Рішення № 25812799, 20.08.2012, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" серпня 2012 р.Справа № 1/40/5022-546/2012

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Чопка Ю.О.

Розглянув справу

за позовом Приватного підприємства "Редакція газети "Вільне життя", вул. Живова, 26/55, м. Тернопіль

до Приватного акціонерного товариства "Тернопільський видавничо-поліграфічний комбінат "Збруч" Корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія", вул. Живова, 11, м. Тернопіль.

про застосування наслідків нікчемного правочину до договору оренди нерухомого майна №37, укладеного 1 жовтня 2009р. та стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Тернопільський видавничо-поліграфічний комбінат "Збруч", м. Тернопіль, вул. Живова, 11 - 55 974 грн. 34 коп. подвійного розміру одержаної орендної плати на виконання нікчемного правочину.

За участю представників від:

Позивача: Зварич Орест Богданович, адвокат, довіреність № б/н від 07.12.2011 р.

Дікальчук Богдан Іванович, засновник ПП "Вільне життя".

Відповідача: Руда Любов Володимирівна, доручення № 119 від 27.07.2011р.

В розпочатому судовому засіданні учасникам судового процесу роз'яснено права і обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22,27, 81-1 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового засідання не здійснювалась.

Суть справи:

Приватне підприємство "Редакція газети "Вільне життя", м. Тернопіль, вул. Живова, 26/55 звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину до договору оренди нерухомого майна №37, укладеного 1 жовтня 2009р. та стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Тернопільський видавничо-поліграфічний комбінат "Збруч", м. Тернопіль, вул. Живова, 11 - 55 974 грн. 34 коп. подвійного розміру одержаної орендної плати на виконання нікчемного правочину.

Ухвалою господарського суду від 04.07.2012 р. порушено провадження у даній справі, та призначено її розгляд на 25.07.2012 р., який в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, відкладався на 17.08.2012р. на 15:00 год., на підставі клопотання представника позивача. В судовому засіданні 17.08.2012р., оголошувалась перерва до 20.08.2012р. для надання додаткових документів до справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач щодо нікчемності договору №37 від 01.10.2009р. посилається на приписи ч. 1 ст. 284 ГК України, ст. 126 ЗК, ч. 1 ст. 638, 760, 181, 182, 203, 210, 215, 792, 793, 798, 810 ЦК України, норми ЗУ "Про оренду землі", та зазначає, що даний договір укладений без належних повноважень, оскільки на момент укладення договору оренди відповідач не був власником земельної ділянки по вул. Живова, 11 м. Тернополя, на якій розташовано нерухоме майно, бо з 1992року така земельна ділянка була у фактичному користуванні Колективного підприємвта "Редакція газети "Вільне життя", яке 20 років знаходилось в одному будинку і на одній території з державним поліграфічним комбінатом "Збруч". Тоді КП з дозволу управління архітектури і містобудування Тернопільської міської ради, а також з дозволу офіційного землекористувача -комбінату "Збруч" звело на вказаній ділянці металевий павільйон для зберігання газетного паперу (копія листа КП головному архітектору м. Тернополя від 10.06.1992р. №12 з відповідними дозволами, підписами та печатками, копія постанови Тернопільського міськрайонного суду від 25.05.2009р.). Також щодо розміру орендної плати, то така плата як зазначає позивач у позові мала б бути меншою, так як вартість майна не вказана в Договорі та акті приймання-передачі нерухомого майна. Крім того, в обґрунтування позовних вимог щодо нікчемності договору позивач зазначає, що відповідач застосував щодо позивача обман, так як знав, що не був власником земельної ділянки, тобто частини майна, яке передав в оренду; право оренди земельної ділянки оформляється договором, що реєструється; право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Позовні вимоги ґрунтуються на твердженні позивачем про те, що акт приймання-передачі нерухомого майна від 01.10.2009р. суперечить Договору, згідно з актом відповідач передав позивачеві "майданчик з твердим покриттям", тобто лише частину майна, вказаного в договорі, решту майна: дах, фасад чи торцева сторона будівлі видавничого корпусу" позивачеві в порушення умов Договору не передали. Разом з тим, позивач зазначає, що текст Договору оренди та Акта запропонований відповідачем, тому позивач не вникав у зміст цих документів, вважаючи це формальністю. В Договорі та Акті не вказано вартість майна, до якого саме виду нерухомого майна належить "майданчик з твердим покриттям", дах, фасад і який склад майна; не визначене індивідуальними ознаками майно.

