Ухвала суду № 25759447, 22.08.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2012 р. Справа № 44695/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Носа С.П., Клюби В.В.,

з участю секретаря судового засідання: Дяківнич Г.Й.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Інвест» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Інвест» до Державної податкової інспекції у м. Червонограді про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

01.11.2010 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Інвест» звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Червонограді про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 21.10.2010 року №0000642301/0.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване рішення є незаконним, суперечить законодавству з питань оподаткування, оскільки відповідно до п.3.1 Закону України «Про податок на додану вартість», операції з поставки товарів та операції з ввезення товарів в режимі імпорту є різними (окремими) об'єктами оподаткування ПДВ, а база оподаткування для операцій з поставки товарів, визначається за правилами п.4.1 цього Закону, база оподаткування операцій з подальшого продажу ТзОВ «Агро Інвест» на території України ввезених в режимі імпорту товарів, як операцій їх поставки, повинна була визначатись відповідно до вимог п.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни. Покликаючись на положення пп.1. 18, 4.1, 4.3 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.1.20.1 п.1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 260 Митного кодексу України позивач вважає, що поняття «митна вартість товарів» і «звичайна ціна» не є і не можуть бути тотожними поняттями. Також зазначає, що згідно п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не передбачено визначення звичайної ціни на рівні митної вартості товарів. Тому позивач вважає, що відповідач визначив звичайну ціну на продукцію, що поставлялась позивачем у спосіб, не передбачений п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тим самим порушивши його вимоги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Інвест» постанову суду першої інстанції оскаржив, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги задоволити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає те, що згідно пп. 7.4.1 п.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суми податку на додану вартість, сплачені при імпорті товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, включаються у склад податкового кредиту. Згідно п.3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», операції з ввезення товарів в режимі імпорту та операції з поставі товарів, в тому числі і їх продаж, є різними (окремими) об'єктами оподаткування податком на додану вартість. Згідно пп.1.20.1. п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Переміщення товарів через митний кордон не являється ринком товарів оскільки не визначається виходячи з можливості покупця (продавця) придбати продати товар, а являє собою лише ввезення товарів на територію України чи їх вивіз з території України. В зв'язку з цим, митна вартість товарів не являється їх цінами, що склались на ринку ідентичних чи однорідних товарів.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення та підтримав доводи апеляційної скарги, а представник відповідача заперечив проти них.

Суд, дослідивши матеріали цієї справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, приходить до переконання, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається те, що на підставі направлення від 09.09.2010 року №359/23-1 та від 13.10.2010 року №401/23-1 ДПІ в м. Червонограді проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Агро-інвест» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за червень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувалось в період з 01.05.2010 року по 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт від 21.10.2010 року №2803/2301/31228240 (далі акт перевірки).

На підставі акта перевірки за порушення пп. 1.3, 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковим органом прийнято податкове повідомлення рішення від 21.10.2010 року №0000642301/0 яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за червень 2010 року у розмірі 252148,0 грн.

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що протягом періоду, що перевірявся, позивачем імпортовано товар для подальшої реалізації на митній території України, фактурна вартість якого за червень 2010 року становила 7308596,74 грн. По бухгалтерському обліку придбання вказаних товарно - матеріальних цінностей відображено проводками: Дт 281 Кт 632 7308596,74 грн. - оприбуткування ТМЦ по імпорту; Дт 902 Кт 281 6068314,51 грн. списання балансової вартості товару; Дт 791- Кт 902 6068314,51 грн. списано на фінансовий результат собівартість реалізованих товарів. Митна вартість ввезених ТМЦ склала за червень 2010 року 8649494,0 грн., тому ПДВ сплачений митним органам згідно поданих ВМД за червень 2010 року складає 1506433,0 грн. та відображений у рядку 12.1 декларації по податку на додану вартість. Податковим органом проведено нарахування сум податкового зобов'язання на різницю між вартістю реалізованої продукції згідно даних декларацій та вартістю реалізованої продукції згідно результатів перевірки.

Відповідно до п.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість»із змінами і доповненнями, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до п.4.3 Закону України «Про податок на додану вартість» із змінами і доповненнями, для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менше митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Відповідно до п.1.18 Закону України «Про податок на додану вартість»із змінами і доповненнями, звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»із змінами і доповненнями, встановлено: якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачем подано контракти на поставку, у п.1 яких передбачено лише суму договору та вказано про те, що найменування, кількість та ціна товару обумовлюється в специфікації, що є невід'ємною частиною контракту. Однак, позивачем не подано специфікацій до контрактів.

Порядок визначення звичайної ціни визначено пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" із змінами і доповненнями, встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Відповідно до п. 13 Указу Президента України від 23.07.1998 № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" із змінами і доповненнями, індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Відповідно до ст. 259 Митного кодексу України із змінами і доповненнями, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до ст. 260 Митного кодексу України із змінами і доповненнями, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості.

Відповідно до ст. 261 Митного кодексу України із змінами і доповненнями, відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

З аналізу вищенаведених норм, митна вартість товарів, що переміщується через митний кордон України визначається декларантом та використовується для нарахування податків і зборів.

Як встановлено пп. 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі ввезення (імпортування) товарів документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається належним чином оформлена митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку, що сума податку на додану вартість, що підлягає включенню до податкового кредиту в зв'язку з ввезенням (імпортуванням) товарів на митну територію України, відповідає сумі податку, фактично сплаченого платником податку митному органу до або на день подання ВМД. Сума ж податку, що підлягає фактичній сплаті, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів, а у разі коли договірна (контрактна) вартість товарів менша за митну вартість цих товарів - виходячи з митної вартості товарів.

Таким чином, оскільки ціна товару, який імпортується на митну територію України, що підлягає сплаті на момент перетину митного кордону України, регулюється нормами митного законодавства та встановлюється у розмірі договірної вартості такого товару, але не менше митної вартості, така ціна є звичайною ціною.

У зв'язку з наведеним, сплачений при імпорті товарів податок на додану вартість, обчислений у відповідності до вимог податкового і митного законодавства, включається до складу податкового кредиту платника податку за умови використовування імпортованих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків.

Відповідно до п.1.32. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»із змінами і доповненнями, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Здійснення заздалегідь збиткової операції (якою є, зокрема, реалізація суб'єктом господарювання товару за ціною, нижчою від ціни придбання) у розрізі господарської діяльності має обґрунтовуватись об'єктивними причинами та обумовлюватись економічною доцільністю, досягненням ділової мети. У протилежному випадку факт купівлі товарів та їх продажу за ціною, нижчою за ціну придбання, може свідчити про те, що підприємство не мало наміру використовувати їх у власній господарській діяльності і не робило цього.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, до яких належать органи державної податкової служби та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дір бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищенаведеного суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, про те, що позивач при розмитненні товару сплатив податок на додаток на додану вартість, виходячи з митної вартості, зазначеної в графі 12 вантажної митної декларації. В подальшому, при реалізації товару на території України, позивач розрахував базу оподаткування, виходячи з договірної вартості, яка була менше митної вартості товарів, чим порушив вимоги п.4.1, 4.3 Закону України «Про податок на додану вартість»із змінами і доповненнями.

Суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст.160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Інвест» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року у справі № 2а-9810/10/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

ГОЛОВУЮЧИЙ: В.П. ДЯКОВИЧ

СУДДІ С.П. НОС

В.В. КЛЮБА