Постанова № 25807781, 20.08.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 серпня 2012 року 15:26 № 2а-6859/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Макаренко О.С. та представників сторін:

від позивача: Корнійчук Н.В.,

від відповідача: Коновал Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адміністративно-складський комплекс «Кудрявський»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової службипро скасування податкового повідомлення-рішення від 02 березня 2006 року № 0001001602/1,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський лікеро-горілчаний завод «Столичний Стандарт»(правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Адміністративно-складський комплекс «Кудрявський») звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень від 02.03.2006 року № 0001001602/1, № 0001021602/1.

Постановою Господарського суду міста Києва від 15 жовтня 2007 року позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 0001001602/1 від 02 березня 2006 року в частині нарахування 118 147,00 грн. податку на прибуток, з них: 9 143,00 грн. основного платежу та 109 004,00 грн. штрафних санкцій. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 0001021602/1 від 02 березня 2006 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (том ІІ, а.с. 86-110).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2009 року постанову Господарського суду міста Києва від 15 жовтня 2007 року залишено без змін (том ІІ, а.с. 158-167).

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 11 квітня 2012 року постанову Господарського суду міста Києва від 15 жовтня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2009 року в частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 02 березня 2006 року № 0001001602/1 скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції (том ІІІ, а.с. 119-125).

Як вбачається з ухвали Вищого адміністративного суду України від 17.04.2012 р., підставою для скасування вказаних вище судових рішень в частині та направлення справи на новий судовий розгляд стало те, що судами попередніх інстанцій не було перевірено обставин справи щодо порушення (непорушення) позивачем вимог підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»по епізоду стосовно заниження позивачем валового доходу у 2003 році на 620251,00 грн. з огляду на положення пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та висновки судово-бухгалтерської експертизи, і, як наслідок, правомірності (неправомірності) визначення позивачу суми податкового зобов'язання з огляду на встановлені обставини.

При цьому Вищим адміністративним судом України наголошено на передчасності висновків судів попередніх інстанцій щодо неврахування зазначених позивачем у складі податкової декларації з податку на прибуток підприємства за І півріччя 2003 року уточнених показників за І квартал 2003 року з огляду на те, що період, показники якого уточнюються, був перевірений відповідачем, про що свідчить акт перевірки від 15 серпня 2003 року № 326/16-2/125/19364615, оскільки податкова декларація за І півріччя 2003 року, у якій позивачем були уточнені показники за І квартал 2003 року, була подана до податкового органу 11 серпня 2003 року (вх. № 11148).

Відповідно до ч. 5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи. Відтак, вказані вище висновки суду касаційної інстанції враховуються судом під час вирішення даної справи.

Ухвалою від 22 травня 2012 року справу прийнято до провадження суддею Патратій О.В.

Враховуючи вибуття первинного відповідача (ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) зі спірних правовідносин на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби»від 21.09.2011 року № 981 судом відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірністю висновків зроблених під час перевірки та наявністю підстав для визнання недійсним прийнятого на підставі складеного акту рішення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та зазначив, що оскаржуваним рішенням відповідачем було безпідставно збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток, оскільки підприємство відкоригувало помилкові дані декларації відповідно до вимог законодавства -шляхом зазначення уточнених показників у складі податкової декларації за наступний податковий період.

Разом з тим, позивач звернув увагу суду на те, що враховуючи відсутність заниження податкового зобов'язання, застосування штрафних санкцій з боку відповідача є неправомірним.

Відтак, прийняте рішення позивач вважає таким, що суперечить нормам законодавства, чинного на момент прийняття спірного рішення, та просить його скасувати.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні посилаючись на те, що позивачу у відповідності до чинного законодавства нараховано податкові зобов'язання та застосовано штрафні санкції. Оскільки попередньою плановою виїзною перевіркою не встановлено завищення підприємством валового доходу в І кварталі 2003 року, а акт перевірки підписано посадовими особами позивача без зауважень, коригування показників декларації з податку на прибуток за І квартал 2003 року здійснене позивачем без законних підстав.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 20 серпня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП проведено виїзну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Київський лікеро-горілчаний завод «Столичний стандарт»за період з 01 квітня 2003 року по 30 червня 2005 року, за результатами якої було складено акт № 687/16-2/19364615 від 28 листопада 2005 року.

За висновками акту перевірки позивачем були порушені, зокрема, вимоги пункту 1.27 статті 1, підпунктів 4.1.1, 4.1.3, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.3.2 пункту 8.3 статті 8, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 151043,00 грн., в т.ч. в ІІ-ІV кварталах 2003 року -на 27979,00 грн., в 2004 році -на 25518,00 грн., в І півріччі 2005 року -на 97546,00 грн.

