Рішення № 2579182, 31.07.2007, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий 1 інстанції Воробйов С.О.

Справа № 22ц-2515-2007р.

Доповідач Курило В.П.

Категорія 12

РІШЕННЯ

Іменем України

31 липня 2007 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Курило В.П.

суддів Саніковой О.С., Шамрило Л.Г.

при секретарі Степаненко В.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою регіонального відділення Фонду державного майна України в Донецькій області на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 грудня 2006 року по справі за позовом регіонального відділення Фонду державного майна України в Донецькій області до ОСОБА_1 про стягнення пені та штрафу.

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України в Донецькій області звернулось в травні 2006 року до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення пені та штрафу. Позивач посилався на те, що 31 липня 2002 року за договором купівлі-продажу № 3599 нежиле вбудоване приміщення, розташоване за АДРЕСА_1, було перепродане ОСОБА_1. За вказаним договором відповідач взяв на себе обов'язки утримувати об'єкт у належному технічному та санітарному стані; виконувати обов'язки згідно з бізнес-планом: вкладання інвестицій на капітальний ремонт приміщення - 23000 грн., забезпечення благоустрою прилеглої території - 18000 грн., побудування кафе -10000 грн., створення нових робочих місць - 15.

Але відповідач взяті на себе зобов'язання в частині внесення інвестицій виконав не в повному обсязі, не вніс інвестицій на загальну суму 38348 грн.

Відповідно до п.5 ст. 29 Закону України „Про приватизацію державного майна" у разі порушення встановлених умовами договору купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі покупцями сплачується пеня у розмірі 0.1% вартості не внесених інвестицій за кожний день прострочення. Пеня за 128 днів з 24 травня 2005 року по 29 вересня 2005 року складає 4908.55 грн. і позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1. вказану суму.

Відповідно до п. 5 ст. 29 вказаного Закону покупець також сплачує штраф у розмірі 10% загального обсягу інвестицій, що складає 3834,8 грн. Позивач також просив стягнути і вказану суму.

У травні 2006 року позивач уточнив свої вимоги і вказав, що прострочено виконання зобов'язань позивачем на 359 дня, тобто з 24 травня 2005 року по 17 травня

2006 року. Тому пеня визначається у сумі 13766.93 грн., з розрахунку 0.1% від загальної суми інвестицій 38348 грн. за 359 днів прострочення. Позивач просив стягнути з відповідача пеню 13766.93 грн. і штраф в сумі 3834.8 грн.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 грудня 2006р. в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати вказане рішення і постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Він посилається на те, що суд дав неправильну правову оцінку встановленим доказам і помилково зробив висновок про те, що відповідач виконав умови договору, вклав інвестиції у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача, позивача і його представника, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того , що позовні вимоги не обгрунтуються на законі. В договорі купівлі-продажу не обумовлено строки внесення інвестицій, відповідач не встановлював такі строки відповідачеві, тому не має підстав для висновку про невиконання відповідачем умов договору по внесенню інвестицій.

Але з таким висновком суду погодитися не можливо через те, що він грунтується на доказах, не повно перевірених в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 6 березня 2000 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області і товариством з обмеженою відповідальністю „Центр" був укладений договір купівлі-продажу №3693 нежилого вбудованого приміщення за АДРЕСА_11.

31 липня 2002 року за договором купівлі-продажу №3599 вказане приміщення було продано товариством з обмеженою відповідальністю „Центр"

Згідно ч.2 ст. 23 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" зобов'язання покупця, передбачені договором купівлі-продажу, зберігають свою дію для осіб, які придбають об'єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов'язань.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 6 березня 2000 року товариство з обмеженою відповідальністю „Центр" прийняло на себе зобов"язання згідно бізнес-плану : вкладання інвестицій на капітальний ремонт приміщення 23000 грн., забезпечення благоустрою прилеглої до об"єкта території- 18000 грн., побудування кафе - 10000 грн. (а.с. 13-15).

Таким чином, відповідно до ч.2 ст. 23 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" вказані зобов"язання колишнього покупця відповідно до договору купівлі-продажу від 31 липня 2000 року перейшли до відповідача по справі ОСОБА_1.

