Постанова № 25753975, 19.04.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/983/2012

19 квітня 2012 року 15год. 30хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д. Є. за участю секретаря судового засідання Тимошицької Т.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Кулішко О.В.

відповідача: представник Лелех І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк"

до Відділ ДВС Рівненського МУЮ про зняття арешту із заставленого майна , -ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" звернулося з адміністративним позовом до Відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції та просить визнати протиправним рішення та скасувати постанову про накладення арешту в частині накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 03.03.2012 року на адресу позивача надійшов лист №1817/12 від 17.02.2012 року у якому відповідачем було повідомлено про накладення арешту на все майно, яке належить на праві власності ОСОБА_3 в тому числі і на квартиру, розташовану за вказаною адресою. Позивач вважає, що накладення арешту на вказану квартиру та подальша її реалізація є порушенням права позивача як іпотекодержателя на задоволення своїх майбутніх вимог за рахунок вказаного майна, оскільки зазначена квартира передана ОСОБА_3 в іпотеку позивачеві на підставі іпотечного договору в якості забезпечення виконання зобов'язань останнього по кредитному договору згідно до якого були надані кредитні кошти і нотаріусом було внесено запис до Єдиного реєстру заборон про заборону відчуження зазначеної квартири. Крім того, позивач зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами чи вимогами яких не передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому порядку. Представник позивача в судовому засіданні вищезазначені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач подав заперечення на позов. В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав наведених в письмових запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що 13.12.2006 року між ВАТ "УкрСиббанк" та гр. ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір в якості забезпечення виконання зобов'язань останнього по кредитному договору від 13.12.2006 року №11094334000. Предметом даного іпотечного договору є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 яка належить гр. ОСОБА_3

13.12.2006 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено реєстраційний запис про заборону відчуження вищевказаної квартири, яка була передана в іпотеку позивачеві, що підтверджується копією витягу з реєстру за № 34643142 (а.с.20).

01.02.2012 року на адресу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" надійшов лист від 24.01.2012 року від Відділу виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції. Зі змісту вказаного листа вбачається, що відділом ДВС у межах виконавчого провадження по стягненню боргу з ОСОБА_3, накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_3 Також, зазначений лист ДВС містить посилання на те, що державним виконавцем встановлено, що згідно Витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, в іпотеці ПАТ "Уксиббанк" перебуває нерухоме майно квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. З наступного листа ДВС від 17.02.2012 року на виконання вимог ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" роз'ясннено, що заставодержатель має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Позивач вважає, що накладення відповідачем арешту на вказану вище квартиру, яка перебуває в іпотеці у позивача, подальша її реалізація є порушенням права позивача як іпотекодержателя на задоволення своїх майбутніх вимог за рахунок вказаного майна, оскільки саме іпотекодержатель має переважне право на задоволення своїх вимог перед іншими особами у відповідності до вимог ч.6 ст. 3 Закону України "Про іпотеку".

Згідно зі ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частинами 1,2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. У разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, такий документ повертається стягувачу-заставодержателю в порядку, встановленому пунктом 8 частини першої статті 47 цього Закону. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом. За рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом. Спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

З аналізу наведених вище ст.ст. 25, 54 Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що державний виконавець у разі відкриття виконавчого провадження одночасно за заявою стягувача має право накладати арешт на все майно та кошти боржника, а заставодержатель відповідно до ст. 54 вказаного Закону не позбавлений, при цьому, права на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, державний виконавець Лелех І.Ю. 29.03.2011 року у відповідності до вимог ст. 25, ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" відкрив виконавче провадження на підставі виконавчих документів про стягнення на користь держави боргу на загальну суму 619660,10 грн. (а.с.23). Також виконавцем постановою від 18.04.2011 був накладений арешт на усе рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_3 на праві власності, про що листом від 17.02.2012 року повідомлено позивача. При цьому, роз'яснено позивачеві як заставодержателю його право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У ході судового розгляду справи позивачем не доведено та не надано будь-яких доказів, які б свідчили про незаконність, неправомірність прийнятої відповідачем постанови про накладення арешту на все майно боржника, в т.ч. і на квартиру, що розташована у АДРЕСА_1 у відповідності до вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що державний виконавець діяв на підставі, у межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законом України "Про виконавче провадження".

Посилання позивача на те, що зазначена постанова про накладення арешту на квартиру, розташовану у АДРЕСА_1 порушує права позивача, не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки відповідач вчинив усі дії, які передбачені ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", а саме: повідомив заставодержателя про наявність виконавчих документів на примусовому виконанні у органі ДВС та роз'яснив його право як заставодержателя на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Отже, права та інтереси позивача як заставодержателя державним виконавцем при накладенні арешту на усе майно боржника, в тому числі і на вищевказану квартиру не порушено, оскільки позивач не позбавлений права на звернення до суду саме з позовом про зняття арешту із заставленого майна, як це передбачено ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», тоді як позивачем обраний спосіб захисту права шляхом скасування постанови.

Крім того, слід зазначити, що скасування постанови може бути предметом судового розгляду у разі, якщо оспорювана постанова прийнята з порушенням норм чинного законодавства України.

Під час розгляду справи позивачем не доведено порушення норм Закону України "Про виконавче провадження" та норм Закону України "Про іпотеку" при прийнятті постанови органом ДВС про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_3

Крім того, норми вказаних законів України не містять заборони державному виконавцю щодо накладення арешту на все майно боржника у ході примусового виконання рішень судів та не зобов'язує державного виконавця здійснювати перевірку обтяжень майна перед складанням акту опису і арешту майна та прийняттям постанови про накладення арешту на все майно боржника, тоді як норми ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" чітко визначають право заставодержателя звернутися до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Представник позивача пояснив, що з позовом до суду щодо зняття арешту із заставленого майна згідно ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" не звертався.

За викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є не обґрунтованими, не доведеними належними та допустимими доказами, позивачем обраний спосіб захисту права, який суперечить ч. 4 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" згідно якого передбачено право заставодержателя на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна, позивач не позбавлений права на звернення з позовом у вказаний спосіб, таке право ним не реалізовано, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позивачу - Публічному акціонерному товариству "УкрСиббанк" в задоволенні позовних вимог до Відділу Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції про визнання протипранвим рішення про накладення арешту на заставне майно квартиру по вул. АДРЕСА_1 та скасування постанови державного виконавця про накладення арешту на все нерухоме майно боржника ОСОБА_3 в частині арешту квартири за адресою АДРЕСА_1 - відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Махаринець Д. Є.