02 березня 2006 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на підставі акту перевірки та з урахуванням процедури адміністративного оскарження прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001001602/1, яким ТОВ «Київський лікеро-горілчаний завод «Столичний стандарт»визначено 333 949,00 грн. податкового зобов'язання з податку на прибуток та застосовано 182 906,00 грн. штрафної (фінансової) санкції.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 151043,00 грн. за основним платежем згідно спірного податкового повідомлення-рішення, слугував висновок податкового органу про те, що у період з 01 квітня 2003 року по 30 червня 2005 року позивачем було занижене податкове зобов'язання з податку на прибуток на 148743,00 грн., яке було зумовлене тим, що за перевіряємий період позивачем було занижено загальну суму валового доходу на 803421,00 грн., завищено суму валових витрат на 257515,00 грн. та завищено загальну суму амортизаційних відрахувань на 49881,00 грн. Також податковим органом було визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 2300,00 грн. у зв'язку з тим, що позивач, виправляючи самостійно виявлені помилки та нараховуючи штраф у розмірі 5% від суми недоплати, не включило в рядок 01.6 податкової декларації суму штрафу у розмірі 2300,00 грн.

Щодо суті виявлених під час перевірки порушень судом встановлено наступне.

Як встановлено під час перевірки, позивачем порушено правильність формування валових доходів та валових витрат шляхом заниження валового доходу у 2003 році на суму доходу від продажу товарів, робіт, послуг на загальну суму 620251,00грн.; завищення валового доходу за 2004 рік на суму 12446 грн. та за І півріччя 2005 року на суму 49202 грн. в частині доходу від продажу товарів, робіт.

Так, зокрема, в акті перевірки зазначено, що позивачем занижено валовий дохід на суму перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю об'єкту основних засобів 1 групи на загальну суму 7235 грн., в тому числі: в II кварталі 2003р. -на 3935 грн. та в ІУ кварталі 2003 р. -на 3300,00 грн. Різниця, що склалася, утворилася з невірного врахування балансової вартості реалізованих у відповідних періодах основних засобів.

В акті перевірки також зроблено висновок, що в результаті порушення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем занижено валовий дохід у 2003 році на суму доходу від операцій з цінними паперами за рахунок дисконтування пред'явлених до оплати векселів, в тому числі: у 2 кварталі 2003 р. - на суму 51294,08 грн. та у 4 кварталі 2003 р. - на суму 309000,00 грн. Крім того, встановлено завищення валового доходу у 2003 році на суму доходу від операцій з цінними паперами за векселями, що не були пред'явлені до сплати, на суму 899907,48 грн.

За висновками Акту перевірки № 687/16-2/19364615 позивачем завищено валовий дохід на суму доходу, отриманого як різниця між грошовими коштами, отриманими на рахунок підприємства, та вартістю обладнання, переданого як внесок до статутного фонду іноземним інвестором фірмою «Меркурі Імпортс енд Експортс Лімітед»(Великобританія) та сумою, що зарахована до статутного фонду підприємства по курсу валюти, визначеному в установчому договорі про діяльність ТОВ КЛГЗ «Столичний стандарт», на загальну суму 623711 грн., в тому числі: в 4 кварталі 2003 р. - на 433 935,80 грн. та в І кварталі 2004 р. -на 189775,33 грн.

Крім того, позивачем, за висновком перевіряючи, у II кварталі 2005 року не включено до складу валового доходу емісійний дохід, отриманий підприємством від первинної емісії корпоративних прав (різниця між грошовими коштами, отриманими на рахунок підприємства, як внесок до статутного фонду іноземним інвестором фірмою «Меркурі Імпортс енд Експортс Лімітед»(Великобританія) та сумою, зарахованою до статутного фонду підприємства по курсу валюти, визначеному в установчому договорі про діяльність ТОВ КЛГЗ «Столичний стандарт»на загальну суму 501000,00 грн.

Як встановлено Актом перевірки позивачем у перевіреному періоді порушені норми п.5.9 ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»щодо визначення приросту-убутку балансової вартості товарно-матеріальних цінностей на складах та товарах у роздрібній торгівлі, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції.

Крім того, у висновках Акту перевірки зазначено про завищення Позивачем валових витрат на загальну суму 5138,09 грн. у зв'язку із включенням до складу валових витрат вартості активів, що підлягають амортизації, в тому числі по за 2003 рік на суму 3000,71 грн. та за 2004 рік на суму 2137,38 грн.

Також позивачем до складу валових витрат безпідставно віднесено витрати, не пов'язані зі здійсненням фінансової господарської діяльності, чим завищено їх у відповідних періодах на загальну суму 2974,00 грн.

До того ж, відповідачем зроблено висновок про безпідставне віднесення до валових витрат сум, не пов'язаних із здійсненням фінансової господарської діяльності (заробітна плата та відрахування до спеціальних фондів працівників пункту харчування, що не перебував на балансі та не утримувався за рахунок платника податку), що, на його думку, призвело до завищення суми валових витрат в 2003 році на загальну суму 29902,00 грн.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п.п.5.2.5 п.5.2 ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»у зв'язку із віднесенням до складу валових витрат відшкодування податку на землю.

Вирішуючи справу по суті, суд виходить з наступного.