Розглядаючи справу, сул першої інстанції не витребував у сторін бізнес-план, передбачений договором купівлі-продажу нерухомого майна від 6 березня 2000 року, тому позбавлений був можливості встановити обставини, які мають суттєве значення для справи і , зокрема про строк виконання покупцем прийнятих на себе зобов'язань по інвестиціям.

Як видно з бізнес-плану, що наданий сторонами суду апеляційної інстанції, ремонт об"єкта нерухомості і озеленення планувалось на 1-ІІ квартали 2000 року (а.с.183).

Відповідно до додатку до бізнес-плану, з яким погодився позивач і прийняв його до уваги, завершення капітального ремонту приміщення, озеленення, відкриття літнього кафе, ремонт зовнішньої сторони кафе передбачені у строк два-три роки. Загальна сума інвестицій по вказаних роботах складає 48000 грн. Роботи по замощенню тротуарною плиткою прилеглої території на суму 3000 грн. відстрочено до 5 років (а.с.185).

Суд же першої інстанції виходив з того, що строки виконання зобов'язань відповідачем по вкладенню інвестицій сторонами не обумовлений. Цей висновок суду суперечить встановленим обставинам.

Звертаючись в суд з позовом про стягнення "пені і штрафу, позивач посилався на те, що факт порушення відповідачем умов договору про вкладання інвестицій встановлений актом відділу контрольно-ревізійної та постприватизаційної роботи регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області від 22 червня 2005 року. За вказаним актом відповідач на виконання умов договору купівлі-продажу нерухомого майна фактично вклав інвестицій на суму 12652 грн.(а.с.16-17).

В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач заперечував проти апеляційної скарги і вказав, що ним на виконання договору були виконані такі роботи по ремонту магазину-кафе: зроблена „шуба", замінено 6 віконних блоків, замінена плитка керамічна на підлозі в кафе об'ємом 72 кв. м., пофарбовані всі двері і вікна, побілені і розмиті стіни і стелі кафе і підсобних приміщень. Все це на загальну суму 23 000 грн. Також ним побудовані і облицюванні декоративною плиткою стіни літнього кафе 23 кв. м. вартістю 10 000 грн., побудований навіс вартістю 17 990 грн.

Для перевірки доводів і заперечень сторін судом апеляційної інстанції призначалась судова будівельно-технічна експертиза, відповідно до висновків якої вартість будівельних робіт, проведених відповідачем за станом на 2005 рік, щодо об"єкту нерухомості, що визначаються візуально, складає 46946 грн. (а.с.205-206).

Якщо вважати, що згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна загальна сума інвестицій відповідача визначена у 51000 грн., а фактично у будівельні роботи вкладено 46946 грн., то не внесено інвестицій на суму 4054 грн. Саме із цієї суми і мав виходити суд першої інстанції.

В засіданні суду апеляційної інстанції відповідач надав накладну від 15 березня 2006 року про витрати ним на озеленення території приміщення на суму 1430 грн. і накладну №108 від 14 квітня 2004 року на суму 266.0 грн. Враховуючи, що вказані роботи передбачені договором купівлі-продажу нерухомого майна, а також бізнес-планом покупця, суд апеляційної інстанції вважає необхідним включити у загальну вартість інвестицій, внесених відповідачем на виконання договору купівлі-продажу і зазначені суми.

Таким чином, відповідачем не внесено інвестицій на суму :

51000- 46946 - 1430 - 266 = 2358 грн., а ні 38348 грн., як вважав позивач. Як видно з акту позивача від 22 червня 2005 року він не включав у вартість виконаних робіт усі витрати відповідача, зокрема ті, на які не надано на час перевірки письмових доказів несення таких витрат. Але проведеною судовою будівельно-технічною експертизою встановлено, які саме будівельні роботи виконані відповідачем, вартість будівельних матеріалів і будівельних робіт. Тому встановлено, що позивач при розрахунку суми внесених інвестицій помилявся і не маючи відповідних знань, якими наділений експерт-будівельник, не міг правильно і об"єктивно визначити розмір витрат відповідача на інвестиції за договором купівлі-продажу нерухомого майна. Тому суд апеляційної інстанції у даному випадку приймає до уваги акт експертизи як належний доказ по справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 29 Закону України „Про приватизацію державного майна" у разі порушення встановлених умовами договору купівлі-продажу строків інвестицій у встановленому обсязі покупцями сплачується пеня у розмірі 0.1 відсотка вартості не внесених інвестицій за кожний день прострочення.