Представниця відповідача в судовому засіданні додала до матеріалів справи довідку №68 від 15.08.2012р., по суті якої випливає, що згідно книги обліку основних засобів дороги та господарські майданчики з твердим покриттям, влаштовані на земельній ділянці площею 2.1966 гектарів перебувають на балансі ПРАТ "ТВПК Збруч", інв. №96 балансовою вартістю 117301, 34 грн., залишковою вартістю 59149, 51 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю. Враховуючи норми ст. 210, 215 ЦК та ін. зазначив, що відповідач не провів державної реєстрації договору оренди нерухомого майна від 01.10.2009р. №37 та приховав від позивача, що орендодавець не є власником земельної ділянки. Незрозумілий предмет договору оренди земельної ділянки, так як в акті прийому-передачі нерухомого майна від 01.10.2009р. зазначено інший предмет оренди. В судовому засіданні представник позивача просив представницю відповідача пояснити визначення щодо предмету оренди. Крім цього, представник позивача вказує на недійсність доручення відповідача на представництво в суді (щодо найменування підприємства відповідача).

Представниця відповідача по суті викладеного в запереченні №59 від 23.07.2012р. підтримала в судовому засіданні. Пояснила, що відповідачем по акту передано позивачу в оренду господарський майданчик з твердим покриттям загальною площею 288 кв.м., на якому позивач розмістив металеву конструкцію складського приміщення для здійснення господарської діяльності, а не земельна ділянка, як стверджує позивач. Законом не передбачено, що договір оренди майданчика з твердим покриттям потребує держреєстрації. Строк дії договору оренди припинився 01.10.2011р. Відповідач - Відкрите акціонерне товариство "Тернопільський видавничо-поліграфічний комбінат "Збруч" не надав дозволу на подальше продовження строку зазначеного договору. Земельна ділянка передана відповідачу на праві власності на підставі державного акту (копія акту на право постійного користування землею І-ТР №000093, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею №611 від 27.09.2001р.)

З врахуванням ч. 1 ст. 760 ЦК України, в судовому засіданні представник позивача просить представницю відповідача надати визначення майна з індивідуальними ознаками. Представниця відповідача пояснила, що з того часу як збудували та заасфальтували майданчик можна вважати його визначеним індивідуальними ознаками. В судовому засіданні представниця відповідача зазначила, що про найменування установи відповідача йдеться в наказі зборів акціонерів. Підприємство відповідача є державною структурою.

Представниця відповідача на вимогу суду, згідно супровідного листа №69 від 20.08.2012р., в судовому засіданні просить суд додати до матеріалів справи копії документів, зазначених в переліку додатків.

Представники позивача в судовому засіданні ознайомились із вищевказаними представленими відповідачем документами. Щодо додання до матеріалів справи копій договорів оренди №№51, 74, 110 представники позивача заперечили, бо такі не мають значення для вирішення даного спору по суті; що ж до інших документів (згідно додатку), то про їх додання до матеріалів справи в судовому засіданні не заперечували.

Суд додав до матеріалів справи копії документів, вказаних в додатку до супровідного листа №69 від 20.08.2012р., крім копій договорів оренди №№51, 74, 110, які не мають значення для вирішення даного спору по суті.

Позивач не надав суду жодних матеріалів щодо підтвердження його тверджень щодо невідповідності розміру орендної плати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та представниці відповідача, оцінивши представлені сторонами докази, господарський суд встановив:

Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні та фізичні особи - підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Пунктом 2 статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

01 жовтня 2009 року між Відкритим акціонерним товариством "Тернопільський видавничо-поліграфічний комбінат "Збруч" (орендодавець) і Приватним підприємством "Редакція газети "Вільне життя" (орендар) підписано договір №37 оренди нерухомого майна (надалі -Договір).

Згідно умов Договору Відповідач зобов'язався передати позивачеві у платне строкове користування для встановлення вагончика "майданчик з твердим покриттям, дах фасад чи торцева сторона будівлі видавничого корпусу (майно), виробничого корпусу загальною площею 288кв.м., що на вул. Живова, 11, м. Тернополя.

Орендна плата за користування майном з урахуванням індексу інфляції становила 2304грн. на місяць (п.4.1 Договору).

Згідно акта приймання-передачі нерухомого майна від 01.10.2009р. позивач - Приватне підприємство "Редакція газети "Вільне життя" прийняв, а відповідач -ВАТ "Тернопільський виробничо-поліграфічний комбінат "Збруч" передав у строкове платне користування майно: майданчик з твердим покриттям, площею 288 кв.м.

Термін дії Договору з 01 жовтня 2009р. по 30 вересня 2010р. (п.9.1 Договору).

На виконання умов Договору, за весь період дії Договору, позивач сплатив відповідачу 27987 грн. 17 коп. орендної плати, що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень.

У 2011році відповідач привів свої установчі документи у відповідність до вимог Закону України "Про акціонерні товариства" та змінив своє найменування на Приватне акціонерне товариство "Тернопільський видавничо-поліграфічний комбінат "Збруч" Корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія" (ідентифікаційний код 31195796), що підтверджується як копією Статуту товариства так і поданою копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи.

Відповідно до ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року (далі ГК України), господарське зобовязання, одним з видів якого є майново-господарське зобов'язання (цивільно-правове), виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один субєкт зобовязаний вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання регулюються нормами Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року (далі ЦК України) з урахуванням особливостей ГК України.

Правочином, згідно ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України, є дія особи, яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, до яких застосовуються загальні положення про зобов'язання.

Згідно ст. 11 ЦК України, 174 ГК України, підставою для виникнення таких господарських зобов'язань є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 207 ГК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового права та інтересу, у спосіб визначений даними нормами закону, одним з яких є визнання правочину (господарського зобов'язання) недійсним.

У відповідності до Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті відносин між сторонами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину (договору), згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 1 Закону України "Про оренду землі" (161-14), а також ст. 93 ЗК України, визначає оренду землі як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Стаття 13 Конституції України, серед іншого визначає, що земля, яка знаходяться в межах території України, є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною другою статті 125 Земельного кодексу України встановлено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Також статтею 18 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Згідно із статтями 210 ЦК України та 640 ЦК України, не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Відповідно до ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Ст. 181 Цивільного кодексу України передбачено, що До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. . Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Згідно з ч. 1 ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі підлягає державній реєстрації й на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України, ст. 18 Закону України "Про оренду землі", і є укладеним з моменту такої реєстрації. У разі внесення змін до договору оренди він підлягає перереєстрації.

Відповідно, права і обов'язки, в тому числі щодо сплати орендної плати, підставою виникнення яких є договір оренди землі, виникають з набуттям чинності цього договору після його державної реєстрації.

За змістом ст. 180 ГК України, ст. 10 Закону України "Про оренду землі", розмір орендної плати є істотною умовою договору оренди.

Вирішуючи спір по суті суд враховує, що відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та ч.2 п.1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними"№ 02-5/111 від 12.03.1999 р., правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та і з застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Тому, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як свідчать матеріали справи та зазначено позивачем в позовній заяві і підтверджено представницею відповідача в судовому засіданні, договір оренди нерухомого майна від 01.10.2009 р. не був зареєстрований у встановленому законом порядку. Представниця позивача в судовому засіданні пояснила, що предметом договору оренди є майданчик з твердим покриттям, а тому державної реєстрації такий правочин не потребує. Відтак, господарський суд вважає договір оренди нерухомого майна №37 від 01.10.2009 р. неукладеним.

Майданчик (асфальтований, бетонний, з щебеневим покриттям, стоянка для автомобілів) -земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

При цьому суд зазначає, що наявність чи відсутність в договорі істотних умов відноситься до питання порядку укладення договору і не може бути підставою для визнання недійсним договору, а тому посилання позивача на відсутність істотних умов в договорі як на підставу недійсності даного договору до уваги судом не приймаються.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Рішенням суду не може бути зобов'язано сторони здійснити державну реєстрацію правочину, оскільки це суперечить загальним засадам цивільного законодавства - свободі договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК). Норма частини третьої статті 182 ЦК щодо можливості оскарження до суду відмови у державній реєстрації, ухилення від державної реєстрації, відмови від надання інформації про реєстрацію застосовується лише щодо дій (бездіяльності) органів, які здійснюють таку реєстрацію.

Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом.

Згідно зі змістом ст. 215 ЦК України недійсним може бути визнано лише укладений договір, а відтак в задоволенні позовних вимог про застосування наслідків нікчемного правочину -Договору оренди нерухомого майна №37 від 01.10.2009р. та такими, що суперечать законодавству України вимог в частині стягнення з відповідача подвійного розміру збитків в сумі 55974грн. 34коп., суд відмовляє, оскільки даний Договір в установленому законом порядку є неукладеним та на час звернення до суду не несе для позивача жодних правових наслідків.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст.ст.4-3,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У відповідності до ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Судові витрати на підставі ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, ст. 18, 20 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 6, 210, 215,640, 654 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову - відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Протягом десяти днів з дня складання повного тексту цього рішення сторони мають право подати апеляційну скаргу до Львівського апеляційного господарського суду через цей суд.

Повний текст рішення виготовлено 27 серпня 2012р.

Суддя Ю.О. Чопко