Ухвала суду № 25803750, 30.08.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2012 р.Справа № 2-а-5353/11/1470

Категорія: 8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді -Яковлева Ю.В.судді -Запорожана Д.В.судді -Жука С.І.при секретарі -Синявській І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року по адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Светолюкс-Электромонтаж»до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 04.07.2011 року №0009262330,

встановила:

Позивач ТОВ «Светолюкс-Электромонтаж»15.07.2011 року звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовними вимогами про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва від 4.07.11 року №0009262330.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що викладення в акті перевірки висновку про нікчемність правочинів суперечить нормам цивільного законодавства та не входить до повноважень органів державної податкової служби, а правочини, які зазначені в акті перевірки як нікчемні, не відповідають визначенню нікчемного правочину, яке міститься в Цивільному кодексі України.

Відповідач заперечив проти позову і зазначив, що правочини, які описані в акті перевірки, не спрямовані на настання правових наслідків та вчинені з метою несплати податків тобто направлені на заволодіння майном держави, а значить є такими, що порушують публічний порядок. В зв'язку з цим відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року позов було задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва від 4.07.11 року №0009262330.

В апеляційній скарзі ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання щодо скасування оскаржуваної постанови та прийняття нової про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом 1-ї інстанції встановлено, що ТОВ "Светолюкс-электромонтаж" зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

З 08 по 15 червня 2011 року відповідачем було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з контрагентом -постачальником ТОВ "СТРОЙКАПДИЗАЙН" за березень 2011 року.

15.06.11 року за результатами перевірки було складено акт №740/23-300/30975988, в якому зроблено висновок про порушення позивачем ст.203, 215, 228, 622, 655, 656 ЦК України в частині здійснення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно ч.1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст. 228 ЦК України, правочин має ознаки нікчемності, та є нікчемним -в силу припису закону. Правочин укладений ТОВ "Светолюкс-электромонтаж" з ТОВ "СТРОЙКАПДИЗАЙН" за період березень 2011 року на загальну суму ПДВ у розмірі 1 594 993,44 гривень порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчинений удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.

04.07.11 року на підставі даного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0009262330, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1594993,44 гривень та застосовано штрафні санкції в сумі 1 гривня.

Єдиним аргументом відповідача висловленим в акті перевірки та в запереченнях на позов є те, що угода (правочини) укладений позивачем з його контрагентам є нікчемним. Відповідач не висловлює сумніву з приводу того, що у разі коли б ці угоди відповідали вимогам Закону, суми, віднесені позивачем до податкового кредиту були б віднесені правомірно.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.09 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ТОВ "Светолюкс-электромонтаж" з ТОВ "СТРОЙКАПДИЗАЙН" позивачем були надані суду первині документи, а саме податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки. Крім того перевіркою було встановлено, що позивач володіє на праві оренди автотранспортом (стор 7 акту перевірки). Зміст наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних свідчить про те, що поставка товарів відбувалась належним позивачу на праві оренди транспортом. Також актом перевірки на стор. 7 встановлено, що чисельність працюючих позивача у перевіряємому періоді становить 41 особу, що є достатнім для здійснення поставки за договорами купівлі-продажу № 01-03-11 від 1 березня 2011 року, та №21-03-11 від 21 березня 2011 року.

Підпункт 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначає порядок формування податкового кредиту, а саме, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В даному випадку податковий кредит був сформований позивачем правомірно, а саме -складався із сум податку, нарахованого у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ТОВ "Светолюкс-электромонтаж". За базу оподаткування була прийнята договірна вартість товарів, що зазначена в договорі та видаткових накладних. Суми податку, нарахованого за вказаними операціями були включені позивачем до податкового кредиту березня 2011 року.

Положення підпункту 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, який також зазначений в якості порушення в оскаржуваному рішенні, забороняє включати до податкового кредиту суми не підтверджені податковими накладними. Як вбачається з акту перевірки, перевіркою не встановлено фактів включення сум ПДВ, не підтверджених податковими накладними, до податкового кредиту звітного періоду.

Підпункт 200.1 ст.200 Податкового кодексу України передбачає порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню. Перевіркою не встановлено порушення порядку визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що позивач правомірно відніс до податкового кредиту з податку на додану вартість суми від здійснення вищезазначеної угоди.

Суд 1-ї інстанції прийшов вірного висновку, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 4.07.11 року №0009262330 підлягає скасуванню.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив зазначену постанову з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для скасування або зміни вказаної постанови колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги суттєвими не являються та висновків суду 1-ї інстанції не спростовують.

Керуючись ч. 1 ст. 195, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200 та п.1 ч.1 ст. 205 КАС України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва -залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року по адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Светолюкс-Электромонтаж»до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 04.07.2011 року №0009262330 -залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. ЯковлевСуддя: Д.В. Запорожан Суддя: С.І. Жук