Звертаючись в суд з позовом про стягнення пені, позивач вказував, що загальний строк прострочення внесення суми інвестиції до часу звернення у суд з вказаним позовом складає 359 днів, тобто з 24 травня 2005 року по 17 травня 2006 року.

Між тим, до часу звернення позивача у суд першої інстанції з часу виявлення не належного виконання відповідачем своїх зобов"язань по інвестуванню пройшло ні 359 днів, як вважав відповідач, а 325, тому, що вперше факт неналежного виконання зобов"язань встановлений ні 25 травня 2005 року, а 22 червня 2005 року. При цьому апеляційний суд виходить з того, що 25 травня 2005 року провідним спеціалістом відділу контрольно-ревізійної і постприватизаційної роботи регіонального відділення Фонду державного майна України був складений акт обстеження об"єкту приватизації-нежилого приміщення розташованого у м. АДРЕСА_1 (а.с.18). Але він не містить в собі відомостей про те, з яких підстав проводилось обстеження вказаного об"єкту. В ньому також не вказано, які саме умови договору купівлі-продажу не виконані відповідачем ОСОБА_1 Вказаний акт має лише інформаційний характер і не може бути підставою для нарахування пені за невиконання умов договору щодо відповідача. Разом з тим, суд приймає до уваги акт поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 22 червня 2005 року, складений відділом контрольно-ревізійної та постприватизаційної роботи (а.с.16) як підстава для нарахування пені. З зазначеного акту видно, що саме 22 червня 2005 року належним чином перевірено дотримання відповідачем умов договору купівлі-продажу в частині вкладення ним інвестицій, встановлено які конкретно зобов"язання ним виконувались, а які ні. Вказаний акт містить в собі конкретну інформацію про права і обов'язки сторін по справі, тому є належним доказом по справі і саме тому приймається судом апеляційної інстанції для розрахунку розміру пені.

У зв"язку з цим апеляційний суд вважає, що пеня має нараховуватись з 22 червня 2005 року по 17 травня 2006 року, як просив позивач і розмір пені у даному випадку буде складати:

2358 грн. х 0.1% х 325 = 766.35 грн.

Саме таку суму пені необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції не з"ясував обставин, які мають суттєве значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Вказана обставина відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення.

Оскільки рішення суду не відповідає вимогам закону, суд апеляційної інстанції відповідно до п.1 ч.1 ст. 309 ЦПК України скасовує його і ухвалює нове рішення.

Приведені вище розрахунки свідчать про те, що позовні вимоги позивача про стягнення пені підлягають частковому задоволенню на суму 766.35 грн.

Позовні вимоги про стягнення штрафу задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 29 Закону України „Про приватизацію державного майна" покупець сплачує штраф лише у випадку розірвання договору купівлі продажу у зв"язку з невиконанням умов договору щодо внесення інвестицій.

Як видно з матеріалів справи, договір купівлі-продажу нерухомого майна між сторонами не розірваний і питання про його розірвання позивач в суді не порушував. Тому підстав для стягнення з відповідача штрафу, передбаченого ч. 5 ст. 29 Закону України „Про приватизацію державного майна", не має.

В зазначеній частині позовні вимоги не грунтуються на законі в їх задоволені необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз витрати по проведенню експертизи в сумі 479.42 грн. на підставі рахунку № 826 від 3 липня 2007 року (а.с.202), витрати на оплату судового збору 51 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді першої інстанції 30 грн.

Керуючись ст.ст. 304, 307, 309 ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 грудня 2006 року скасувати. Ухвалити по справі нове рішення.

Позовні вимоги регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до ОСОБА_1 про стягнення пені задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області пеню за порушення умов договору купівлі-продажу нерухомого майна в частині внесення інвестицій 766 грн. 35 коп.

Стягнути з ОСОБА_1на користь Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз: код ЄДРПОУ 02883147 , МФО 834016, р/рахунок 35224001000122 в ГУДК у Донецькій області 479.42 грн. - витрати на проведення експертизи і на користь держави судовий збір в сумі 51.00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді першої інстанції 30 грн.

В задоволені позовних вимог про стягнення штрафу відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення рішення суду апеляційної інстанції.