1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Податкового кодексу України визнано такими, що втратили чинність з 1 січня 2011 року, зокрема Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Разом з тим, суд враховує, що на час прийняття податкового повідомлення-рішення від 02 березня 2006 року № 0001001602/1 діяли Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ (далі -Закон № 2181-ІІІ) та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97 (далі -Закон № 283/97). А відтак, судом при перевірці правомірності зазначеного рішення застосовуються норми вказаних Законів.

1. Стосовно заниження валового доходу у 2003 році на суму доходу від продажу товарів, робіт, послуг на загальну суму 620251,00 грн. суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у декларації з податку на прибуток підприємства за півріччя 2003 року позивачем було виправлено помилку, допущену в декларації за І квартал 2003 року, шляхом зменшення значення рядка 01.1 «доходи від продажу товарів (робіт, послуг)»декларації на суму 607000,00 грн. Податкова декларація за І півріччя 2003 року була подана до податкової інспекції 11.08.2003 року (вхідний СДПІ по роботі з ВПП № 11148). Станом на дату подачі цієї декларації податковим органом вже проводилась перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства за І квартал 2003 року, про що СДПІ по роботі з ВПП складено акт № 326/16-2/125/19364615 від 15.08.2003 року «Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства по ТОВ «Київський лікеро-горілчаний завод «Столичний Стандарт»код ЄДРПОУ 19364615 за період з 01.01.2002 р. по 01.04.2003 р.»(т. ІІ а.с.85-121). Результати цієї перевірки позивачем не оскаржувалися, на чому неодноразово наголошував представник відповідача.

Натомість, під час перевірки вказані коригування валового доходу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва до уваги взяті не були з тих мотивів, що виправлення помилок здійснюється шляхом відображення сум раніше занижених (завищених) показників декларацій (валових доходів, витрат та амортизаційних відрахувань) у складі валового доходу (рядок 02.2) та валових витрат (рядок 05.2) того податкового періоду, за який подається звітна декларація.

З огляду на це ДПІ встановлено заниження позивачем валового доходу у 2003 році на суму доходу від продажу товарів, робіт, послуг на загальну суму 620251,00 грн.

Як встановлено судово-бухгалтерською експертизою, яка проводилася Науково-дослідним інститутом судових експертиз на підставі ухвали Господарського суду м. Києва від 12.09.2006 р., в декларації з податку на прибуток за півріччя 2003 року, яка складається наростаючим підсумком, тобто з урахуванням даних за І квартал 2003 року, ТОВ «Київський лікеро горілчаний завод «Столичний стандарт»задекларовано дохід від продажу товарів (робіт, послуг) за півріччя 2003 року в розмірі 70458300,00 грн. (55418500,00 грн. (дохід за І квартал 2003 року) + 15039800,00 грн. (дохід за І квартал 2003 року), що відповідає даним бухгалтерського та податкового обліку відповідних періодів та результатам дослідження. Тобто, товариством виправлено помилку І кварталу 2003 року щодо завищення показника доходу від продажу товарів (робіт, послуг) за зазначений період в наступному звітному періоді за півріччя 2003 року. Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, сума доходу від продажу товарів (робіт, послуг), зайво врахована товариством в обчисленні валового доходу в І кварталі 2003 року в розмірі 607000,00 грн. та виявлена в ІІ кварталі 2003 року, підлягала відображенню в декларації про прибуток підприємства за півріччя 2003 року зі знаком «-»в рядку 02.2 «Самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів». Однак, невірне заповнення товариством показників декларації з податку на прибуток, а саме: відображення проведеного коригування доходу від продажу товарів (робіт, послуг) І кварталу 2003 року шляхом його зменшення на суму 607000,00 грн. в рядку 01.1 декларації за півріччя 2003 року, а не в рядку 02.2, не призвело до заниження скоригованого валового доходу на суму 607000,00 грн. за звітній період півріччя 2003 року, а відповідно і податку на прибуток, проте це призвело до викривлення фактичних даних за ІІ квартал 2003 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для донарахування позивачу податкового зобов'язання по вказаному епізоду, враховуючи наступне.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення на момент існування спірних правовідносин був Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ (далі -Закон № 2181-ІІІ).

Згідно з підпунктом 1.11 пункту 1 статті 1 Закону № 2181-ІІІ податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Пунктом 5.1 статті 5 зазначеного вище Закону встановлено, що якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Статтею 15 Закону № 2181-ІІІ строк давності встановлено тривалістю 1095 днів, окрім випадків, коли податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання цього строку, у разі якщо податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано або судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.

Інших випадків, які б звужували строк давності тривалістю 1095 днів, законодавець не передбачив.

Положеннями абзацу 2 пункту 16.4 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну.

Форму декларації з податку на прибуток підприємства та Порядок її складання затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 29 березня 2003 р. N 143 (далі -Порядок № 143) за узгодженням з комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності.

Аналізуючи форму податкової декларації з податку на прибуток підприємств та порядок її складання, суд звертає увагу насамперед на те, які рядки є визначальними при формуванні значення (позитивного або від'ємного) об'єкта оподаткування (рядок 08) і робить висновок, що до таких належать значення рядків 03 «скоригований валовий дохід», 06 «скориговані валові витрати»та 07 «сума амортизаційних відрахувань». Слід також зазначити, що значення рядків 03 та 06 відповідно до Порядку № 143 заповнюються згідно з формулою.

У той же час, показник рядка 03 дорівнює сумі рядків 01 «валовий дохід від усіх видів діяльності»та 02 «коригування валових доходів». Рядок 01, у свою чергу, складається з суми шести рядків, а рядок 02 є сумою трьох рядків.

Звідси випливає, що збільшення будь-якого з показників рядків 01.1-01.6 та 02.1-02.3 автоматично призведе до збільшення значення рядка 03, а відповідно зменшення цих показників -до зменшення показника рядка 03.

Порядком № 143 передбачено відображення проведеного коригування доходу від продажу товарів (робіт, послуг) у рядку 02.2 «самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів», а не шляхом зменшення рядка 01.1, як це було зроблено позивачем.

Однак, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що незалежно від того, який рядок декларації буде зменшено -01.1 чи 02.2 - в загальному підсумку це не призведе до зміни значення рядка 03, а отже, і до завищення (заниження) податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Зазначене підтверджується висновком № 10231/10232/10233 судово-бухгалтерської експертизи від 26 червня 2007 року.

У той же час, суд звертає увагу сторін на те, що відображення коригування доходу від продажу товарів (робіт, послуг) призвело до викривлення фактичних даних за ІІ квартал 2003 року, оскільки при проведенні перевірки показник доходу за ІІ квартал 2003 року був визначений як різниця між показником декларації за півріччя 2003 року (скоригований у рядку 01.1 шляхом зменшення на 607,0 тис. грн.) та показником декларації за І квартал 2003 року (завищений на суму доходу в розмірі 607,0 тис. грн.).

Аналогічна ситуація виникла і при заповненні декларацій за 9 місяців 2003 року та за 2003 рік.

Проте, враховуючи той факт, що декларації з податку на прибуток подаються наростаючим підсумком, здійснення позивачем коригування валового доходу у рядку 01.1 замість рядка 02.2 не призвело до його заниження, а отже, і до заниження податку на прибуток.

До того ж, суд критично ставиться до тверджень представника відповідача про те, що коригування показників декларації було здійснено після проведеної планової виїзної документальної перевірки, а тому ця обставина не дозволяє змінювати вже перевірені показники податкової звітності. Оскільки законодавцем не встановлено залежності між можливістю коригування платником податків показників податкової декларації відповідного періоду та наявністю проведених перевірок за цей період, то єдиною вимогою до проведення таких коригувань залишається дотримання платником строків давності, визначених статтею 15 Закону № 2181-ІІІ.

Окрім того, судом береться до уваги та обставина, що під час проведення експертизи досліджувався ряд первинних документів, на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового та бухгалтерського обліку у відповідних періодах (договори, додаткові угоди, податкові накладні, акти прийому-передач, акти виконаних робіт), а також бухгалтерські регістри, журнали-ордери, відомості про рух ТМЦ, відомості обліку валових доходів та валових витрат, книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), розрахункові відомості по заробітній платі тощо. У той же час, матеріали справи свідчать про те, що при проведенні перевірки контролюючим органом висновок про заниження валового доходу у ІІ кварталі 2003 року було зроблено шляхом арифметичних підрахунків, а не внаслідок дослідження проведених коригувань.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону № 2181-ІІІ податкове зобов'язання -це зобов'язання сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пунктом 1.5 статті 1 цього України визначено, що штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без нарахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Враховуючи те, що судом встановлено відсутність заниження податкового зобов'язання позивачем у 2003 році по даному епізоду, штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ, застосуванню до нього не підлягають.

2. Щодо заниження позивачем валового доходу на суму перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю об'єкту основних засобів 1 групи.

В акті перевірки зазначено, що Позивачем занижено валовий дохід на суму перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю об'єкта основних засобів 1 групи на загальну суму 7235,00 грн., в тому числі у ІІ кварталі 2003 року на 3935,00 грн., та в ІV кварталі 2003 року на 3300,00 грн.

Згідно з пп.8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону № 283/97 до 1 групи основних фондів відносяться: будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

Пп. 8.4.3 п.8.4 ст.8 Закону № 283/97 визначено, що у разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних фондів групи 1 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи 1 зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта. Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів включається до валових доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат платника податку.

Відповідно до пп.8.3.1 п.8.3 ст.8 Закону № 283/97 визначено, що сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначається шляхом застосування норм амортизації, визначених п.8.6 ст.8 Закону, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Зі змісту зазначених норм випливає, що об'єкти основних фондів 1 групи, що вибули у 2-му кварталі, амортизуються в 2-му кварталі і з 3-го кварталу не враховуються при нарахуванні амортизації.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2 кварталі 2003 року позивачем реалізовано ЗАТ «Фоззі»об'єкти основних фондів, які відносяться до 1 групи, а саме: магазин та будівлю по вул. Кібальчича у місті Києві. Вартість продажу об'єктів складає 479283,33 грн. (без ПДВ).

Отже, враховуючи вищевикладене та беручи до уваги висновки судово-бухгалтерської експертизи, заниження позивачем валового доходу на суму перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю об'єкту основних засобів 1 групи у 2 кварталі 2003 року підтверджується частково, а саме - на суму 3951,00 грн.

3. Стосовно заниження позивачем валового доходу на суму доходу від операцій з цінними паперами за рахунок дисконтування пред'явлених до оплати векселів та завищення валового доходу на суму доходу від операцій з цінними паперами за векселями, що не були пред'явлені до сплати, суд зазначає наступне.

Відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про заниження позивачем валового доходу у 2003 році на суму доходу від операцій з цінними паперами за рахунок дисконтування пред'явлених до оплати векселів, у тому числі у ІІ кварталі 2003 року на 51294,08 грн. та у ІV кварталі 2003 року на 309000,00 грн.

Порядок оподаткування операцій з цінними паперами та векселями оподаткування визначений в пункті 7.6 «Оподаткування операцій з цінними паперами і деривативами»Закону № 283/97.

Відповідно до підпункту 4.1.3 Закону № 283/97 до складу валового доходу включаються операції, передбачені статтею 7 цього закону, у тому числі і операцій з цінними паперами та деривативами, порядок оподаткування яких визначено у пункті 7.6 цього Закону.

Абзацом п'ятим підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону № 283/97 визначено, що норми цього пункту не поширюються на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку.

Отже, норми пункту 7.6 Закону № 283/97 поширюються лише на підприємства, які здійснили випуск (емісію) цінних паперів та операції із зворотного викупу або погашення емітованих цінних паперів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є емітентом простих векселів № 51300335069977 (номінальна вартість 29852,73 грн.), № 51300335069980 (номінальна вартість 254283,57 грн.), № 51300335076439 (номінальна вартість 520000,00 грн.), № 51300335074246 (номінальна вартість 203990,60 грн.), № 51300335074248 (номінальна вартість 405476,34 грн.), № 51300335074247 (номінальна вартість 250358,08 грн.), № 51300335076420 (номінальна вартість 140071,49), а отже, заниження доходу по операціям з векселями, встановлене перевіркою, не знайшло законодавчого підтвердження.

Питання регулювання обігу векселів визначає Закону України «Про регулювання обігу векселів в Україні»від 05 квітня 2004 року № 2374-ІІІ (далі -Закон № 2374-ІІІ). Окрім того, вказані відносини регулюються нормами Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 р. Відповідно до статті 39 Уніфікованого закону утримувач векселя не може відмовитися від прийняття часткового платежу. Оскільки статтею 4 Закону № 2374-ІІІ у разі видачі векселя передбачено припинення грошових зобов'язань щодо платежу за договором та виникнення їх щодо платежу за векселем, то частина боргу за векселем у розмірі дисконту (фактично не сплаченої за домовленістю частини повної суми векселя) є доходом у платника за векселем. Такий дохід оподатковується відповідно до вимог підпункту 4.1.6 Закону № 283/97 як дохід з інших джерел.

З матеріалів справи вбачається, що до сплати позивачеві було пред'явлено:

- товариством «Янтар» у 1-му кварталі 2003 року -51294,08 грн. (дисконт по векселю № 51300335069977 номінальною вартістю 29852,73 грн. та № 51300335069980 номінальною вартістю 254283,57 грн.);

- товариством «Агротекс»у ІУ кварталі 2003 року -309000,00 грн. (дисконт по векселю № 51300335076439 номінальною вартістю 520000,00 грн.).

Інші векселі, видані позивачем ТОВ «Азовська продовольча компанія»та ЗАТ «Колос», не були пред'явлені ними емітенту, то відповідно загальна сума дисконту в розмірі 899907,48 грн. не підлягає включенню до складу валового доходу в 2003 році.

Тобто, висновки акту перевірки стосовно заниження валового доходу у 2003 році на суму доходу від операцій з цінними паперами за рахунок дисконтування пред'явлених до оплати векселів підтверджуються на суму 360294,00 грн., в т.ч. у ІІ кварталі 2003 року на 51294,08 грн., у ІУ кварталі 2003 року на 309000,00 грн.

В акті перевірки вчинено запис, що позивачем завищено валовий дохід на суму доходу, отриманого як різниця між грошовими коштами, отриманими на рахунок підприємства, та вартістю обладнання, переданого як внесок до статутного фонду іноземним інвестором фірмою «Меркурі Імпортс енд Експортс Лімітед»(Великобританія) та сумою, зарахованою до статутного фонду підприємства, по курсу валюти, визначеному в установчому договорі про діяльність ТОВ «КЛГЗ «Столичний стандарт», на загальну суму 623711,00 грн.

Крім того, позивачем до складу валового доходу не включено емісійний дохід, отриманий підприємством від первинної емісії корпоративних прав, на загальну суму 501000,00 грн.

Поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників регулюються Законом України «Про господарські товариства»від 19.09.1991 року № 1576-ХІІ (далі -Закон № 1576-ХІІ). Частиною другою статті 13 зазначеного закону передбачено, що вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Згідно з пунктом 1.28 статті 1 Закону № 283/97, інвестиція - це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Зокрема, відповідно до пп.1.28.2 п.1.28 ст.1 Закону № 283/97 прямою інвестицією вважається господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Корпоративні права - це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах (п.1.8 ст.1 Закону №283/97).

Відповідно до пп.4.2.5 п.4.2 ст.4 вказаного Закону, до складу валового доходу платника податку не включаються суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.

В розумінні Закону № 283/97 емісійний дохід -сума перевищення надходжень, отриманих емітентом від продажу власних акцій або інших корпоративних прав та інвестиційних сертифікатів, над номінальною вартістю таких акцій або інших корпоративних прав та інвестиційних сертифікатів (при їх первинному розміщенні), або над ціною зворотного викупу при повторному розміщенні інвестиційних сертифікатів та акцій інвестиційних фондів).

Протягом серпня 2003 року -травня 2005 року Іноземним учасником до статутного фонду з метою його формування були внесені наступне майно та грошові кошти в іноземній валюті:

- 28.08.2003 року -автоматична етикетировочна установка для нанесення самоклеючих етикеток на суму 30833,90 доларів США, що становить 1164390,94 грн. за курсом банку на момент отримання (5,3315 грн. за 1 долар США) та 1233,36 грн. за курсом долара США, встановленим в установчих документах товариства (0,04 грн.);

- 30.10.2003 року -грошові кошти на суму 82000,00 доларів США, що становить 437215,80 грн. за курсом банку 5,3319 грн. за 1 долар США на момент отримання та 3280,00 грн. за курсом долара США, встановленим в установчих документах товариства (0,04 грн.);

- 16.12.2003 року -напівавтоматична клеєва установка для нанесення етикеток на скляні пляшки ємкістю 0,05 л. на суму 5030 доларів США, що становить 26818,95 грн. за курсом банку за 1 долар США на момент отримання та 201,20 грн. за курсом долара США, встановленого в установчих документах товариства (0,04 грн.);

- 26.05.2005 року -грошові кошти на суму 100000,00 доларів США, що становить 505000,00 грн. за курсом банка 5,050 за 1 долар США на момент отримання та 4000,00 грн. за курсом долара США, встановленого в установчих документах товариства (0,04 грн.).

З огляду на вищевикладене, щоразу, при здійсненні операцій з внесення Іноземним учасником до статутного фонду позивача майна та грошових коштів, враховуючи різницю між вартістю долара США за курсом банку та курсом, встановленим в установчих документах товариства, виникала курсова різниця: 163157,58 грн., 433935,80 грн., 26617,75 грн. та 501000,00 грн. відповідно.

Отже, кошти та майно, які надходили від Іноземного учасника протягом серпня 2003 -травня 2005 років повинні бути визнані емісійним доходом, а курсові різниці на загальну суму 501000,00 грн. -відповідно повинні бути включені до валового доходу позивача у 2 кварталі 2005 року. Суд вважає, що здійснене Відповідачем донарахування у зв'язку із вищенаведеним епізодом, є повністю обґрунтованим та законним.

4. Стосовно визначення приросту-убутку балансової вартості товарно-матеріальних цінностей судом встановлено наступне.

Як встановлено Актом перевірки та підтверджено висновком судово-бухгалтерської експертизи позивачем у перевіреному періоді порушені норми п.5.9 ст.5 Закону № 283/97 щодо визначення приросту-убутку балансової вартості товарно-матеріальних цінностей на складах та товарах у роздрібній торгівлі, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції.

Згідно положень п.5.9 ст.5 Закону № 283/97 платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Згідно висновку судово-бухгалтерської експертизи висновки акту перевірки №687/16-2/19364615 щодо заниження Позивачем валових витрат на суму 306175 грн. за 2003 рік та заниження валових доходів на суму 46805 грн. за 2004 рік унаслідок порушення порядку визначення приросту-убутку балансової вартості товарів документально підтверджені.

Щодо заниження валових витрат на суму 45543 грн. за 1 півріччя 2005 року перевіркою при розрахунку було допущено незначну помилку, а отже, валові доході позивачем завищено на суму 45200 грн.

5. Щодо завищення Позивачем валових витрат на загальну суму 5138,09 грн. у зв'язку із включенням до їх складу вартості основних засобів, що підлягають амортизації, в тому числі за 2003 рік на суму 3000,71 грн. та за 2004 рік на суму 2137,38 грн., суд зазначає таке.

Позивачем у період з 3 кварталу 2003 року по 2 квартал 2004 року було придбано наступні матеріальні цінності: конструкторська документація, машинка пакувальна, акумуляторна батарея, телефон з АОН, пломбувач, термінал та зарядка марки Samsung, блок SWICH COMPEX, телефонні апарати марки Panasonik, обігрівач, фільтр, заземлення, чохол а/м Мерс, флексоформа, насос ручний, ковбик для очистки, стрем'янка на загальну суму 5138,09 грн.

Згідно із пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону № 283/97матеріальні цінності, використовувані в господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом, охарактеризовано як основні фонди.

Висновком судово-бухгалтерської експертизи підтверджено належність придбаних позивачем матеріальних цінностей до основних фондів.

Отже, враховуючи вищевикладене, придбані Позивачем матеріальні цінності мають термін експлуатації більше одного року, а отже, для цілей оподаткування відносяться до основних фондів відповідної групи. Витрати на придбання вказаних матеріальних цінностей не підлягають включенню до складу валових витрат, а підлягають амортизації за нормами, встановленими пп.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином, суд вважає висновки Відповідача щодо виключення зі складу валових витрат 5138 грн. обґрунтованими.

6. Щодо витрат, не пов'язаних з веденням господарської діяльності, суд зазначає наступне.

Перевіркою встановлено віднесення позивачем до складу валових витрат коштів, не пов'язаних із здійсненням фінансово-господарської діяльності, чим завищено валові витрати у відповідних періодах на 2974,00 грн.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону № 283/97 до валових витрат відносяться суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

А відтак, суд погоджується з висновками відповідача стосовно безпідставного віднесення позивачем до складу валових витрат коштів у сумі 2974,38 грн., сплачених за товари (чашки, тарілки, бокали, чайники, люстерка, попільнички, салатники тощо) та 480,00 грн., сплачених за виготовлення кадастрових планів земельних ділянок у зв'язку з тим, що ці товарно-матеріальні цінності та послуги не пов'язані зі здійсненням фінансово-господарської діяльності.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем (Спонсор) та ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія»(ICTV) (Підприємство) укладено договір від 26.04.2001 року та додаток № 2 до нього «Про спонсорство розповсюдження телевізійного продукту»від 17.12.2004 року. З метою популяризації найменування та торгової марки Спонсора відбувалася демонстрація знаку для товарів та послуг «Столичний стандарт»в обумовленому вигляді.

Відповідно до пп.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону № 283/97 до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Згідно з п.5 ст.1 Закону України «Про рекламу»встановлено, що у теле-, радіопередачах, матеріалах та інших засобах масової інформації, видовищних та інших заходах, які створені і проводяться за участю спонсорів, забороняється наводити будь-яку інформацію рекламну інформацію рекламного характеру про спонсора та/або його товари, крім імені або найменування та знака для товарів і послуг спонсорів.

Виходячи з викладеного, демонстрація знака означає рекламу товарів (послуг), тобто являється одним із способів реклами товарів, а отже спонсорське фінансування програмного продукту Міжнародної комерційної телерадіокомпанії (ІСТУ) в обмін на демонстрацію торгового знаку ТОВ «Київський лікеро-горілчаний завод «Столичний стандарт»відноситься до рекламних витрат останнього.

Отже, позивачем правомірно включено до складу валових витрат за 2004-2005 роки кошти у сумі 1949 грн., в тому числі за 2004 рік на 887 грн. та за 2005 рік на 1062 грн., сплачені за популяризацію своєї продукції на телеканалі ІСТV.

7. ДПІ зроблено висновок про безпідставне віднесення позивачем до складу валових витрат сум коштів, не пов'язаних із здійсненням фінансово-господарської діяльності, а саме: заробітна плата та відрахування до спеціальних фондів працівників пункту харчування, що не перебуває на балансі та не утримується за рахунок платника податку.

Відповідно до підпункту 5.6.1 статті 5 Закону № 283/97, з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Не підлягають включенню у валові витрати виплати з оплати праці, на які поширюється чинність п.5.3 ст.5 Закону № 283/97, а саме:

- фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, які можна віднести до валових витрат на підставі п.5.6.І п.5.7, а також витрат на відрядження у разі дотримання усіх встановлених Законом норм (п.п.5.3.1);

- дивіденди, які виплачуються фізичним особам - власникам корпоративних прав підприємства, незалежно від того, перебувають вони у трудових відносинах з підприємством чи ні (п.п.5.3.8);

- винагороди або інші види заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним особам, не підтверджені документальними доказами того, що такі виплати є компенсацією за фактично надану послугу або відпрацьований час. За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами (п.п.5.3.9).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці»від 24.03.1995р. №108/95-ВР визначено, що основна заробітна - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до п.2.23 Інструкції № 323 від 11.12.1995 року (чинної на момент існування спірних правовідносин) оплата щорічних і додаткових відпусток відноситься до додаткової заробітної плати. Розмір і порядок обчислення відпускних регламентовано Законом України «Про відпустки»від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР

Враховуючи викладене, нараховані суми заробітної плати працівникам, які перебували у трудових відносинах з позивачем, є витратами на їх виплату та відносяться до складу валових витрат відповідного звітного періоду.

Оскільки витрати на виплату заробітної плати та відпускних відносяться до складу валових витрат, то суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нараховані на вказані виплати заробітної плати, відносяться до складу валових витрат товариства в відповідних звітних періодах.

Таким чином, висновки відповідача про завищення позивачем валових витрат в 2003 році на загальну суму 29902,00 грн. не ґрунтуються на чинному законодавстві.

8. Щодо віднесення до валових витрат відшкодування податку на землю.

В акті перевірки вчинено запис про завищення позивачем валових витрат унаслідок віднесення до них відшкодування податку на землю по договору, укладеному з ЖЕК № 1004.

Відповідно до пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Як встановлено під час перевірки, позивачем на підставі договору № 109282 від 02.12.2003 року, укладеного з ЖЕК №1004 КП по утриманню житлового господарства, орендувалося приміщення за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка, 36. Приміщення використовувалося для розміщення відділу збуту готової продукції, а отже, у господарській діяльності позивача. Кошти (всього на загальну суму 6955,00 грн.), пов'язані з відшкодуванням ЖЕК № 1004 КП витрат на утримання та обслуговування цього об'єкту, в тому числі і витрат по відшкодуванню земельного податку, як складової частини вартості послуг, позивачем відносилися до складу валових витрат у відповідних періодах, а саме: 2003 р. -366,03, 2004 р. -4392,36 грн., 2005 р. -2196,18 грн.

Враховуючи, що такі витрати є витратами, пов'язаними з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), суд вважає правомірним віднесення їх до складу валових.

9. Щодо порушення пп. 8.3.2 п. 8.3 та пп. 8.6.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»суд зазначає наступне.

Перевіркою встановлено, що позивачем було невірно розраховано балансову вартість груп основних фондів на початок звітного періоду, чим було завищено на 49881,00 грн. суму амортизації у відповідних періодах.

Згідно з п.8.43 Закону № 283/97 сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду. Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначається шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 статті 8 цього Закону.

Враховуючи проведені експертизою розрахунки, позивачем у 2003 році завищено амортизаційні відрахування на суму 62000,00 грн. (без врахування І кварталу), що на 12119,00 грн. більше ніж в Акті перевірки № 687/16-2/19364615.

10. Щодо порушення вимог п.11.1 ст.11, п.16.4 ст. 16 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»судом встановлено таке.

Перевіркою встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 2300,00 грн. внаслідок невідображення у податковій декларації за 9 місяців 2004 року штрафу в розмірі 2300,00 грн., самостійно нарахованого у розмірі 5 % від суми недоплати при проведенні коригування валових витрат.

Порядок відображення самостійно виявлених помилок у податкових деклараціях на час існування спірних правовідносин закріплено в Законі № 2181-ІІІ.

Згідно з п.17.2 ст.17 цього закону встановлено, що платник податків, який до початку йог перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку;

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Пунктом 1.2 ст. 1 Закону України № 2181-ІІІ встановлено, що податкове зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Виходячи зі змісту наведених норм, суд приходить до висновку, що сума штрафу, нарахованого платником в результаті самостійного виявлення помилки, має збільшувати податкове зобов'язання.

Унаслідок проведеного коригування валових витрат у бік зменшення у декларації з податку на прибуток підприємства за 3 квартали 2004 року позивачем у рядку 22 декларації відображено суму штрафу в розмірі 5%, що складає 2300,00 грн.

Проте, у наступних податкових деклараціях з податку на прибуток за 11 місяців 2004 року та за 2004 рік вказана сума штрафу відображена не була, хоча декларації розраховуються наростаючим підсумком.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з висновком відповідача про заниження позивачем податку на прибуток за 9 місяців 2004 року на суму 2300,00 грн.

Таким чином, донарахування податкових зобов'язань позивача з податку на прибуток складає 123 700,00 грн., у тому числі по періодам: 2003 рік -0 грн.; 2004 рік -30 300,00 грн., І півріччя 2005 року -93 400,00 грн.

Щодо застосування штрафної санкції суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. «б» пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону № 2181-ІІІ контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Згідно з пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону № 2181-ІІІ у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, застосована штрафна санкція повинна складати 61 850,00 грн. (123 700,00*50%).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного та враховуючи принципи частини 2 ст. 71 КАС України, суд дійшов висновку, про необхідність часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Адміністративно - складський комплекс «Кудрявський».

На стягнення судового збору представник позивача в судовому засіданні не наполягав.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 160-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 0001001602/1 від 02 березня 2006 року в частині нарахування 148 399,00 грн. податку на прибуток, з них 27 343,00 грн. основного платежу та 121 056,00 грн. штрафних санкцій.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В.Патратій

Повний текст постанови складено та підписано: 27 серпня 2012 року.