскільки у відповідності до п. 1.9 Кредитного договору зобов'язання по видачі кредиту (чергового траншу на вимогу позичальника) не є для Банку безумовно обов'язковими, оскільки пов'язані з умовою попереднього виконання позичальником всіх умов кредитування, які передбачені Кредитним договором, а також чинним законодавством для надання кредиту, які ОСОБА_6 виконані не були.

Вважає неправомірним розірвання Договору іпотеки з посиланням на ст. 593 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони ОСОБА_6 і його представника, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, а підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи, і ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів (ст. 57), та що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості і що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст.ст. 10 і 60).

Свої позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_6 (поданим до суду 22.11.2011 року -а.с. 54) обґрунтовував (зокрема) тим, що Банком в порушення умов Кредитного договору йому не було видано чергових траншів кредиту за його заявками від 26.12.2008 року, від 29.01.2009 року і від 27.02.2009 року, які були прийняті Банком і копії яких долучені до його зустрічного позову (а.с. 62, 63, 64).

Оспорюючи твердження ОСОБА_6 про подачу таких заявок до Банку у Запереченнях на зустрічну позовну заяву від 26.01.2012 року, Банк покликається на „відсутність в Банку цих заявок, а також відсутністю доказів направлення цих заявок на адресу Банку та доказів отримання Банком зазначених заявок" (а.с. 95).

В той же час, доказом отримання вище згаданих заявок Банком є підписи на цих заявках про їх отримання уповноваженого на це працівника Банку ОСОБА_9 (яка, як вбачається з оглянутої в судовому засіданні кредитної справи, приймала також і всі інші заявки ОСОБА_6 на видачу чергових траншів кредиту), яка будучи допитаною в суді першої інстанції в якості свідка (а.с. 154, 155), засвідчила факт подачі таких заявок ОСОБА_6 до Банку, прийняття їх нею та про відмову ОСОБА_6 у видачі чергових траншів кредиту за згаданими заявками з підстав відсутності коштів у Банку у зв'язку з економічною кризою та зміною курсу валют.

У Висновках про результати службового розслідування ..., проведеного Банком і поданих ним до суду (а.с. 134-135), епізоди, пов'язані з вище згаданими заявками ОСОБА_6, не зазначені.

Представники апелянта в ході судового розгляду справи судом апеляційної інстанції визнали, що епізоди, пов'язані з вище згаданими заявками ОСОБА_6, не фігурують також і у матеріалах кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_9, на наявність якої наголошується у доводах апеляційної скарги.

Як вбачається з Заяви про злочини, датованої 23.07.2012 року, Банк звернувся до правоохоронних органів з приводу фальсифікації (по версії Банку) вище згаданих заявок лише в ході судового розгляду даної справи судом апеляційної інстанції (а.с. 208-211), однак станом на день винесення судом апеляційної інстанції судового рішення по апеляційній скарзі Банку (27.08.2012 року) жодного процесуального документу правоохоронними органами по вище згаданій Заяві про злочини не прийнято.

За вище наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги про фальсифікацію заявок ОСОБА_6 від 26.12.2008 року, від 29.01.2009 року і від 27.02.2009 року до уваги прийматись не можуть.

Пунктом 1.9 Кредитного договору (на який посилається Банк в обґрунтування доводів апеляційної скарги) дійсно встановлено, що зобов'язання по видачі кредиту (чергового траншу на вимогу Позичальника) не є для Банку безумовно обов'язковим, однак цим же пунктом встановлено, що у разі недостатнього забезпечення Банку кредитними ресурсами, виникнення інших обставин, що мають об'єктивний вплив на ринок кредитних ресурсів і ускладнюють залучення необхідної суми на видачу кредиту, „Банк вправі обмежити надання кредиту і припинити кредитування на термін дії вищезазначених чинників, повідомивши про це Позичальника" (а.с. 8).

Будь-яких доказів про повідомлення Позичальника (ОСОБА_6.) про обмеження надання останньому кредиту чи про припинення його кредитування -з посиланням на причини такого обмеження чи припинення -Банком до суду подано не було.

Неодноразове незадоволення Банком заявок ОСОБА_6 про видачу чергових траншів кредиту -за відсутності повідомлень останнього про причини і терміни зі сторони Банку -є істотним порушенням умов Кредитного договору зі сторони Банку, а відтак суд першої інстанції вправі був задовольнити позовну вимогу ОСОБА_6 про розірвання Кредитного договору з підстав, що передбачені ст. 651 ЦК України -з одночасним задоволенням в повному обсязі позовної вимоги Банку про стягнення з ОСОБА_6 на користь Банку заборгованості за цим Кредитним договором в порядку дострокового погашення Позичальником існуючої заборгованості. Зокрема, п. 5.1.4 Кредитного договору передбачено право Банку на вимогу до Позичальника про дострокове погашення існуючої заборгованості -з одночасним розірванням Кредитного договору.

За Кредитним договором основним зобов'язанням Банку було надання ОСОБА_6 кредиту для споживчих потреб і це зобов'язання Банку з моменту розірвання Кредитного договору є припиненим, а відтак суд вправі був розірвати Договір іпотеки з підстав припинення основного зобов'язання.

В той же час, за рішенням суду у ОСОБА_6 виникає зобов'язання про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором, яке підлягає виконанню у порядку, передбаченому Законом України „Про виконавче провадження" для примусового виконання судових рішень.

З урахуванням вище наведеного колегія суддів приходить до висновку про те, що підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні і апеляційну скаргу на нього, яка не спростовує висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерно-комерційний банк „Львів" відхилити та залишити рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 травня 2012 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: